2.4. Шляхи вдосконалення застосування заходів адміністративного припинення адміністративною службою міліції.
Сторінки матеріалу:
- 2.4. Шляхи вдосконалення застосування заходів адміністративного припинення адміністративною службою міліції.
- Сторінка 2
- Сторінка 3
- Сторінка 4
- Сторінка 5
Отже на нашу думку однією з важливіших концептуальних проблем правового регулювання діяльності української міліції, вирішення якої буде сприяти її перетворенню у поліцію, що не буде поступатися кращим зарубіжним аналогам, являється, на наш погляд, надання діяльності міліції нового соціального призначення, яке повністю відповідає вимогам правової демократичної держави. Із інструменту силової підтримки режиму вона повинна перетворитися в соціальний інститут, який гарантує ефективний захист особи, суспільства і держави від злочинних посягань. Ця проблема багатоаспектна і має декілька напрямкiв розробки.
1. Деміфологізація міліції.
2. Департизація міліції.
3. Деетатизація міліції.
4. Деуніверсалізація міліції.
5. Організаційне обособлення міліції в самостійну структуру.
6. Демілітаризація міліції.
Деміфологізація міліції. Це означає розвінчування міфів, які перекручують або замасковують дійсну соціальну роль міліції, які десятиріччями настирливо пропагувались в суспільній свідомості.
В першу чергу мова йде про необхідність законодавчого перейменування міліції на поліцію. В юридичній літературі і в центральних газетах пропозиції на цей рахунок були вже достатньо давно. Але ні в проекті закону про українську міліцію, ні під час обговорення не виникало питання про перейменування міліції в поліцію. Чого не скажеш про російське законодавство. Ідея перейменування міліції в поліцію була закладена в офіційний проект Закону РРФСР "Про поліцію (міліцію)" і підтримана десятьма відгуками, які поступили на адресу Верховної Ради. Двадцять відгуків вмістили мовчазну згоду, а двадцять відгуків були негативного змісту по відношенню до перейменування. Можна проаналізувати при необхідності всі негативні відгуки, які поступили, але всіх їх об'єднує одне - відсутність яких-небудь суттєвих аргументів проти назрівшого питання перейменування міліції в поліцію. В той же час маються достатньо вагомі аргументи на користь запропонованої міри. Перейменування міліції в поліцію буде сприяти посиленню авторитету і рівня професіоналізму сучасної міліції, підніме престижність служби в ній, зробить додаткові перешкоди практиці використання її співробітників не за призначенням, яка неодноразово засуджувалась на практиці.
Присвоювання нового, а точніше давно забутого старого, найменування явиться суттєвим кроком на шляху змінення вигляду міліції, яке необхідно для позбавлення суспільства від стереотипного ставлення до органів охорони правопорядку. Зараз це ставлення, на жаль, бажає бути набагато кращим.
Зараз, як і на прикінці віку, коли виникло питання про реформу правоохоронних органів, можна з впевненістю стверджувати, що "чим менше нова організація буде схожа на стару, тим більше співчуття ми зустрінем, в зв'язку, з цим, у населення" [66,с.15]. При цьому важливо, щоб "зміна вивіски" не була кінцевим результатом реформування міліції в поліцію, а супроводжувалася би введенням нової по кольору і фасону, елегантної, але разом з тим, на відміну від теперішньої, функціональної форменної одежі з привабливими нагрудними і нарукавними символіками [66], замітним для населення зміцненням технічного оснащення, переглядом системи професійної підготовки і втіленням цілого ряду інших організаційних і матеріально-технічних заходів.
Необхiднiсть перейменування міліції в поліцію обумовлюється і тим, що Україна прийняла на себе міжнародно-правові обов'язки в сфері забезпечення прав людини і громадянина. Виконання міжнародно-правових норм і стандартів передбачає також використання у внутрішньому законодавстві цивілізованої, загальнопризнаної термінології. При іншому підході може виникнути багато непорозумінь. На жаль, на це не завжди звертають увагу вчені-юристи, які мають відношення до розробки законопроектів. Так, наприклад, А.Н.Козирін обгрунтовує необхідність прийняття закону про воєнну поліцію і його ніскільки не турбує само словосполучення "воєнна міліція". Між іншим, в перекладі на англійську воно буде означати "воєнна армія", що є такою ж нісенітницею, як і "поліцейська поліція".[11]
У плані готовності нашого законодавця до перейменування звертає на себе увагу те, що на відміну від союзного, український закон про міліцію однією із задач має не "швидке і повне", а просто "розкриття злочинів" [137]. Крім того, перед міліцією вже не ставиться завдання міфічної "боротьби із злочинністю". Слід було б також відмовитися від використання цього термiну надалі і в інших нормативних актах, визначаючи задачі міліції та інших органів як запобігання, попередження, стримування, контроль або протидія злочинності .
Визнання за міліцією завдання не ліквідації злочинності, а її обмеження до рівня, який дозволяє уникнути проблеми особистої та суспільної небезпеки, по вірному вислову Ю.В.Солопанова, звільнить, накінець, міліцію від надуманого тягаря відповідальності за зріст злочинності, дозволить їй спокійніше відноситись до окремих поразок, сміливіше маневрувати силами і засобами, а також суттєво обмежить сферу втручання міліції в особисте життя громадян і юридичних осіб [196,с.22].
