У теорії кримінального права функції заохочення мало досліджені, чого не можна сказати про основні функції кримінального права в цілому. Першу спробу розкрити внутрішній зміст правової функції здійснив В. Г. Смірнов, який у 1965 р. зазначив: "Поняття "функція " синтезує завдання і засоби регулювання суспільних відносин, визначає в єдності цілі й методи їх регулювання. Але оскільки завдання і засоби правового регулювання не можуть бути усвідомленими без структури і змісту предмету, на який впливає право, остільки поняття функції права фактично віддзеркалює в сукупності предмет, завдання і метод правового регулювання. Таким чином, тут ми натрапляємо на поняття, котре в єдності відбиває соціальне призначення правового регулювання (із нього випливають завдання) і метод регулювання (він визначається предметом і завданнями регулювання)" [28, с. 9].

Аксіоматичною є точка зору про панування охоронної функції в кримінальному законодавстві. Зазвичай дослідники визначають цю функцію як основну, під якою розуміють функцію, яка здійснюється у формі кримінально-правових відносин, що виникають у зв'язку з вчиненням злочинів, і наділяє суб'єкти цих правовідносин визначеними правами і обов'язками [55 с. 161-162]. М. І. Бажанов, вважав, що кримінальне право не можна обмежуватися здійсненням лише основної охоронної функції. Йому властива і функція регулятивна, а заохочувальні норми кримінального права прямо належать до регулятивних норм [61, с. 10-11]. Ця точка зору має багато прихильників. Так, А. В. Наумов визначає три різновиди, а відповідно - й три функції кримінально-правових норм: охоронну, загальнопопереджувальну і регулятивну [62, с. 7-8]. В. Д. Філімонов, віддаючи перевагу охоронній функції, разом з тим зазначає, що за своєю соціальною спрямованістю охоронна функція кримінального права поділяється на два різновиди: функцію запобігання злочинам і їх суспільно небезпечним наслідкам (попереджувальна функція) і функцію поновлення порядку суспільних відносин, що були порушені вчиненням злочинів (оновлювальна функція). З урахуванням конкретних результатів, що досягаються при здійсненні другої функції, її можна вважати функцією оновлення соціальної справедливості [16, с. 60].

У філософії під функцією розуміють відношення двох (груп) об'єктів, у якому зміні одного з них відповідає зміна іншого. Стосовно соціальних явищ функція визначається як "роль, яку певний соціальний інститут (або приватний соціальний процес) виконує щодо потреб суспільної системи більш високого рівня організації або інтересів, що становлять її класи, соціальні групи та індивіди. Наприклад, функції держави, сім'ї, мистецтва і т. д. щодо суспільства" [63, с. 27]. Скласти уявлення про функцію того або іншого явища можна лише при використанні системного підходу до його вивчення. Як обґрунтовано відзначив Д. А. Кері- мов, системний підхід до пізнання явищ орієнтує будь-яке дослідження, по-перше, на виявлення складових частин (компонентів, елементів) системної цілісності; по-друге, на виділення специфічних якостей кожної з частин; по-третє, на аналітичне вивчення зв'язків, відносин і залежностей частин між собою; по-четверте, на узагальнення частин у їх якісній визначеності і взаємодії, що розкриває властивості системи як єдиного цілого; по-п'яте, на пізнання функціонального призначення, ролі та ефективності дії системи (і кожної її частини) на середовище і зворотної дії середовища на систему [64, с. 202].

Із наведених визначень функції і вимог системного підходу до вивчення явищ випливає, зокрема, що функція соціального інституту - це роль, яку він виконує щодо потреб суспільної системи вищого рівня організації, і що дослідження функцій соціального інституту припускає таке узагальнення всіх елементів системи, яке, по-перше, розкриває властиву їй якісну визначеність і, подруге, дозволяє знайти функціональне призначення системи в цілому і кожної їх частини зокрема.

Поняття функції кримінального права ґрунтується не тільки на філософському уявленні про функцію, а й на її загальноправо- вому тлумаченні. У загальній теорії права при аналізі правової функції увага зосереджується на тій ролі, яку вона виконує в системі суспільних відносин. Так, на думку Ю. Г. Ткаченка, під функціями права слід розуміти конкретну роль (дію) права з організації суспільних відносин [65, с. 34]. С. С. Алексєєв говорить про функції права як про напрями правової дії, що виражають роль права в організації (впорядкуванні) суспільних відносин [66, с. 191]. Т. Н. Радько, узагальнивши різні уявлення з цього питання, дійшов висновку, що, в кінцевому рахунку, під функцією права розуміють або соціальне призначення права, або напрями правового впливу на суспільні відносини, або те й інше разом узяті [67, с. 53].

У юридичній літературі, присвяченій дослідженню заохочувальних норм у кримінальному законодавстві, висловлювалися різні точки зору щодо функціонального призначення (функцій) цих норм. За змістом (об'ємом) функціонального призначення заохочувальних норм ці точки зору можна поділити на вузьке та широке розуміння функцій заохочення у кримінальному законодавстві. Так, майже всі прихильники вузького розуміння виділяють заохочувальну та стимулюючу функції. Прихильник цієї позиції В. О. Єлеонський вважав, що заохочувальні норми кримінального права відрізняються від інших норм цієї галузі тим, що вони заохочують, стимулюють соціально-корисну поведінку шляхом усунення або пом'якшення дійсного чи потенційного кримінально-правового обтяження [29, с. 15]. І хоча цей автор безпосередньо не визначає функції, на нашу думку, очевидно, що він мав на увазі заохочувальну та стимулюючу функції заохочення. Близьке бачення кримінально-правового заохочення висловлює і X. Д. Алік- перов, який вважає, що ці норми заохочують, стимулюють соціально-корисну поведінку осіб, які вчинили злочини шляхом пом'якшення кримінально-правового обтяження, але особливістю його позиції є застосування заохочення лише за сумлінне ставлення засуджених до виконання нормативних обов'язків, що покладені на них у зв'язку з вчиненням злочину [68, с. 49, 54]. І. Л. Марогу- лов взагалі визнавав за заохочувальними нормами тільки стимулюючу функцію: "Функція заохочувальних норм полягає у впливі на поведінку осіб, у стимулюванні бажаних дій. Заохочувальні норми закликані стимулювати соціальну переорієнтацію осіб, що вчинили чи вчинюють злочини" [69, с. 79].

