Варто зазначити, що вірогідність того, що особа з певним правовим станом буде порушувати громадський порядок і, як наслідок, стане об'єктом застосування сили, досить невелика, але її все ж таки необхідно брати до уваги. Тому заборона застосування сили до зазначених осіб не абсолютна, у випадках вчинення ними групового чи збройного нападу або збройного опіру працівникам міліції воно все ж дозволяється. Якщо застосуванням заходів припинення спеціального призначення завдано шкоди громадянам, міліція зобов'язана забезпечити надання необхідної допомоги в найкоротший строк.

Порядок застосування абсолютно всіх заходів адміністративного припинення спеціального призначення повинен бути детально регламентований конкретними процедурними правилами і затверджений відповідними статутами, настановами, інструкціями, положеннями, тощо. Поки це найбільш детально зроблено лише для спеціальних засобів - у відповідних правилах їх застосування при охороні громадського порядку. В літературі вироблено загальний алгоритм (певну послідовність окремих загальних дій, процедур) дій працівників міліції в цих випадках. Цей алгоритм складають такі дії: прийняття рішення або отримання дозволу на застосування відповідного заходу адміністративного припинення спеціального призначення; приведення зброї або спеціального засобу у бойову готовність; попередження про наміри застосування сили; надання часу на відповідну реакцію; власне застосування сили; припинення застосування сили; надання необхідної допомоги; процедура огляду місця застосування сили; негайна доповідь про негативні наслідки застосування заходу адміністративного припинення спеціального призначення; невідкладні слідчі дії на місці пригоди; подання процесуальних документів про застосування заходів адміністративного припинення спеціального призначення [226,с.81]. На думку дисертанта, невідкладні слідчі дії на місці пригоди не належать до процедури застосування зазначених заходів, тому включати їх до цього алгоритму дещо безпідставно.

Конкретні підстави та порядок застосування міліцією заходів припинення спеціального призначення залежать від виду такого заходу, на їх аналізі ми й зупинимось детальніше.

Заходи фізичного впливу, які застосовуються міліцією для припинення правопорушень або подолання протидії законним вимогам міліції, в наш час не обмежуються прийомами самбо, як це було раніше. Міліція може застосовувати в необхідних випадках для виконання покладених на неї завдань будь-які засоби фізичного впливу, включаючи прийоми рукопашного бою, різних видів єдиноборств (самбо, дзюдо, карате, кун-фу, таеквондо,  айкідо, вільна боротьба, бокс, кікбоксінг тощо), залежно від ситуації, яка склалася, а також рівня фізичної підготовки конкретних працівників міліції. Тобто ці всі засоби безпосередньої, так би мовити, "мускульної" дії на супротивника. Мета нейтралізації супротивника досягається шляхом виконання ударів, блоків, кидків, больових прийомів, удушень, захватів, утримань тощо. В Інструкції з організації роботи чергової частини міськрайліноргану наведено приблизний перелік ситуацій, коли міліція застосовує прийоми самбо та рукопашного бою. Відповідно до неї це можливо у випадках: а) захисту від нападу хуліганів та інших осіб, що загрожують життю і здоров'ю громадян або працівників міліції; б) затримання злочинця, який чинить опір; а) фізичного опіру особи, яка доставляється до міліції; г) фізичного опіру при законному здійсненні обшуку або вилучення речових доказів (п. 4.4.8.3). Цей перелік, на думку дисертанта, потребує деяких пояснень. Необхідно зауважити, що Інструкція необґрунтовано обмежує заходи фізичного впливу прийомами самбо та рукопашного бою. Важливо ще раз підкреслити, що Закон "Про міліцію" надає право міліції застосовувати будь-які заходи фізичного впливу, включаючи і спеціальні прийоми єдиноборств. Крім цього, перелік випадків, коли може бути застосовано заходи фізичного впливу, далеко не повний, це саме приблизний перелік, його не можна розглядати як вичерпний.

Закон "Про міліцію" передбачає два види мети застосування заходів фізичного впливу - припинення правопорушень і подолання протидії законним вимогам міліції, відповідно, також можна назвати дві підстави такого застосування  -  наявність правопорушення або наявність факту протидії працівникам міліції у виконанні їх завдань та функцій. На думку дисертанта, в Законі слід було б уточнити вид правопорушення, для припинення якого можуть застосовуватися зазначені заходи. Це мають бути не будь-які правопорушення, а адміністративний проступок або злочин. Проте наявності одного лише факту правопорушення або протидії недостатньо для застосування сили в цьому випадку. Закон вимагає, щоб до цього було вжито інших, менш небезпечних засобів для забезпечення виконання покладених на міліцію обов'язків. Тут маються на увазі всі можливі види переконання, а також деякі інші заходи адміністративного примусу (наприклад, вимога припинити протиправну поведінку).

Застосування заходів фізичного впливу не оформляється якимось спеціальним документом. Зазначена Інструкція, а також Статут патрульно-постової служби міліції передбачають лише обов'язок працівника міліції, який завдав тілесних ушкоджень внаслідок цього, по-перше, надати невідкладну медичну допомогу потерпілому і, по-друге, доповісти письмово вищому начальникові. Встановлено певні вимоги до змісту рапорту. В ньому має бути зазначено час, місце, проти кого і за яких обставин застосовано заходи, в також прізвища та адреси понятих (за їх наявності). Викликає сумнів застосування в цьому випадку терміна "понятий". Раніше зазначалося, що понятий - це особа, яка присутня при виконанні певних дій на запрошення уповноваженої посадової особи. Важко собі уявити, щоб працівник міліції, перед тим як застосувати заходи фізичного впливу, запрошував понятих. Вірніше було б в цих випадках говорити не про понятих, а про свідків.

