Дана класифікація вирізняє тільки певні етапи руху справи і не диференціює слідчі ситуації. Тому, вона не може бути використана як основа для розслідування шахрайства. Дослідження публікацій, результатів анкетування та інтерв'ювання слідчих, вивчення кримінальних справ про шахрайство дають підстави для побудови класифікації слідчих ситуацій з урахуванням особливостей окремих етапів розслідування шахрайства.

Загальну класифікацію слідчих ситуацій, пов'язаних з окремими етапами розслідування шахрайства, прийняттям процесуальних і тактичних рішень, можна розглянути  у такому вигляді: ситуації, що виникають у ході перевірки повідомлень і заяв про злочини; ситуації, що виникають при вирішенні питання про порушення кримінальної справи; ситуації, що виникають під час висування та перевірки слідчих версій і планування розслідування; ситуації підготовки та проведення слідчих дій та організаційно-технічних та інших заходів; ситуації забезпечення слідчим взаємодії з органом дізнання, наглядовими й контролюючими органами в розслідуванні злочинів; ситуації пошукової діяльності слідчого; ситуації зупинення кримінальної справи ( по нерозкритому злочину); ситуація поновлення припиненої  кримінальної справи; ситуації складання обвинувального висновку (аналіз матеріалів кримінальної справи); ситуації, пов'язані з передачею матеріалів до суду; ситуації, пов'язані із припиненням кримінальної справи.

Інколи у криміналістичній літературі вирізняють також ситуації окремих слідчих дій. Так, В.Ю. Шепітько зазначає, що в загальній проблемі слідчої ситуації необхідно розрізняти ситуації, які характеризують розслідування в цілому, і такі, що виникають при проведенні окремих слідчих дій [318][299].

У літературних джерелах класифікація слідчих ситуацій щодо основних етапів розслідування злочинів конкретизується у такий спосіб: 1. Слідчі ситуації, які виникають на стадії розгляду матеріалів заяв і повідомлень про злочин: 1.1.  Достатньо підстав для порушення кримінальної справи; 1.2.  Недостатньо підстав для порушення кримінальної справи; 2. Слідчі ситуації, які складаються в стадії притягнення особи як обвинуваченого (підозрюваного): 2.1. Ситуації повного визнання обвинуваченим (підозрюваним) своєї вини; 2.2. Ситуації відмови особи у визнанні провини; 2.3. Ситуації часткового визнання обвинуваченим (підозрюваним) своєї вини; 3. Слідчі ситуації, які складаються в процесі подальшого розслідування шахрайства: 3.1. Подія злочину, що інкримінується обвинуваченому не підтверджується; 3.2. Участь обвинуваченого у вчиненні злочину недоведена; 3.3. Встановлені обставини, які змінюють оцінку й кваліфікацію дії (замах, закінчений злочин, повторний злочин, злочин, що триває); 3.4. Встановлення обставин, які викличуть необхідність зміни оцінки форми співучасті обвинуваченого у злочині; 3.5. Встановлення обставин, які дають підстави для закінчення справи з реабілітуючих обставин; 3.6. Встановлення обставин, які пом'якшують відповідальність, і наявність достатніх доказів, які вказують на вчинення обвинуваченим іншого злочину, що не був інкримінований йому раніше[300].

Р.С. Бєлкін зазначає, що умови, сукупність яких становлять слідчу ситуацію, формуються під впливом об'єктивних (доказова й орієнтуюча інформація, що залежить від механізму розслідуваної події й умов виникнення його слідів у навколишньому середовищі;  наявність і стабільність існування ще невикористаних джерел доказової інформації й надійних каналів надходження орієнтуючої інформації;  інтенсивність процесів зникнення доказів, і дійсність чинників, що впливають на ці процеси;  наявність у цей момент у розпорядженні слідчого, органу дізнання необхідних сил, засобів, часу й можливість їхнього використання оптимальним чином; наявна в цей момент кримінально-правова оцінка розслідуваної події) і суб'єктивних чинників (психологічний стан осіб, що проходять по розслідуваній справі; психологічний стан слідчого, рівень його знань і вмінь, практичний досвід, здатність слідчого приймати й реалізовувати рішення в екстремальних умовах; протидія встановленню істини з боку злочинця і його зв'язків, а іноді й потерпілого й свідків;  сприятливий (безконфліктний) хід розслідування; зусилля слідчого, спрямовані на зміну слідчої ситуації в сприятливий для слідства бік; наслідки помилкових дій слідчого, оперативного працівника, експерта, понятих; наслідки розголошення даних розслідування; непередбачені дії потерпілого або осіб, не причетних до розслідуваної події) [17][301].

Сполучення всіх цих чинників спричиняє індивідуальність слідчої ситуації в момент розслідування, її зміст, тобто конкретну сукупність умов, у яких має діяти слідчий. І. Ф. Герасимов вдало називає їх компонентами слідчої ситуації. Це, на його думку, обставини злочину, відомі в цей момент; наявні в справі докази; інформація, значуща в технічному та організаційному відношеннях; слідчі дії та інші заходи, намічені й вже виконані; заплановані, але ще не виконані слідчі та інші дії; можливості, які має слідчий; невикористані можливості (резерви); час, наявний у розпорядженні слідчого; дані про поведінку осіб, заінтересованих у результатах справи; оцінка всіх перерахованих чинників і в кінцевому підсумку визначення характеру ситуації [72][302] .

