Підтримуючи думку інших авторів [197,c.210], потрібно відмітити, що насправді деетатизація  означає послаблення державного, відомчого початку і, навпаки, посилення гуманістичного початку в її діяльності.  Деетатизація передбачає визначену зміну приоритетів в цілях і засобах міліцейської  діяльності: інтереси підтримання правопорядку вже не можуть мати більшу цінність, ніж права і свободи людини. У взаємовідносинах з міліцією громадянин починає виступати не тільки як об'єкт,  але і  як суб'єкт права. Деетатизація міліції  являється необхідною організаційно-правовою передумовою реалізації ідеї поваги та  додержання  прав  людини  в її діяльності. Можна вести мову, як нам здається, в декількох напрямках деетатизації міліції:

- конкретизація обов'язків міліції щодо надання допомоги громадянам у захисті їхнiх прав і свобод;

- законодавче  втілення  принципу  найбільшого сприяння громадянину в діяльності міліції;

- посилення соціального контролю за діяльністю міліції;

- соціалізація критеріїв оцінки діяльності міліції.

Конкретизація обов'язків міліції по наданню допомоги громадянам в захисті їх прав і свобод. Відповідно до Закону "Про міліцію" вона зобов'язана "надавати в межах можливостей невідкладну, в тому числі медичну, допомогу особам, які потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, особам, які знаходяться в безпорадному або небезпечному для життя і здоров`я стані...". На нашу думку цю статтю необхідно було б  викласти у такій редакції: "надавати в межах можливостей  допомогу  особам,  якi потерпіли від правопорушень і нещасних випадків, а також особам, які знаходяться в безпорадному та іншому небезпечному для їх життя, здоров'я чи майна стані, коли спеціалізована допомога не може  бути  одержана своєчасно, чи  взагалі відсутня". Доцільність пропонуємої  формуліровки  обумовлюється, по-перше, тим, що міліція є той орган,  крім якого нерідко просто нікому відреагувати на часто неясну ситуацію, але яка в цілому оцінюється як небезпечна (тривожна). По суті вона являється силою швидкого реагування, здібною "втручатися" в діло до підходу "основних частин",  тобто органів і служб, у безпосередній компетенції яких знаходиться вирішення даного питання.  Для того, щоб уникнути сумнівів в  тому, що міліція зобов'язана діяти в екстремальних ситуацiях  навіть і тоді, коли відповiдальність за їх врегулювання лежить на інших суб'єктах і потрібне застереження про неможливість одержання в даному випадку спеціалізованої допомоги. Вступ відповідних органів в дію звільнює міліцію від подальшої роботи по наданню допомоги.

По-друге, із гуманних міркувань слід було б розширити підстави, по яких міліція зобов'язана,  якщо мається прохання громадянина надавати йому допомогу. До них мають бути віднесені будь-які  правоворушення, тобто будь-які делікти, а не тільки злочини і адміністративні проступки. Звідси не  буде  витікати обов'язок розглядати громадянсько-правові, дисциплінарні, трудові конфлікти [98,с.9].  Мова йде тільки про першочергову допомогу, скажімо, про профілактичну бесіду з громадянином,  який часто затоплює квартиру сусідів.

Деякі напрямки надання міліцією допомоги  громадянам в силу їхньої важливості потребують закріплення їх окремим пунктом. Зокрема, є необхідність, на наш погляд, закріплення в законі  за  міліцією обов'язок забезпечувати медичний огляд доставлених осіб, які мають видимі тілесні пошкодження. Бажано також зобов'язати міліцію "сприяти встановленню на прохання зацікавлених громадян тих осіб, до яких вони мають обгрунтовані громадянсько-правові вимоги. Подібна норма надала б єдиний підхід тим відношенням допомоги, які вже склалися на практиці,  зокрема,  водіям таксі і адміністрації ресторанів, клієнти яких відмовляються платити по рахунку, громадянам, які потерпіли від проїжджаючого транспорту (були забризкані) і т.п. При цьому слово "сприяти" означає, що обов'язок розшуку можливих відповідачів на міліцію не покладається.

Доцільно також  покласти  на міліцію обов'язок приймати невідкладні заходи щодо забезпечення збереження не тільки безхазяйного майна і цінностей, як вже записано в законі про міліцію, але й майна і помешкання померлих, що залишилося без нагляду а також, як витікає із кримінально-процесуального кодексу України,  і взятих під варту до передачі їх у ведення відповідних органів чи посадових осіб.

По зрозумілих причинах як прямий обов'язок міліції необхідно закріпити за нею інформування відповідних осіб про можливу загрозу посягання на їхнє життя,  здоров'я чи майно. Міліція повинна також приймати передбачені законом заходи щодо забезпечення особистої і майнової безпеки не тільки, як того потребує закон, учасників кримінального процесу, членів їхнiх сімей і близьких, але й усіх інших осіб, якщо є реальна загроза посягання на їхнє життя, здоров'я та майно. При цьому обов'язковою умовою здійснення тих чи інших заходів охорони  має бути згода вказаних осіб.