Спеціальні засоби становлять різноманітні технічні засоби впливу на правопорушника, а в деяких випадках - також на транспортні засоби та інші речі, з метою усунення протиправної ситуації. Підстави, порядок застосування, а також види спеціальних засобів вичерпно встановлено, крім Закону "Про міліцію", Правилами застосування спеціальних засобів при охороні громадського порядку, і деталізовано також в нормативних актах МВС України. Відповідно до ст. 14 Закону "Про міліцію" спеціальні засоби застосовуються у випадках, коли були використані і не дали бажаних результатів усі інші форми попереднього впливу на правопорушників:

а) для захисту громадян і самозахисту працівника міліції від нападу та інших дій, що створюють загрозу їх життю або здоров'ю;

б) для припинення масових безпорядків і групових порушень громадського порядку;

в) для відбиття нападу на будівлі, приміщення, споруди і транспортні засоби, незалежно від їх приналежності, або їх звільнення у разі захоплення;

г) для затримання і доставлення до міліції або іншого службового приміщення осіб, які вчинили правопорушення, а також для конвоювання і утримання осіб, затриманих і підданих арешту, взятих від варту, якщо зазначені особи чинять опір працівникам міліції або якщо є підстави вважати, що вони можуть вчинити втечу чи завдати шкоди оточуючим або собі;

д) для припинення масового захоплення землі та інших дій, що можуть призвести до зіткнення груп населення, а також діянь, які паралізують роботу транспорту, життєдіяльність населених пунктів, посягають на громадський спокій, життя і здоров'я людей;

є) для припинення опіру працівникові міліції та іншим особам, які виконують службові або громадські обов'язки по охороні громадського порядку і боротьбі із злочинністю;

ж) для звільнення заложників.

Наведений перелік підстав застосування спеціальних засобів розширенню не підлягає. Аналіз практичної діяльності міліції свідчить про те, що найчастіше спеціальні засоби застосовуються з метою затримання і доставлення правопорушників (майже 40 % всіх випадків їх застосування), захисту громадян і самозахисту працівників міліції (майже 40 %) і для припинення опіру (близько 20 %).  Всі спеціальні засоби, які застосовуються в правоохоронній діяльності міліції, можна поділити на дві групи: засоби активної оборони і засоби забезпечення спеціальних операцій.  Варто зазначити, що зазначені Правила до числа спеціальних зараховують також засоби індивідуального захисту, з чим важко погодитися. Спеціальні засоби застосовуються до порушників, саме тому вони належать до заходів адміністративного примусу. Засоби ж захисту не застосовуються, а використовуються  при охороні громадського порядку,  з примусом це використання ніяк не пов'язане. В законодавстві терміни "застосування" і "використання" чітко розмежовуються, про це пізніше ще буде йти мова. Враховуючи сказане, засоби індивідуального захисту не можна визнати заходами адміністративного примусу, хоча в літературі їх також називають такими [226,с.24-25].

Засобами активної оборони визнаються гумові кийки; кийки пластикові типу "тонфа"; наручники; електрошокові пристрої; патрони і пристрої для їх відстрілювання вітчизняного виробництва, споряджені гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії; ручні газові гранати, а також патрони з газовими гранатами ("Терен", "Черемуха",  "Сирень",); балончики, патрони, гранати та інші спецзасоби з препаратами сльозоточивої та дратівної дії на основі природних капсаїциноїдів, морфоліду пералгонової кислоти (МПК), ортохлорбензальмалононітрилу (СS) і речовини АЛГОГЕН. До засобів забезпечення спеціальних операцій належать ранцеві апарати "Облако"; світлошумова граната "Заря" та світлошумовий пристрій "Пламя"; патрони з гумовою кулею "Волна-р"; водомети; бронемашини та інші транспортні засоби; пристрій для примусової зупинки автотранспорту "Еж-М"; пристрої для відкриття приміщень, захоплених правопорушниками: малогабаритні підривні пристрої "Ключ", "Імпульс". Крім цього, при охороні громадського порядку можуть також використовуватись службові собаки. Зазначені Правила, а також відомчі нормативні акти встановлюють особливості застосування більшості із перерахованих засобів, на які варто звернути увагу.

Гумові кийки в практичній діяльності міліції застосовуються частіше за будь-які інші спеціальні засоби - понад 50 % всіх випадків їх застосування. Забороняється наносити удари ними по певних частинах тіла людини: голові, шиї, ключичній ділянці, животі, статевих органах. Слід зазначити, що така заборона, мабуть, не завжди може бути дотримана, тому що ситуація, в якій застосовуються ці засоби, як правило, швидкоплинна, мінлива, і у працівника міліції немає достатнього часу вибирати потрібне місце для нанесення удару. Те ж саме стосується пластикових кийків типу "тонфа", якими заборонено наносити удари по голові, шиї, сонячному сплетінні, ключичній ділянці, низу живота, статевих органах, нирках, копчику. Як уявляється, обмеження щодо застосування гумових і пластикових кийків мають бути однаковими, адже шкода, яка при цьому може бути заподіяна, практично нічим не відрізняється.

Наручники, відповідно до Інструкції з організації роботи чергової частини (п. 4.4.8.1), застосовуються при охороні, утриманні та конвоюванні заарештованих та затриманих в таких випадках: вчинення ними фізичного опору конвою, при спробі нападу на конвой чи склад суду; затримання при спробі втечі; наявності відомостей про намір ціх осіб покінчити життя самогубством або вчинити втечу; наявності розпорядження головуючого на суді; конвоювання особливо небезпечних злочинців; конвоювання у літаках, автомобілях (крім автозаків). Безперервне утримання в наручниках допускається не більше як 2 години, після чого вони знімаються на час до 15 хвилин. Застосування наручників у приміщенні міліції оформляється актом.