2.4. Функції і принципи заохочувальних кримінально-правових норм
Сторінки матеріалу:
У юридичній літературі небезпідставно сформувалася точка зору, що правомірна, суспільно-корисна поведінка регулюється не методом дозволу, а заохоченням як самостійним методом кримінально-правового регулювання [50, с. 61]. Як відомо, в загальній теорії права найбільш розповсюджена концепція, згідно з якою основними методами правового регулювання є заборона, зобов'язання і дозвіл [84, с. 46]. Дотримання заборон і виконання обов'язків є різними варіантами соціально-корисної поведінки, що заохочуються державою як правомірні. Проте, позитивна оцінка такої поведінки не супроводжується зобов'язанням держави будь-яких додаткових соціальних благ для законослухняних громадян. Заохочуючи правомірну поведінку в кримінальному законодавстві, держава вважає за можливе особливо виділити у правомірній сфері зазначену діяльність, що відповідає актуальним потребам суспільства в цілому й кожного індивіда окремо. Саме наявність додаткових стимулів заохочення й визначають самостійність заохочувального методу правового регулювання. "Стимули, - вказує О. В. Малько, - це все те, що містить спроможність, відкриває простір, сприятливі умови для прискорення, посилення тих чи інших параметрів, спосіб активації та ініціації" [10, с. 6].
Принцип доцільності визначає профілактичну спрямованість заохочувальних кримінально-правових приписів у реалізації завдання запобігання злочинам. Позитивна правомірна поведінка, закріплена в заохочувальних приписах, є доцільною для обох її адресатів. З одного боку, це держава у вигляді уповноважених і компетентних органах вирішувати питання заохочення, з другого - особи, на соціально-корисну поведінку яких спрямований основний стимулюючий "заряд" заохочувального припису. Значна кількість заохочувальних приписів Особливої частини КК закликає осіб, що вчинили злочин, здійснити самовикриття, викрити інших осіб, що вчинили злочин, активно співпрацювати з відповідними правоохоронними органами в розкритті справи. Особливо це стосується злочинів з високим рівнем природної латентності (злочини проти основ національної безпеки, у сфері оподаткування, обігу наркотичних засобів, хабарництво та ін.). Не можна недооцінити запобіжний вплив заохочувального припису, передбаченого ч. 4 ст. 212 КК. Так, за даними ДПА України лише протягом першого півріччя 2005 р. за 150 справами було звільнено від кримінальної відповідальності осіб, які добровільно відшкодували завдані державі збитки на загальну суму майже 10 млн грн [85]. З цього приводу О. О. Дудоров, ґрунтовно зазначає, що норма про звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які вчинили ухилення від сплати податків, зборів, інших обов'язкових платежів у зв'язку з їх специфічним каяттям дає змогу: 1) істотно посилити роботу щодо наповнення бюджету реальними грошовими надходженнями; 2) зосередити зусилля правоохоронних органів на тяжких податкових злочинах, трудомістких з точки зору їх розкриття і розслідування, де обвинуваченню бракує доказів, а порушники законодавства не визнають своєї вини в умисному ухиленні від сплати податкових платежів [59, с. 467].
Принцип добровільності передбачає усвідомлену свободу вибору соціально-значущої поведінки в кримінальному законодавстві. Правовій державі неоднаково, в який спосіб вирішується кримінально-правовий конфлікт. Тому серед кримінально-правової поведінки завжди є правомірний, соціально корисний варіант, особливо в разі вчинення злочинів невеликої або середньої тяжкості. Усі без винятку заохочувальні кримінально-правові приписи пронизуються принципом добровільності. Закріплення зазначеного принципу в кримінальному законодавстві вирішується в три способи: а) прямою вказівкою на добровільність позитивної поведінки (ст. 17, 31, п. 2 ч. 1 ст. 66, ч. 2 ст. 111, ч. 2 ст. 114, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 6 ст. 260, ч. 3 ст. 263, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311, ч. 3 ст. 369 кК); б) через визначення спеціальної мети позитивної поведінки (ст. 36, 38, 39, 41, 42, 43 КК); в) встановлюється із суспільно-корисної спрямованості дій (ст. 45, 46, 47, 48, 49, п. 1 ч. 1 ст. 66, 75, 81, 82, 91, 104, 105, 107, ч. 3 ст. 175, ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 212-1 КК). Так, злочини в сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів мають три спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності, що прямо передбачають принцип добровільності заохочувального припису (ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 311 КК). Має рацію О. В. Наден, коли зазначає, що добровільність має місце лише там, коли, по-перше, особа має об'єктивну можливість продовжувати далі незаконне володіння наркотичними засобами, психотропними речовинами, їх аналогами чи прекурсорами; по-друге, вона суб'єктивно усвідомлює цю можливість; по-третє, перериває незаконне володіння названими предметами, передаючи їх у розпорядження компетентних органів [37, с. 145-146].