Слідча ситуація - динамічна система, дані про неї створюють в уяві слідчого своєрідну інформаційну модель, із знанням якої він планує весь процес розслідування, проведення комплексів слідчих дій і оперативно-розшукових заходів, реалізацію тактичних операцій для досягнення проміжних завдань розслідування.

Ситуаційний підхід у методиці розслідування шахрайства можна надати у вигляді послідовного вирішення наступних взаємопов¢язаних завдань: побудова інформаційної моделі ситуацій, події, що розслідується; моделювання початкової слідчої ситуації; типізація початкової слідчої ситуації; побудова програми її вирішення із урахуванням розробленої  наукою програми для типової ситуації; побудова індивідуальної програми розслідування; діагностика ситуації розслідуваня, що виникла; її вирішення.

Процес розслідування конкретного злочину передбачає необхідність діагностики, врахування типової слідчої ситуації, що дозволить визначити можливості в обранні напрямку розслідування.

У криміналістичній літературі зверталася увага на те, що залежно від інформації про криміналістично значущі ознаки доцільно вирізняти такі слідчі ситуації на початковому етапі розслідування: 1) шахрай затриманий на місці злочину або відразу після його вчинення; 2) особа, що вчинила шахрайство, відома, але інформація про її місцезнаходження відсутня; 3) інформація про особу шахрая та спосіб його поведінки відсутня або вкрай незначна; 4) є дані про подію злочину, спосіб його вчинення, особа злочинця невідома; 5) є дані про подію злочину, але механізм вчинення шахрайства та особа, що вчинила злочин, невідома [161][303].

У літературних джерелах класифікація слідчих ситуацій початкового етапу досудового слідства здійснена залежно від способу надходження інформації про вчинений злочин або про злочин, що готується [19, 268][304]. Виходячи з аналізу та узагальнення матеріалів кримінальних справ також можливо виокремити такі слідчі ситуації початкового етапу розслідування шахрайства: 1) ситуація, коли інформація надходить у зв¢язку із заявами потерпілих або повідомленнями службових осіб; 2) ситуація, коли інформація надходить у зв¢язку з виконанням оперативно-розшукової діяльності; 3) ситуація, коли інформація надходить у зв¢язку із затриманням шахрая на місці злочину.

            Т.С. Волцецька зазначає, що для моделювання типових слідчих ситуацій необхідно визначатися: а) з кількістю необхідних елементів криміналістичної характеристики, що мають важливе значення на початковому етапі розслідування; б) з варіантом опису цих елементів. Вона пропонує за основу взяти наступні елементи: а) особа потерпілого; б) особа  злочинця; в) мотив вчинення злочину та провести їх опис за типом: "відомо", "невідомо" [61][305].

            За таким принципом, при розслідуванні шахрайства можна виокремити такі групи ситуацій: 1) невідомі: особа шахрая, особа потерпілого, мотив вчинення обману; 2) невідомі: особа потерпілого, особа шахрая; 3) невідомі: особа злочинця, мотив вчинення обману; 4) невідома: особа шахрая; 5) невідомі: особа потерпілого, мотив вчинення обману; 6) невідома: особа потерпілого; 7) невідомий: мотив вчинення обману; 8) відомо: особа потерпілого, особа шахрая, мотив вчинення обману.

Процес розслідування шахрайства передбачає висунення та перевірку слідчих версій. Версія є знаряддям пізнання в розслідуванні. Дослідженню криміналістичної версії у наукових джерелах було приділено достатню увагу [186, 140, 236, 224][306].

Проблема використання криміналістичних версій при розслідуванні шахрайства розглядалася вченими досить фрагментарно. У більшості   робіт автори обмежувалися тим, що називали деякі слідчі версії без урахування слідчої ситуації, різноманітних видів шахрайських посягань та інших обставин. Так, М.П. Яблоков, при розслідуванні шахрайства   називає такі версіі: має місце шахрайство; інсценування шахрайства та версії щодо фігури шахрая [333][307]. М.І. Панов та В.Ю. Шепітько виокремлюють наступні типові слідчі версії: шахрайство дійсно мало місце; вчинено інший злочин; надійшла непрадива заява і злочинного діяння взагалі не було; шахрайське заволодіння майном здійснено за допомогою підроблених документів або різноманітного роду речових і грошових "ляльок"; шахрайське заволодіння грошовими коштами або майном здійснено із застосуванням легальних форм підприємницької діяльності [232][308]. Пропонування таких версій має найбільш загальний характер і не враховує диференціації шахрайських посягань, наповнення певним змістом припущень залежно від різних обставин в яких використовується обман (або зловживання довірою). Виходячи із цього, типові слідчі версії при розслідуванні шахрайства можуть мати наступний вигляд: 1) шахрайство має місце; 2) шахрайства не було, заявник добросовісно помиляється або вчинено інший злочин (крадіжка, вимагання тощо); 3) заявником інсценовано шахрайство.

У криміналістичних дослідженнях значна увага, і це обґрунтовано, приділяється використанню типових версій, які є результатом           наукового узагальнення слідчої й судової практики, що відображають особливості розслідування окремих видів злочинів. Типова слідча версія являє собою припущення, побудоване на основі аналізу однотипних ситуацій [129, 202][309] .