Законодавче втілення принципу найбільшого сприяння  громадянину в діяльності міліції.  Признання нашою державою приоритету прав людини і громадянина, дозволяє стверджувати, що найбільше сприяння  індивіду стає важливим загальноправовим принципом діяльності  держави.  Стосовно діяльності міліції він означає вимогу прийняття нею заходів по недопущенню,  ліквідації або полегшенню тих незручностей і позбавлень, які відчувають чи можуть відчувати громадяни,  втягнуті  в коло міліцейської діяльності.

Українське законодавство вже стало на шлях найбільшого сприяння громадянину. Зокрема, Закон "Про міліцію" встановив як принципи діяльності міліції законність, гуманізм, повагу прав людини; вказав на необхідність захищати права людини незалежно від національної приналежності,  політичних поглядів і інших обставин;  зобов'язав кожного співробітника незалежно від посади,  місця  знаходження та часу приймати заходи для врятування людей, надання їм допомоги, запобігання та припинення правопорушень і т.п. Нова і дуже важлива норма передбачена ч. IV ст. 5 Закону "Про міліцію": "Міліція тимчасово в межах діючого законодавства, обмежує права і свободи громадян, якщо без цього не можуть бути  виконані  покладені  на  неї обов'язки, і зобов'язана дати їм пояснення з цього приводу". Буквальне її тлумачення, - а саме його, на наш погляд, має притримуватися  правозастосовча практика, - означає, що міліція не має права примушувати громадян до виконання яких-небудь дій, чи навпаки забороняти їх вчинення, якщо вона не уповноважена на  це законом у власному розумінні цього слова. Якщо закон "мовчить", не передбачає передачі того чи іншого питання до ведення суб'єктів  виконавчої влади,  то міліція не має права обгрунтовувати свої дії, які обмежують права і свободи громадян, не тільки наказами та вказівками керівництва, але навіть і підзаконними актами.

Принцип найбільшого сприяння громадянину в діяльності міліції має знайти свій розвиток і в плані подальшого посилення ідеї презумпції невинності. Стосовно злочинності Закон "Про міліцію", а також Кримінальний кодекс України не використовують термінів "злочинець", до того часу, поки винність особи не буде доведена встановленим у законі порядком. Вважаємо необхідним  введення такої термінології стосовно адміністративного правопорушення в законі про міліцію, а також в законодавстві про адміністративні правопорушення (КпАП України). На користь такої пропозиції свідчить і практичний досвід: нерідко  особи,  які  притягуються  до  адміністративної відповідальності, займають протилежну і конфліктову позицію і відмовляються  підписувати протокол про адміністративне правопорушення тільки тому, що відповідна графа іменується в ньому як "підпис правопорушника".

Закон "Про міліцію" передбачає, що застосовуючи силу та вогнепальну зброю, співробітник міліції повинен домагатися того, щоб заподіяна шкода при цьому була мінімальною. Норма досить  важлива, але вона являється одним з проявлень загального принципу, згідно з яким заходи, які заподіюють шкоду правам і свободам громадян,  можуть бути виправдані тільки в тій мірі, в якій вони були викликані необхідністю [11]. Назвати цей принцип діяльності міліції можна було б принципом розумної достатності при обмеженні прав і свобод окремих осіб, підпримств, установ і організацій [67].  Доцільно було б, на наш погляд, до ст. 5 закону про міліцію після ч. IV ввести ч.ч. V і VI слідуючого змісту:  "Міліція відповідно до закону вибирає такий спосіб дій, який за обставинами, що склалися, повинен у найменшій  мірі обмежувати права і свободи окремих осіб,  підприємств, установ і організацій.

Діяльність міліції, яка обмежує права і свободи окремих осіб,  підприємств, установ і  організацій  відразу припиняється, якщо досягнута передбачена законом ціль або  якщо  вияснилось, що вона не може чи не повинна досягатись таким способом". Включення в  закон подібних вказівок буде сприяти "мирному", гуманному вирішенню міліцією тих  конфліктних ситуацій, з якими їй приходиться зустрічатися.

Одним із  аспектів  законодавчого   втілення принципу  найбільшого сприяння індивіду являється заміна в відомих межах державно-владного,  репресивного втручання самодіяльними механізмами регуляції конфліктів. Посилення правової захищеності особи в сфері охорони правопорядку, так само як і в інших областях життя суспільства пов'язано з корінною зміною раніше існувавших відношень громадянина і держави, коли остання виступає в ролі опікуна,  хазяїна, а громадянин  в якості підопічного. В літературі, наприклад, дуже настирливо  звучать  пропозиції про розширення переліку злочинів, відповідальність за скоєння яких може наступити тільки по вимозі потерпілого, причому не тільки громадян, але й юридичних осіб. Стосовно останніх, то в умовах ринкової економіки, збереження майна стає не тільки інтересом, але й турботою власників, і в кінцевому результаті саме вони  повинні вирішувати чи самим урегулювати проблему, що виникла, чи звернутись за допомогою до  недержавних  детективних служб, чи в міліцію [246].