На практиці це означає, що в разі, коли фізична особа звернулася до нотаріуса з проханням посвідчити спадковий договір, нотаріус спочатку має з'ясувати, чи дійсно така людина бажає передати своє майно, чи розуміє вона правові наслідки правочину, оцінити психічний стан людини. Після цього нотаріус повинен провести бесіду зі сторонами і визначає, які саме наслідки сторони передбачають для себе після посвідчення договору, чи не помилилися вони в назві договору. Для цього нотаріус мусить детально обговорити зі сторонами умови договору, всі його суттєві моменти, роз'яснити права та обов'язки сторін, що випливають із спадкового договору.

Оскільки спадковий договір є новим видом правочину, то нотаріус має загострити увагу сторін на правових наслідках цього договору, роз'яснити відмінність його від договору довічного утримання та заповіту, які були відомі законодавству раніше, і певний час правові наслідки останніх нефахівці будуть плутати з наслідками спадкового договору.

Після з'ясування дійсних намірів сторін, нотаріус перевіряє, чи відповідає зміст цієї угоди вимогам закону. Так, спадковий договір не може укладатися з обмеженнями правоздатності набувача (наприклад, незаконним є покладення на набувача обов'язку не брати шлюб до смерті відчужувача тощо).

Наступними моментами укладання договору є встановлення особи громадянина, перевірка його дієздатності чи правоздатності юридичних осіб, представники яких звернулися до нотаріуса.

Встановлюється особа громадянина за документами, що виключають будь-які сумніви щодо особи громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії (ст. 43 Закону України "Про нотаріат"). Пункт 10 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України містить перелік документів, які можуть свідчити особу громадянина. Такі документи можна поділити на дві групи: 1. Паспорти: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний або службовий паспорт, національний паспорт іноземця чи документ, що його заступає;           2. Посвідчення особи: посвідчення особи моряка, посвідчення водія, посвідчення інваліда чи учасника Великої Вітчизняної війни, посвідка на проживання особи, яка мешкає в Україні, довідка про звільнення з місць позбавлення волі тощо.

Коли за громадянина, який внаслідок фізичної вади, хвороби чи з будь-яких інших причин не може підписати договір, заяву або інший документ, підписує інший громадянин (частина 4 ст. 207 ЦК України), то нотаріус встановлює особу громадянина, який звернувся за вчиненням нотаріальної дії, а також особу громадянина, який за нього підписався.

При посвідченні спадкових договорів, які укладаються особисто відчужувачами і набувачами, з'ясовується дієздатність громадян, які беруть в них участь. У цьому разі у посвідчувальних написах, які вчиняються нотаріусами на відповідних документах, зазначається, що "...особу громадян... встановлено, дієздатність... перевірено".

При цьому варто звернути увагу на те, що нотаріус у посвідчувальному написі не зазначає, що перевірив саме цивільну дієздатність особи. Це пов'язане з тим, що перевірці підлягає взагалі дієздатність, а не лише якийсь галузевий її різновид. Тому практики слушно вважають, що поняття "дієздатність" значно ширше, ніж поняття "цивільна дієздатність" і охоплює не тільки правову сферу, але й сфери психології, психіатрії та медицини[131].

Іншими словами нотаріус перевіряє чи здорова психіка людини, чи ні, виходячи при цьому з того, що "психіка - це особлива властивість, функція мозку, яка полягає у здатності особливим чином відображати об'єктивну дійсність. Усвідомлення буття; сприймання та аналіз природних процесів та явищ; набуття знань, досвіду через нормальні психічні процеси - сприймання, пам'ять, мислення, уяву; здатність пізнання самого себе; емоційно-почуттєва оцінка своєї поведінки та поведінки інших; здатність поставити перед собою мету та цілеспрямовано діяти, щоб досягти втілення її у життя - це ще не повна картина психологічно та психічно здорової людини"[132].

Оскільки частина 1 ст. 39 ЦК України визначає, що "...фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними", можна зробити висновок, що здатність розуміти, усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними законодавець залишає як критерій оцінки дієздатності особи. А також уточнює, що заважати усвідомленню особи може хронічний, стійкий психічний розлад.

У законодавстві зустрічаються термін "психічний розлад" та "тяжкий психічний розлад"[133]:

Психічний розлад - це розлади психічної діяльності, визнані такими відповідно до чинної в Україні Міжнародної статистичної класифікації хвороб, травм і причин смерті.

Тяжкий психічний розлад - розлад психічної діяльності (потьмарення свідомості, порушення сприйняття, мислення, волі, емоції, інтелекту чи пам'яті), який позбавляє особу здатності адекватно усвідомлювати оточуючу дійсність, свій психічний стан і поведінку.

Частина 1 ст. 42 ЦК України дає визначення стану людини, яка вже визнана судом недієздатною: "...суд поновлює цивільну дієздатність фізичної особи, яка була визнана недієздатною... якщо буде встановлено, що внаслідок видужання або значного поліпшення її психічного стану у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними".

