Як показують проведені дослідження, розширення масштабів приватного сектора в сфері забезпечення безпеки особистості і власності робить актуальним питання про необхідність налагодження і зміцнення ділового співробітництва між недержавними приватними охоронними підприємствами і дільничними інспекторами міліції, оскільки вміло продумана і раціонально організована взаємодія є найважливішою складовою підвищення ефективності роботи щодо попередження правопорушень. Хоча взаємодія дільничних інспекторів міліції зі співробітниками приватних охоронних підприємств юридично не носить обов'язкового характеру і являє собою добровільне ділове співробітництво в процесі здійснення ними тих або інших видів фахової діяльності, доцільність установлення такого співробітництва обумовлена рядом чинників. З одного боку, вона ґрунтується на наявності значної кількості загальних рис, властивих як державним, так і приватним правоохоронним структурам: їх об'єднують цілі і задачі, також наявність визначеної подібності в методах роботи. А, з іншого боку - існує об'єктивна обмеженість усіх наявних у кожній із сторін видів і обсягів ресурсів: людських, інформаційних, технічних, фінансових і інших.

Необхідність зміцнення взаємодії співробітників приватних охоронних підприємств із робітниками органів внутрішніх справ, у тому числі, і дільничними інспекторами міліції, неодноразово відзначалася при проведенні спільних ділових зустрічей представників приватних охоронних структур із співробітниками державних правоохоронних органів. На нашу думку, існує необхідність налагодження ділових контактів між державними правоохоронними органами і приватними охоронними структурами.

В даному випадку у зміцненні взаємодії між дільничними інспекторами міліції і співробітниками приватних охоронних підприємств зацікавлені обидві сторони.

На думку опитаних, основними перешкодами на шляху установлення взаємовигідного ділового співробітництва між приватними охоронними службами й органами внутрішніх справ, у тому числі, дільничними інспекторами міліції, є: відсутність нормативно-правової бази, що встановлює порядок і механізм взаємного співробітництва; закритий характер системи органів внутрішніх справ, непристосованість її до ринкових відносин, на яких будується приватна охоронна діяльність; психологічна установка на відмову в співробітництві з боку дільничних інспекторів міліції. Багато хто з них вважають, що вони практично не мають потреб у співробітництві з альтернативними приватними структурами, що, на їхню думку, не здатне зробити істотний позитивний вплив на ефективність їхньої роботи і, більш того, може тягнути за собою небажані ускладнення - відтік службової інформації, корупція співробітників, відволікання сил на контроль за роботою приватних охоронців у процесі спільної діяльності;  психологічна установка на відмову в співробітництві з боку представників недержавних охоронних служб.

Серед чинників, що негативно впливають на розвиток і зміцнення взаємодії дільничних інспекторів міліції з приватними охоронними структурами, найбільше значення має відсутність необхідної законодавчої бази співробітництва. Тому серед першочергових заходів для організації взаємодії між приватними і державними правоохоронними структурами на першому місці повинні бути заходи, спрямовані на правову регламентацію процесу організації і здійснення співробітництва між ними, на адаптацію системи органів внутрішніх справ до нових економічних умов, на подолання негативного відношення приватних охоронців і дільничних інспекторів міліції один до другого. Але ця проблема потребує окремого дослідження.

Одним із напрямків взаємодії дільничних інспекторів міліції з приватними охоронними підприємствами є проведення спільних заходів, пов'язаних із забезпеченням охорони громадського порядку. У той же час, як показало дослідження, потреба у взаємодії подібного роду в більшості респондентів не є постійною, виникає і носить, найчастіше, епізодичний характер.

Треба підкреслити, що випадки, коли відсутність чіткої домовленості між співробітниками органів внутрішніх справ і приватних охоронних служб спричиняє за собою виникнення конфліктних ситуацій.

У цілому можна сказати, що в питанні налагодження ділового співробітництва велику активність виявляють представники недержавних охоронних служб, ніж органів внутрішніх справ. Вони частіше виступають у якості ініціаторів установлення взаємодії.

Загальновідомо, що в рішенні завдань щодо попередження правопорушень і злочинів, важлива роль належить громадським формуванням. Проте варто підкреслити, що в останні роки, відбулися певні зміни щодо цього питання. Дефіцит коштів у місцевих бюджетах, поряд із непродуманим реформуванням правової бази, фактична  відсутність нормативного забезпечення спричинили різке скорочення числа громадських формувань правоохоронної спрямованості, зниження їхньої активності в боротьбі з правопорушеннями.

З початку 90-х років в цілому в країні зменшилась кількість громадських пунктів охорони порядку, різко скоротилась кількість добровільних народних дружин, чисельність дружинників. Керівники підприємств і органи влади на місцях стали передавати приміщення громадських пунктів охорони порядку комерційним структурам.

У ряді міст і районів продовжувався пошук і впровадження в практику перспективних форм співробітництва міліції і населення в рішенні завдань щодо попередження правопорушень і злочинів. Ці й інші заходи дозволили певною мірою стабілізувати стан і призупинити скорочення кількості громадських формувань правоохоронної спрямованості. Динамічність життя держави і суспільства потребує подальшого нарощування зусиль щодо зміцнення взаємодії дільничних інспекторів міліції з громадськістю і населенням.

 На даний час виникнула необхідність розробки нових нормативних документів, що регламентують участь населення в охороні громадського порядку і боротьбі з правопорушеннями в нових умовах, пошуку ефективних форм і методів роботи громадських об'єднань правоохоронної спрямованості. Таким нормативним документом став Закон України "Про участь громадян в охороні громадського порядку і державного кордону" від 22 червня 2000 р. за №1835-ІІІ [119], який визначив: засади створення громадських формувань з охорони громадського порядку і державного кордону; основні завдання, права та обов'язки; взаємодію з органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, їх посадовими особами, керівниками підприємств, установ та організацій, органами внутрішніх справ; забезпечення діяльності; нагляд і контроль за додержанням законодавства громадськими формуваннями з охорони громадського порядку і державного кордону.

Але тільки Законом усі проблеми взаємодії з громадськістю врегульовані не можуть бути. Потрібна конкретизація норм Закону у відомчих нормативних актах, а також формування відповідного фінансового і матеріального забезпечення цієї взаємодії.