Виконання делегованих державних повноважень пов'язане з виникненням особливого виду публічних видатків, а саме - публічних видатків на виконання делегованих державних повноважень. Передача видатків на виконання таких повноважень та функцій здійснюється відповідно до ст. 93 Бюджетного кодексу України. Джерела фінансування таких видатків встановлюються частиною другою ст. 83 Бюджетного кодексу України. Отже, фінансування публічних видатків на здійснення делегованих державних повноважень провадиться шляхом надання трансфертів із Державного бюджету, передбачених ст. 96-107 Бюджетного кодексу України, або шляхом віднесення до місцевих бюджетів окремих загальнодержавних податків, зборів (обов'язкових платежів) у встановленому законом порядку.

Третій вид публічних видатків на здійснення публічних повноважень та функцій - це публічні видатки, пов'язані з виконанням повноважень і функцій Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, які мають місцевий характер і визначені законами України. Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" такі повноваження називаються власними повноваженнями органів місцевого самоврядування. Вони встановлюються у ст. 140, 142?144 Конституції України та деталізуються в ст. 25-38 та 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні". Здійснення власних повноважень пов'язане з виникненням публічних видатків на виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування. Перелік видатків бюджетів місцевого самоврядування, які виникають внаслідок виконання власних повноважень цих органів, наводиться у ст. 91 Бюджетного Кодексу України.

Виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування також може передаватися від одних органів місцевого самоврядування іншим за відповідним рішенням цих органів. Тому видатки на виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування теж можуть передаватися з одного місцевого бюджету до іншого відповідно до ст. 92 Бюджетного кодексу України. Джерела фінансування таких видатків встановлюються частиною другою ст. 83 Бюджетного кодексу України.

Таким чином, відповідно до частини 7 ст. 64 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" публічні видатки місцевих бюджетів поділяються на два види:

а) видатки, пов'язані з виконанням делегованих законом повноважень органів виконавчої влади;

б) видатки, пов'язані з виконанням власних повноважень місцевого самоврядування.

Виконання органами місцевого самоврядування делегованих законом повноважень органів державної виконавчої влади привело до появи ще одного нового виду публічних видатків - міжбюджетних трансфертів [269; 273][342]. Міжбюджетний трансферт має складну юридичну природу. Він може розглядатися, як:

1) метод здійснення розподілу та перерозподілу коштів, який застосовується з метою ефективного фінансування публічних видатків різних видів;

2) видатки того бюджету, з якого надаються кошти міжбюджетного трансферту;

3) доходи того бюджету, який отримує кошти міжбюджетного трансферту.

У даній роботі ми досліджуємо міжбюджетні трансферти лише як новий вид публічних видатків, що виникає при проведенні розмежування видаткових повноважень між різними бюджетами країни.

Розмежування видаткових повноважень та ефективне фінансування делегованих повноважень є окремою проблемою, яка досить ретельно вивчається правниками та економістами розвинутих країн [268; 355][343], але лише починає досліджуватися вченими країн СНД та України [106; 357; 148; 349; 348][344]. Світова практика використання міжбюджетних трансфертів та розподілу податкових надходжень між різними бюджетами має великий досвід. Література з фіскальної децентралізації не тільки наводить приклади всіх можливих видів та методів розподілення фінансових ресурсів в державі, а й визначає умови, в яких доцільно використовувати той чи інший метод або вид трансферту [251; 240][345].

В світовій практиці виділяють два основних види трансфертів, які використовуються для фінансування публічних видатків, пов'язаних з виконанням делегованих повноважень, а саме: незалежні (nonmatching) та цільові доповнюючі (selective matching) трансферти [252][346]. Незалежні трансферти в свою чергу поділяються на дві форми трансфертів: цільові (умовні) та загальні (безумовні).

Цільовий (умовний) незалежний трансферт - це фіксована сума коштів на фінансування певного виду публічних видатків місцевого самоврядування, яка надається місцевому бюджету незалежно від того, чи витрачатимуться власні кошти бюджету-отримувача на фінансування цього ж виду видатків. Використання трансфертів цієї форми вважається доцільним:

1) при об'єктивній фіскальній неспроможності місцевого самоврядування забезпечити належний рівень доходів для покриття мінімально необхідних видатків на певні види програм чи послуг, що надаються населенню органами місцевого самоврядування;

2) при необхідності (або бажанні) надавача трансферту забезпечити певні мінімальні стандарти соціальних послуг населенню, які надаються органами місцевого самоврядування - отримувача трансферту;

3) при необхідності заохотити місцеві самоврядування фінансувати публічні видати, пов'язані із надання послуг, що вважаються пріоритетними вищим рівнем влади, але не є пріоритетними з точки зору місцевого самоврядування.

Цей вид трансфертів часто застосовується для фінансування видатків програм освіти, охорони здоров'я, розвитку агропромислового сектора, які тісно пов'язані із виконанням загальнодержавних функцій, але ефективніше надаються органами місцевого самоврядування, які "наближені до отримувача послуг" за принципом субсидіарності. При виділенні таких трансфертів орган, який їх надає, часто встановлює мінімальні стандарти надання відповідних послуг, дотримання яких має бути забезпечене місцевим самоврядуванням, яке отримує трансферт.

