На думку деяких авторів,  для визначеної частини  населення характерно "абсурдне впевнення в тому,  що в міліції є плани на протоколи, штрафи" [58]. Подібна оцінка, однак,  як свідчить особистий  досвід роботи в міліції, носить скоріше пропагандистський  ніж  професійний  характер. Якщо такі випадки і можна назвати абсурдними, то тільки тому, що вони породження таки абсурдної міліцейської практики. Скорегуванню практики оцінки міліцейської роботи, яка склалася, може сприяти тільки дійсне визнання як основного критерію оцінки роботи міліції ступінь задоволеності населення її результатами [47,с.5]. Міра кількості і міра якості  міліцейської праці повинна визначатися ступінню  захищеності  людини. У цьому зв'язку необхідно доповнити Закон "Про міліцію" положенням про те, що "думка  населення про діяльність міліції складає основу офіційної оцінки її роботи". У відомчому порядку слід було б визначити методику  виявлення  громадської думки і заборонити оцінку діяльності співробітників міліції з використанням кількісних її показників.

Деуніверсалізація міліції. Усвідомлення того, що міліція являє собою поліцію, а примус чи загроза його застосування як спосіб державного управління придатний в державі, яка бажає  вважатися правовою, для вирішення  далеко  не всіх соціальних задач приводить до розуміння необхідності деуніверсалізації міліції, тобто звуження її функції до можливого при даних умовах мінімуму. Це дозволить звільнити людину і суспільство від тотального поліцейського нагляду, опіки, втручання в їх життя, - усього того, що являлось закономірним результатом реалізації концепції радянської державності і радянської міліції. Перш за  все  потрібно  відмінити,  деякі  функцiї  мiлiцiї, якi нею здійснюються, наприклад (юрисдикційну)  котра  зовсім їй не властива.  У законодавстві минулих десятиріч достатньо чітко вимальовувалася  тенденція  розширення юрисдикційних функцій міліції. До теперішнього часу міліція вирішує справи про адміністративні правоворушення,  передбачені третиною всіх частин особливої частини Кодексу про адміністративні правопорушення.  Подібна тенденція  роздивлялася  в теорії як звичайна,  більше того - як така,  що вимагає свого подальшого розвитку.  У цьому  напрямку  сформульовано значну кількість пропозицій [242,с.16]. Пропозицій про звуження адміністративно-юрисдикційних повноважень  міліції,  навпаки, звучить значно менше [242]. Такий стан речей суперечить призначенню самих органiв внутрiшнiх справ, а також старій і, на жаль, забутій аксіомі науки процесуального права про теоретичну і практичну недопустимість поєднання судової і адміністративної функцій в руках адміністративного органу [44]. Історія свідчить, що затвердження принципу розподілу влад і з'ясування різниці між  адміністрацією, поліцію, юстицію самостійна судова влада поліції піддавалася  все більш значним обмеженням [15]. Не буде помилкою стверджувати,  що міліції,  як і іншим органам виконавчої влади, стороння процедура, передбачена КпАП і саме тому вона і не дотримується.

Необхідно поставити  питання  про  поступове звільнення міліції від невластивої їй  юрисдикційної функції. Так званий "гласний" адміністративний нагляд за  особами, які звільнилися із місць позбавлення волі, був перейнятий від монархічної Росії як засіб індивідуальної  профілактики рецидиву, а перетворився на його найбільший розсадник. Більшість піднаглядних притягуються до кримінальної  відповідальності саме за порушення тяжких і принизливих для людини правил адміністративного нагляду [69]. Якщо збереження цього інституту в подальшому буде визнано  доцільним, необхідно перетворити його на додатковий засіб кримінального покарання, яке застосовується судом. За  таких  умов  здійснювати нагляд повинна не міліція, а органи виконання покарання. Давно відомо, що  практика міліцейського виховання підлітків неефективна і в цілому далека від ідеалів правової держави. Саме тому керівні принципи ООН для попередження злочинності серед неповнолітніх рекомендує використовувати в таких цілях офіційні установи соціального контролю, до яких відноситься і поліція "лиш у крайніх випадках" [88]. Обгрунтованою, на наш погляд, являється позиція російського законодавця по звільненню міліції від обовязків по попередженню дитячою безнадзорності і організації приймачів-розподільників для неповнолітніх з передачею їх у ведення органів Міністерства соціального захисту. Процес деуніверсалізації міліції являється справою непростою. Здійснюванню його з найменшими витратами сприяло би надання органам влади на місцях права самим вирішувати  кому і в які строки передавати ті чи інші функції міліції,  виходячи із наявних людських,  матеріальних та фінансових ресурсів. Саме головне в тому, що недивлячись на значне звуження компетенції міліції, це не тільки не ослабить її, а, навпаки, посилить. Організаційне обособлення міліції в самостійну структуру. В юридичній  літературі вже  були пропозиції про придання міліції системної цілісності [98] і виділення її із органів внутрішніх справ [50,с.15]. Їх реалізація була б відповідною до суспільних очікувань. Вона дозволить, на наш погляд,  наблизити міліцію до населення, перебороти відомчу розрізненість різних міліцейських служб, а  також  стало  би певною перешкодою  для  покладання на  міліцію невластивих їй функцій. Перетворення, що пропонуються, будуть гармонічно вписуватись в судову реформу.  До речі, країни Балтії і Молдова таке перетворення вже здійснили. Згідно з їх законами поліція є стрункою самостійною структурою, центральною ланкою  якої є департамент поліції МВС, а на місцях замість міських і районних відділів внутрішніх справ створені і діють префектури,  комісаріати, відділи, відділки та інші подібні підрозділи  (литовський закон допускає, що за наказом міністра внутрішніх справ при місцевих комісаріатах поліції можуть  діяти  і інші  служби внутрішніх справ). Важко знайти причини, з  яких цей досвід реорганізації міліції можно було б признати не заслуговуючим уваги в умовах української дійсності.

