Кримінологічні знання складалися протягом багатьох століть. Сьогодні за своїм обсягом вони становлять значний науковий і практичний матеріал. У зв´язку з цим постає необхідність їх чіткої систематизації, оскільки, природно, виникають труднощі у засвоєнні цих знань та подальшому їх розвитку. Отже, систематизація знань обумовлюється теоретичними і педагогічними міркуваннями, оскільки це сприяє вдосконаленню викладання кримінології.

Система кримінологічної науки - це розчленування, розподіл єдиних кримінологічних знань на однорідні компактні частини (блоки), внутрішньо узгоджені між собою.

У роки становлення кримінології за радянських часів і в монографічній, і в начальній літературі питання про її систему або взагалі замовчувалося, або не висвітлювалося належним чином. Таке становище деякою мірою можна пояснити порівняльною новизною розробки кримінологічних проблем у ті часи, відсутністю необхідних матеріалів прикладної кримінології, режимним станом кримінально-правової статистики.

Зараз кримінологічну науку поділяють на окремі складові частини за різними підставами (критеріями): за елементами її предмета, рівнем узагальнення науково-практичної інформації, особливостями контингенту злочинців, залежно від специфіки їх антисоціальної спрямованості і злочинної мотивації. Дійсно, перелічені підстави у своїй сукупності можуть бути використані як взаємодоповнюючі критерії.

За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кримінологія поділяється на Загальну та Особливу частини.

У Загальній частині кримінологічні явища і поняття аналізуються глобально, узагальнено, без виділення специфіки окремих видів (груп) злочинів. Її система у свою чергу складається з проблем, що становлять предмет кримінологічної науки. Про ці проблеми вже зазначалося у 2 цього розділу. Крім того, до Загальної частини належить науково-інформаційний матеріал про становлення кримінологічної науки, її методологію і методику, про кримінологічне планування і прогнозування злочинності в масштабі країни й окремих регіонів.

В Особливій частині розглядаються окремі часткові кримінологічні теорії, що пояснюють закономірності певних видів (груп) злочинів. Останні поділяються за особливостями антисоціальної спрямованості і злочинної мотивації винних (наприклад, насильницькі, корисливі злочини, злочини необережні) і за особливостями контингенту злочинців (наприклад, злочинність неповнолітніх, рецидивна, професійна злочинність).

Рівень узагальнення в Особливій частині значно нижчий, ніж у Загальній. Вона більш динамічна, бо безпосередньо відбиває часту зміну криміногенної ситуації в країні, а також зміну змісту факторів, причин і умов злочинності й окремих злочинів. У цій частині наводиться кримінологічна характеристика окремих видів (груп) злочинів, описують­ся причинно-наслідкові комплекси, що їх обумовлюють, формулюють, заходи щодо їх запобігання.

Значення Особливої частини полягає в тому, що вона, з одного боку, забезпечує, підживлює загальнокримінологічні теорії фактичним матеріалом, а з іншого - озброює правоохоронні органи рекомендаціями, спрямованими на вдосконалення їх діяльності щодо зниження окремих злочинів у державі.