Загальний (безумовний) незалежний трансферт - це встановлена сума коштів на фінансування публічних видатків органів місцевого самоврядування, яка надається без визначення напрямів використання коштів та без встановлення будь-яких мінімальних стандартів або інших вимог до якості та обсягів послуг, що надаються органами місцевого самоврядування, яке отримує трансферт. Вважається, що загальні незалежні трансферти можуть ефективно застосовуватися при виникненні різниці у "чистій фіскальній вигоді" населення, що проживає на території різних місцевих самоврядувань. Тобто цей вид трансфертів застосовується для усунення горизонтальної фіскальної нерівності між органами різних місцевих самоврядувань.

Величина "чистої фіскальної вигоди" розраховується як сума перевищення вартості соціальних послуг, отримуваних населенням певної території безоплатно, над обсягом сплачуваних населенням податкових зобов'язань. Багатіша на природні ресурси територія може надавати більше безоплатних соціальних послуг при встановленні меншого податкового тиску. Тому її населення може мати більший розмір "чистої фіскальної вигоди". Економісти вважають, що виникнення таких вигод спонукає населення переїжджати в більш багаті на природні ресурси регіони країни, навіть якщо в них не існує відповідних економічних умов з точки зору працевлаштування чи організації приватного бізнесу. Внаслідок цього в країні може виникнути неефективне розміщення людських ресурсів. Саме тому вважається, що уряд країни повинен вживати заходів до усунення горизонтальної нерівності регіонів та місцевих самоврядувань шляхом введення системи "вирівнюючих трансфертів", які, як правило, надаються у формі загальних незалежних трансфертів. Але неправильне застосування цієї форми трансфертів для фінансування публічних видатків органів місцевого самоврядування може мати і негативні наслідки.

Так, світова практика застосування загальних незалежних трансфертів свідчить, що вони не спонукають органи місцевого самоврядування покращувати якість чи збільшувати обсяги послуг, що надаються населенню, і часто призводять до послаблення в збиранні місцевих податків або навіть до необґрунтованого зниження їх ставок чи скорочення їх видів. А через те, що такі трансферти не мають певного призначення, створюється ефект "літаючого паперу": кошти витрачаються не там, де вони більше всього необхідні й можуть бути використані найефективніше, а там, де вони "осідають" в момент їх отримання.

Отже, такі трансферти найчастіше надаються з політичних та "бюрократичних" міркувань і часто призводять до економічно необумовленого, невиправданого зростання розміру публічних видатків бюджету-отримувача на надання тих чи інших соціальних послуг. Тому з точки зору ефективності використання фінансових ресурсів буває дешевше направити кошти безпосередньо з державного бюджету на фінансування цільових соціальних допомог населенню, ніж надавати загальні незалежні трансферти бюджетам місцевого самоврядування. Але при обговоренні нових законопроектів, незалежно від країни, де це відбувається, представники органів місцевого самоврядування лобіюють встановлення якомога більшої кількості трансфертів саме у формі незалежних загальних (безумовних) трансфертів. Адже це надає їм більшої свободи у використовуванні кошів і дозволяє при цьому задовольняти, насамперед, свої власні бюрократичні інтереси.

Цільові доповнюючі трансферти - це кошти, які надаються з двома умовами: 1) призначаються виключно для фінансування витрат, визначених надавачем трансферту при наданні коштів (найчастіше - це витрати на певні соціальні програми); 2) надаються отримувачу тільки як доповнення до його власних коштів, які витрачаються ним на ті ж цілі, що і доповнюючий трансферт.

При цьому надавач трансферту встановлює його повний обсяг та частку видатків, яка має фінансуватися за рахунок власних коштів отримувача (наприклад, для фінансування соціальної програми вартістю 100 тис. гривен надавач трансферту виділяє 50 тис. і встановлює, таким чином, розмір частки загальних витрат на цю програму отримувача трансферта на рівні 50 відсотків), або ж встановлює лише співвідношення наданої у вигляді трансферту суми до суми, яка має бути профінансована за рахунок власних коштів отримувача, не обмежуючи при цьому загальний обсяг трансферту (наприклад, на кожні вкладені власні 75 коп. місцевий бюджет отримає 25 коп. доповнення до фінансування за рахунок цільового доповнюючого трансферту).

Виходячи з цього, цільові доповнюючі трансферти мають дві форми: обмежені за обсягом доповнюючі трансферти (closed-ended matching transfers) та необмежені за обсягом доповнюючі трансферти (open-ended matching transfers).

Використання необмежених за обсягом доповнюючи трансфертів вважається доцільним при фінансуванні витрат, що виникають при наданні тих послуг місцевого самоврядування, які відчувають сильний вплив "зовнішніх факторів". Зовнішні фактори виникають у двох випадках.

У першому випадку послугами місцевого самоврядування, що надаються населенню частково або повністю безоплатно та фінансуються за рахунок коштів місцевого бюджету, користуються "нерезиденти" відповідної території, які не сплачують повну вартість отримуваних послуг і не сплачують місцевих податків у місцевий бюджет. Неможливість передбачення кількості таких "додаткових користувачів" призводить до неможливості чіткого планування розміру очікуваних публічних видатків при наданні відповідних послуг. Через це послуги фінансуються недостатньо і виникає бюджетний дефіцит.