Демілітаризація міліції. Міліція не може не являтись,  звичайно, організацією з чітко вираженою ієрархією влади, оскiльки підпорядкування начальнику необхідно, маючи на увазі специфіку і засоби міліцейської діяльності, для забезпечення безпечного і оперативного виконання службових обов'язків. Разом з тим, по-воєнному жорсткий субординаційний характер внутрішньо-службових відносин у міліції протирічить інтересам забезпечення прав людини. Цілком закономірно, що правове регулювання діяльності міліції останнім часом пішло шляхом її демілітаризації. Співробітники міліції одержали право об'єднуватися і вступати в професійні спілки, звільнюватися зі служби за власним бажанням, оскаржити в суд наказ про звільнення. На них розповсюджується встановлена законодавством про працю тривалість робочого часу. Передбачено, що при одержанні наказу співробітник міліції зобов'язаний керуватись законом. Демілітаризація міліції передбачає також принципового характеру зміну форменої одежі, знаків розрізнення і спеціальних звань співробітників міліції. Дещо в цьому напрямку вже зроблено, але доцільно було б довести демілітаризацію української міліції до логічного кінця. Підсумуючи вищерозглянуте  можно зазначити, придiляючи  певну увагу шляхам вдосконалення адмiнiстративно-примусової дiяльностi мiлiцiї, на думку автора, назрiла потреба надати дiяльностi мiлiцiї нового соцiального призначення, яке повнiстю вiдповiдає вимогам правової демократичної держави. Вирiшення цього питання буде сприяти перетворенню мiлiцiї в полiцiю, яка не буде поступатися кращим зарубiжним аналогам. Iз iнструменту силової пiдтримки режиму мiлiцiя повинна перетворитися в соцiальний iнструмент, який гарантує ефективний захист особи, суспiльства i держави вiд злочинних посягань.

     Органи внутрiшнiх справ представляють собою такий державний iнститут,  який мiстить потенцiйну загрозу, в силу своїх функцiй та засобiв, правам i свободам людини i громадянина. Саме з цiєї причини необхiднi допомiжнi гарантiї, якi забезпечують безумовну вiдповiдальнiсть дiяльностi мiлiцiї її соцiальному призначенню, передбаченому законом. В числi подiбних гарантiй, перш за все слiд розглядати закрiплення в законодавствi про мiлiцiю, принципу її полiтичного нейтралiтету, що являється антиподом принципу партiйностi. Саме тому департизацiя повинна була стати i дiйсно стала загальною концептуальною iдеєю найновiшого правового регулювання дiяльностi мiлiцiї.

    -    усвiдомлення того, що мiлiцiя являє собою полiцiю, а примус чи загроза його застосування як спосiб державного управлiння притаманний державi, яка бажає вважатись правовою, для вирiшення далеко не всiх соцiальних завдань приводить до розумiння необхiдної деунiверсалiзацiї мiлiцiї, тобто звуження її функцiй до можливого при даних умовах мiнiмуму. Визнання нашою державою прав людини i громадянина дозволяє стверджувати, що найбiльше сприяння iндивiду стає важливим загальноправовим принципом дiяльностi держави. Стосовно дiяльностi мiлiцiї вiн означає вимогу прийняття нею мiр по недопущенню, лiквiдацiї або полегшенню тих незручностей i позбавлень, якi вiдчувають чи можуть вiдчувати громадяни, втягнутi в коло мiлiцейської дiяльностi. Цей принцип має знайти свiй розвиток в планi подальшого посилення презумцiї невинностi. Мова йде про термiнологiю стосовно адмiнiстративного правопорушення. Вiдповiдно цього в законi про мiлiцiю, а токож у законодавствi про адмiнiстративне правопорушення необхiдно уникати термiну "правопорушник" i їм подiбних до того часу, поки виннiсть особи не буде доведена в установленому законом порядку. Сподіваючись на поліпшення соціально-економічної та політичної ситуації в Україні, суспільство справедливо пов'язує його з підвищенням ефективності правоохоронної діяльності, підготовкою високопрофесійних спеціалістів з охорони громадського порядку. Це можливо лише за умов підвищення авторитету міліції, зростання професіоналізму працівників, їх службової активності в зміцненні законності й дисципліни, справедливої винагороди за працю, обгрунтованого просування по службі, гарантій особистої безпеки та безпеки рідних для них людей та забезпечення державою гідного соціального захисту своїх правоохоронців.

Висновки до розділу 2.

          1. Серед заходів адміністративного примусу, в тому числі і тих, що застосовуються міліцією, найбільш численними є заходи припинення. Головне призначення цих заходів полягає в тому, щоб вчасно відреагувати на ті чи інші антигромадські діяння, припинити, перервати протиправну поведінку і тим самим не допустити настання її шкідливих наслідків. З точки зору етимології припиняти - означає переривати яку-небудь дію, процес, стан, що триває, змушувати кого-небудь перестати робити щось, поводити себе відповідно до встановленого порядку, не давати безчинствувати.