Визнання функціями заохочення тільки стимулювання і заохочення не повністю розкриває функціональне призначення заохочувальних норм, суттєво звужує правовий вплив на суб'єктів, яким кореспондуються зазначені правові приписи. Крім того, розкриття змісту функції заохочення через однойменний термін не можна вважати вдалим, оскільки, по-перше, таке визначення визнається неприпустимим з точки зору юридичної термінології; по-друге, ні в кого не викликає сумнівів, що заборонні кримінально-правові норми, крім інших, виконують охоронну функцію, але ніхто не визначає її як "заборону функцію". Різниця між поняттями "заохочення" та "стимулювання" має термінологічний характер, тому вважається, що визначення функції заохочення як стимулювання є загальновизнаним і більш прийнятним. У цьому сенсі має рацію Т. О. Леснієвські-Kостарева, яка полемізує з X. Д. Aлік- перовим щодо існування норм, які допускають компроміс заохочувальних або стимулюючих норм, зазначає, що норми, які стимулюють позитивну поведінку громадян (необхідна оборона, затримання злочинця), відрізняються від норм, які стимулюють позитивну посткримінальну поведінку, але суть тут не в термінологічних відмінностях, а у функціональній спрямованості перерахованих норм на заохочення громадян до визначеної позитивної поведінки, яка має значення з точки зору кримінального права [36, с. 200-201].

Прихильники широкого розуміння функцій заохочення в кримінальному законодавстві, на нашу думку, небезпідставно збільшують функціональне призначення заохочувальних норм. Так, I. E. Звечаровський, досліджуючи кримінально-правові норми, що заохочують посткримінальну поведінку особи, в якості функціональних особливостей зазначених норм, підкреслює, що в першу чергу вони стимулюють виконання юридичних обов'язків, раніше покладених на суб'єкт, крім того, забезпечують специфічні "орієнтовну" та "оціночну" функції. "Специфіка орієнтовної функції заохочувальних норм кримінального права, - на думку

1. E. Звечаровського, - полягає в тому, що такі норми, закріплюючи конкретну міру кримінального заохочення, орієнтують суб'єкт тільки на активну соціально-корисливу поведінку. У свою чергу, характер оцінки юридично значущих результатів саме позитивної, активної поведінки являють собою відокремлюва- льні ознаки оціночної функції заохочувальних норм кримінального права" [7, с. 56]. Р. М. Мелтонян у дисертаційному дослідженні, присвяченому заохочувальним нормам кримінального кодексу Російської Федерації, до функцій кримінально-правового заохочення відносить: регулятивну, охоронну, виховну, профілактичну і заохочувальну [70, с. 14]. Ще ширше розуміння функцій заохочувальних кримінально-правових норм висловлює I. A. Семенов, який у якості останніх вказує на: а) регулятивні (встановлюють та змінюють правових статус особи); б) охоронні (ґрунтуються на дії "від протилежного" і здійснюються через реалізацію інших функцій); в) виховні (спонукають до закріплення й розвитку позитивних рис у характері та поведінці особи); г) профілактичні (спрямовані на досягнення мети спеціальної превен- ції, не виключається також загальнопревентивний вплив); д) заохочувальні і стимулюючі (взаємозумовлені між собою, що співвідносяться як різнорівневі поняття) [71, с. 9-10].

Позиція прихильників широкого розуміння функцій кримінального заохочення заслуговує на підтримку, але з деякими уточненнями. На наш погляд, регулятивна, як, до речі, й охоронна функції є основними галузевими функціями кримінального права. Так чи інакше ці функції віддзеркалюються в усіх кримінально-правових нормах. У механізмі кримінально-правового регулювання кожна з названих функцій виконує свою специфічну роль. З огляду на те, що проблема функцій кримінального права досить складна та вирішується дослідниками по-різному, ми не будемо наводити точки зору з цього питання та дискутувати з цього приводу, лише зазначимо, що підтримуємо погляду М. І. Бажанова: "Основна функція кримінального права як галузі права - це функція охоронна, оскільки воно охороняє властивими йому заходами ті суспільні відносини, що регулюються іншими галузями права..., але йому властива і функція регулятивна" [61, с. 10].

У механізмі кримінально-правового регулювання кожний різновид норм вирішує свої, тільки йому притаманні, функції. Заохочувальні норми - не виняток. Цей різновид кримінально- правових норм відрізняється особливим правовим зв'язком між схвальною суспільством поведінкою та правовим заохочувальним приписом. Заохочувальні норми завжди мають двох адресатів: по-перше, це особистість; по-друге, держава у вигляді уповноважених органів, до компетенції яких віднесено прийняття рішення про застосування заохочення. Реалізація заохочувальних кримінально-правових відносин суттєво відрізняються від традиційних (охоронних) саме тим, що вони виникають між зазначеними суб'єктами з моменту вчинення особою заохочуваної кримінальним законом поведінки та має на меті пом'якшення, звільнення, усунення реального або потенційного кримінального обтяження.