2.  В чинному законодавстві нема ні визначення заходів адміністративного припинення, ні чіткої класифікації зазначених заходів, як нема єдності позицій щодо того, які з них варто вважати заходами адміністративного припинення, а які - адміністративно-запобіжними, і чи можуть вони спрямовуватися на припинення кримінально-правових дій і в спеціальній літературі.

      3.  Заходи адміністративного припинення застосовуються міліцією з метою, по-перше, припинення порушень правових норм (адміністративних проступків, злочинів і об'єктивно протиправних діянь), по-друге, створення умов для подальшого притягнення винних до відповідальності, по-третє, усунення шкідливих наслідків правопорушення, по-четверте, запобігання вчиненню нових правопорушень і, по-п'яте, відновлення попереднього, правомірного стану.

     4. Заходи адміністративного припинення, які застосовуються міліцією, - це передбачені законом засоби впливу, спрямовані на примусове переривання (припинення) діянь, які мають ознаки адміністративного правопорушення, а в окремих випадках - і кримінально-правовий характер, недопущення шкідливих наслідків протиправної поведінки, забезпечення провадження в справі про адміністративне правопорушення і притягнення винного до адміністративної, а у виняткових випадках - до кримінальної відповідальності.

    5. Заходи забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення становлять специфічну групу заходів адміністративного припинення загального призначення. Їх особливості полягають, перш за все, в тому, що це несамостійні, допоміжні заходи впливу, застосуванням яких забезпечується створення умов для притягнення порушника до адміністративної відповідальності (в деяких випадках - і до кримінальної).

     6. З метою забезпечення провадження в справах про адміністративні правопорушення законодавство передбачає можливість застосування тільки особистого огляду і огляду речей (найчастіше мова йде про речі, які перебувають при особі). Проте в багатьох випадках в діяльності міліції та інших суб'єктів правоохорони виникає необхідність огляду певних приміщень чи територій, а також транспортних засобів, який також, як уявляється, слід врегулювати в КпАП.

   7.  Слід передбачити особливості вилучення предметів, які швидко псуються, тобто мова йде переважно про продукти споживання. Такі предмети слід своєчасно реалізувати, для чого їх має бути передано відповідним торговельним підприємствам, а якщо з якихось причин зробити це неможливо

    8.  З дотриманням санітарних норм їх необхідно знищити. В цьому випадку, а також у всіх випадках вилучення речей, які мають тільки родові ознаки, актуальним є питання оцінки їх вартості, його також слід врегулювати в КпАП.

    9.   В діяльності міліції щодо забезпечення громадського порядку, охорони прав та законних інтересів громадян і юридичних осіб, боротьби з різними правопорушеннями важливе значення має використання надзвичайних, екстраординарних заходів адміністративного припинення або, іншими словами, заходів припинення спеціального призначення, до яких належать заходи фізичного впливу, спеціальні засоби і вогнепальна зброя.

    10.  Можливість застосування засобів зв'язування передбачено тільки відомчою Інструкцією, що не можна визнати правильним, його також слід було б врегулювати Правилами застосування спеціальних засобів, адже вони встановлюють вичерпний перелік цих засобів.

    11.  Певного уточнення потребує термін "вогнепальна зброя". По суті, мова тут іде про всі види табельної вогнепальної зброї, прийняті на озброєння міліції (автомати, карабіни, гвинтівки, пістолети, револьвери тощо).

   12.  Не всі підстави застосування вогнепальної зброї сформульовано чітко і однозначно. Так, зброя може застосовуватися для затримання особи, яку застали при вчиненні тяжкого злочину і яка намагається втекти. Тяжким злочином ч. 4 ст. 12 Кримінального кодексу України визнає злочин, за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше п'яти, але не більше десяти років. Враховуючи, що кількість цих злочинів дуже велика, причому, в наш час відсутній навіть їх перелік, тобто в момент застосування зброї працівник міліції не може блискавично визначити, тяжкий чи нетяжкий злочин вчинено, формулювання даного пункту потребує уточнення.

    13.  Придiляючи  певну увагу шляхам вдосконалення адмiнiстративно-примусовiй дiяльностi мiлiцiї, на думку автора, назрiла потреба надати дiяльностi мiлiцiї нового соцiального призначення, яке повнiстю вiдповiдає вимогам правової демократичної держави. Вирiшення цього питання буде сприяти перетворенню мiлiцiї в полiцiю, яка не буде поступатися кращим зарубiжним аналогам. Iз iнструменту силової пiдтримки режиму мiлiцiя повинна перетворитися в соцiальний iнструмент, який гарантує ефективний захист особи, суспiльства i держави вiд злочинних посягань.

     14.   Органи внутрiшнiх справ представляють собою такий державний iнститут,  який мiстить потенцiйну загрозу, в силу своїх функцiй та засобiв, правам i свободам людини i громадянина. Саме з цiєї причини необхiднi допомiжнi гарантiї, якi забезпечують безумовну вiдповiдальнiсть дiяльностi мiлiцiї її соцiальному призначенню, передбаченому законом. В числi подiбних гарантiй, перш за все слiд розглядати закрiплення в законодавствi про мiлiцiю, принципу її полiтичного нейтралiтету, що являється антиподом принципу партiйностi. Саме тому департизацiя повинна була стати i дiйсно стала загальною концептуальною iдеєю найновiшого правового регулювання дiяльностi мiлiцiї.

     15.  Усвiдомлення того, що мiлiцiя являє собою полiцiю, а примус чи загроза його застосування як спосiб державного управлiння притаманний державi, яка бажає вважатись правовою, для вирiшення далеко не всiх соцiальних завдань приводить до розумiння необхiдної деунiверсалiзацiї мiлiцiї, тобто звуження її функцiй до можливого при даних умовах мiнiмуму.

   16. Визнання нашою державою прав людини i громадянина дозволяє стверджувати, що найбiльше сприяння iндивiду стає важливим загальноправовим принципом дiяльностi держави. Стосовно дiяльностi мiлiцiї вiн означає вимогу прийняття нею мiр по недопущенню, лiквiдацiї або полегшенню тих незручностей i позбавлень, якi вiдчувають чи можуть вiдчувати громадяни, втягнутi в коло мiлiцейської дiяльностi. Цей принцип має знайти свiй розвиток в планi подальшого посилення презумцiї невинностi. Мова йде про термiнологiю стосовно адмiнiстративного правопорушення. Вiдповiдно цього в законi про мiлiцiю, а токож у законодавствi про адмiнiстративне правопорушення необхiдно уникати термiну "правопорушник" i їм подiбних до того часу, поки виннiсть особи не буде доведена в установленому законом порядку.