Принцип своєчасності визначає час максимального стиму- лювального ефекту від застосування заохочувальних кримінально-правових приписів. Так, ми погоджуємося з Ю. В. Голіком у тому, що будь-яке заохочення повинно надаватися своєчасно і, як правило, безпосередньо після вчинення відповідних позитивних дій. Проте іноді законодавець обумовлює своєчасність заохочення визначеним строком відбутого покарання та станом виправлення особи [6, с. 54]. Так, згідно з ч. 3 ст. 81 КК умовно- дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване після фактичного відбуття засудженим: 1) не менше половини строку покарання, призначеного судом за злочин невеликої або середньої тяжкості, а також за необережний тяжкий злочин; 2) не менше двох третин строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також у разі, якщо особа раніше відбувала покарання у вигляді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі; 3) не менше трьох чвертей строку покарання, призначеного судом за умисний особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і знову вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання. Аналогічно визначається своєчасність заохочення у ч. 1 ст. 105 КК: "Неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання". Комбінуванням стану і строку закон зв'язує дострокове зняття судимості - якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення строків, зазначених у статті 89 КК. Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини строку погашення судимості, зазначеного в статті 89 КК (ч. 1, ч. 2 ст. 91 КК). "Зняття судимості за чинним законодавством, - обґрунтовано зазначає В. В. Голіна, - є, так би мовити, додатковим заохочувальним правовим заходом до законослухняної поведінки особи, яка має судимість" [26, с. 271-272]. Отже, доходимо висновку, що принципами інституту заохочувальних норм у кримінальному законодавстві є правомірність, суспільна корисність, доцільність, добровільність і своєчасність позитивної поведінки з боку особи та, відповідно, виключення, усунення або пом'якшення кримінальної відповідальності або покарання - з боку держави.
Питання для самоперевірки та контролю засвоєння знань до II розділу
1. Як співвідносяться соціальна і юридична відповідальність?
2. У чому полягають два протилежні аспекти кримінальної відповідальності?
3. Яке місце займає правомірна, соціально-корисна поведінка в системі позитивної кримінальної відповідальності?
4. Чи є парними правовими категоріями кримінальне заохочення і покарання?
5. У чому полягає єдність і протилежність кримінального заохочення і покарання?
6. Які теорії позитивної кримінальної відповідальності існують у кримінальному праві?
7. Які форми практичної діяльності є проявами позитивної кримінальної відповідальності?
8. Яка юридична конструкція найбільш поширена в кримінальному законодавстві?
9. У чому полягає склад правомірної, соціальнокорисної поведінки в кримінальному законодавстві?
10. Які об'єктивні елементи і ознаки притаманні правомірній, соціальноко- рисній поведінці?
11. Які суб'єктивні елементи і ознаки притаманні правомірній, соціальноко- рисній поведінці?
12. Що таке предметні та функціональні інститути кримінального законодавства?
13. Яка системоутворювальна ознака функціонального інституту заохочувальних кримінально-правових норм?
14. У чому полягає заохочувальний метод кримінально-правового регулювання?
15. Які функції притаманні кримінально-правовому заохоченню?
16. У чому полягають стимулювальна, компенсаційна, профілактична й виховна функції заохочувальних кримінально-правових норм?
17. Як діють принципи заохочувальних кримінально-правових норм?
18. У чому полягають принципи правомірності та соціальної корисності позитивної поведінки в кримінальному законодавстві?
19. У чому полягають принципи добровільності, доцільності і своєчасності позитивної поведінки в кримінальному законодавстві?
20. Як взаємодіють принципи заохочення в кримінальному законодавстві?
- « перша
- ‹ попередня
- 1
- 2
- 3
- 4