Департізаця міліції. Міліція разом з армією та юстицією являє собою такий державний інститут, який в силу своїх функцій та засобів, що використовуються, містить в собі дуже серйозну потенційну загрозу правам і свободам людини і громадянина. Саме з цієї причини необхідні допоміжні правові гарантії, які забезпечують безумовну відповідність діяльності міліції її соціальному призначенню, передбаченому законом. У числі подібних гарантій, на наш погляд, перш за все слід розглядати закріплення в законодавстві про міліцію, принципу її політичного нейтралітету, що являється антиподом принципу партійності.
Переосмислення вітчизняного досвіду останніх десятиріч привело до визнання необхідності додержання однієї з важливих вимог правової демократичної держави: міліція повинна бути поза політичної боротьби. Вона зобов'язана служити народу, суспільству в цілому, а не якій-небудь партії, громадському руху чи "класу". Саме тому департизація повинна була стати і дійсно стала загальною концептуальною ідеєю найновішого правового регулювання діяльності міліції, яке здійснювалось в масштабі бувшого Радянського Союзу. Як показує порівняльний аналіз визначились три основних її варіанти, які стали предметом жорсткої політичної і правової дискусії. Союзний, білоруський, туркменський і спочатку український закони зафіксували найбільш "м'який" варіант департизації, обмежившись вказівкою про те, що працівники міліції не зв'язані в своїй службовій діяльності рішеннями політичних партій і громадських рухів, які переслідують політичні цілі.
В Росії, Естонії, Молдові, Казахстані був вибраний більш радикальний варіант, який включає до вищезгаданого заборону на формування і діяльність в міліції політичних партій та їх організацій. Ця норма знайшла прихильність серед працівників міліції. Так, результати опитування більш як п'яти тисяч працівників міліції Росії свідчили, що 69,1 відсотків, як виявилось, рахували недопустимим саме членство співробітників в яких-небудь партіях; 11 відсотків допускали таке членство, але за місцем мешкання, і тільки 14,6 відсотків опитуємих вказали, що співробітник міліції повинен мати право участі в партійній роботі на рівні з іншими громадянами [171,с.11].
Лише одне закріплення в законі про міліцію політичного нейтралітету міліції робить його незрівняно кращим, якщо можна так висловитись, будь-якого іншого закону будь-якої тоталітарної держави. Разом з тим, на нашу думку, у теперішніх умовах найбільш оптимальним був би третій, більш повний варіант департизації міліції. Він передбачає законодавчу заборону співробітникам міліції належати до політичних партій та інших громадських об'єднань, переслідуючи політичні цілі.
Висока ступінь політизації суспільства, відсутність в ньому грунтовних традицій цивілізованої політичної боротьби, поляризація політичних сил, яка все збільшується, частина з яких не розділяє старих методів роботи, активізація їх спроб притягнути на свою сторону співробітників міліції, - все це потребує використання чітких правових засобів забезпечення політичного нейтралітету міліції.
Одне з можливих заперечень проти повної департизації міліції зводиться, зокрема, до того, що заборона займати міліцейські посади членам яких-небудь партій буде ніби-то порушенням прав людини, яке не зможуть зрозуміти в цивілізованих країнах . Але така заборона, між іншим, ані трішки не вступає в протиріччя з міжнародно-правовими обов'язками України. Згідно Конвенції про свободу асоціації та захисту права організацію, яка була прийнята Міжнародною Організацією Праці 9.07.1948 року і ратифікованою Президією Верховної Ради СРСР 6.06.1956 року, "національне законодавство визначає, в якій заходіві гарантії, передбаченю цією Конвенцією, будуть застосовуватися до збройних сил та поліції" [191]. Ще більш чітко дане питання вирішене в ст. 22 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, який прийнято Генеральною Асамблеєю ООН 16 грудня 1966 року і ратифіковано Радянським Союзом 18 вересня 1973 року. Нагадаємо відповідні положення дослівно:
1. Кожна людина має право на свободу асоціації з іншими, включаючи право утворювати профсоюзи і вступати в них для захисту своїх інтересів.
2. Користування цим правом не підлягає ніяким обмеженням, крім тих, які передбачаються законом і які необхідні в демократичному суспільстві для державної чи громадської безпеки, громадського порядку, охорони здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших осіб. Ця стаття не перешкоджає введенню законних обмежень використання цього права для осіб, які входять в склад збройних сил та поліції" [121].
Таким чином, повна департизація поліції допускається міжнародно-правовими нормами без будь-яких застережень. Саме до подібного способу забезпечення політичного нейтралітету поліції (міліції) вдалися литовський, латвійський, а тепер і приєднавшийся до них український законодавці. Але Росія чомусь на це не пішла.
Деетатизація міліції. Проголошення прав і свобод людини, її честі і гідності як найвищих цінностей суспільства і держави різко контрастує з глибоко запавшою традицією розглядати громадянина в якості "голого" об'єкту державно-владного застосування. Нові соціальні цінності, зрештою, можуть стати не більше ніж новими фетишами, якщо не здійснити ряд конкретних кроків щодо деетатизації всього державного апарату, в тому числі і міліції. Що таке деетатизація ? На думку А.П.Герасимова, курс на деетатизацію діяльності органів внутрішніх справ означає поглиблення їхньої взаємодії з місцевими Радами, які поєднують в собі державність і самоврядування, передачу Радам ряду "міліцейських" функцій, а також створення муніципальної міліції [43]. Іншими словами мова йде про деуніверсалізацію і децентралізацію міліції.