Однак на практиці нотаріуси досить скептично ставляться до такого визначення, бо, виходячи з такого формулювання, фізична особа може страждати на психічне захворювання, але це захворювання просто не повинно їй заважати усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними[134].

Тут варто торкнутися питання стосовно того, який зміст законодавець вкладає в визначення "здатність керувати своїми діями".

У юридичній літературі нерідко можна зустріти вказівку на те, що лише психічно здорова людина свідомо обирає варіанти поведінки, а отже здатна розуміти те, що чинить, і тому може бути відповідальною за свої дії. Здатність керувати своїми діями свідчить про можливість ставити перед собою певні завдання, мету і, відповідно, вирішувати їх та досягати бажаного результату, проявляти свою волю у цьому напрямі чи навпаки, утримуватися від необдуманих вчинків і спокус[135].

На думку науковців-психіатрів, для визнання фізичної особи недієздатною необхідним є співпадіння медичного критерію з юридичним (тобто, інтелектуального моменту та вольового). Відсутність інтелектуального моменту означає, що людина не розуміє значення своїх дій. Іншими словами, відсутня можливість загальної критичної оцінки ситуації та своїх дій. Відсутність вольового моменту означає, що людина не може керувати своїми діями. Отже тут мається на увазі наявність емоційно-вольових якостей[136]. На такому посиланні ґрунтується також думка, що наявність психічного захворювання ще не є неспростовним доказом недієздатності особи. Вирішальне значення для визнання психічно хворого недієздатним мають ступінь та глибина психічного розладу[137].

Якщо в нотаріуса є підстави вважати, що хтось із учасників договору не може розуміти значення своїх дій або керувати ними, а відомостей про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною немає, то нотаріус відкладає вчинення нотаріальної дії на строк у межах місяця і з'ясовує, чи є рішення суду про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною. Якщо такого рішення немає, то нотаріус повідомляє про своє припущення одну з осіб чи один із органів, вказаних у ст. 256 ЦПК України (членів сім'ї, громадську організацію, прокурора, орган опіки й піклування, психіатричну лікарню), які можуть звернутися до суду з заявою про визнання особи недієздатною чи обмежено дієздатною. При цьому вчинення нотаріальної дії відкладається на 10 днів. У разі порушення справи в суді нотаріус зупиняє нотаріальне провадження до набуття рішенням суду законної сили, а якщо справу не буде порушено протягом 10 днів, то нотаріус вчиняє нотаріальну дію.

Якщо в договорі бере участь юридична особа, нотаріус повинен перевірити її правоздатність. Для цього треба ознайомитись зі статутом юридичної особи, щоб визначити, чи відповідає нотаріальна дія, що вчиняється, правам, наданим цій юридичній особі статутом. Нотаріусом перевіряються також повноваження представника юридичної особи. Але якщо від імені юридичної особи діє її керівник, якому за статутом надано право укладати угоди, то в цьому випадку доручення не вимагається, достатньо лише документа, який посвідчує його службове становище.

Якщо від імені юридичної особи діє колегіальний орган, витребується документ, що стверджує його повноваження на розподіл обов'язків між членами колегіального органу (статут, установчий договір тощо).

Якщо предметом відчуження за спадковим договором є майно, що підлягає реєстрації (нерухоме майно чи автотранспорт), то нотаріусу обов'язково подаються документи, які підтверджують право власності на це майно.

Самого поняття або визначення терміну "нерухоме майно" законодавство не містить. Існує лише перелік такого майна, який зустрічається в різноманітних правових актах. Ст. 181 ЦК України дає такий перелік: "до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення". До об'єктів, розташованих на земельній ділянці, можуть належати: житлові будинки, квартири, садові будинки, гаражі, дачі тощо[138]. Незважаючи на те, що все перелічене вище та сама земельна ділянка входять в поняття "нерухоме майно", ці об'єкти мають значні відмінності, і документи, що вимагаються для посвідчення договору з ними під час реєстрації останнього, також відрізняються.

Право власності на житлові будинки, квартири, дачі, садові будинки, гаражі тощо підтверджується документами, перелік яких на сьогоднішній день міститься в Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України. Це, зокрема, нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу, довічного утримання, дарування, міни (з набранням чинності новим ЦК України до цього переліку, очевидно, будуть додані нові види договорів, у тому числі, спадковий договір); свідоцтво про придбання жилого будинку з прилюдних торгів; свідоцтво про право приватної власності на будинок, квартиру; свідоцтво про право власності, що видається відповідним органам; свідоцтво про право на спадщину; свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя; договір про поділ майна; рішення суду тощо.

Документи, що підтверджують право власності громадян на квартири та будинки, приймаються нотаріусами лише за наявності відмітки на них реєструючого органу або реєстраційного посвідчення, що є невід'ємною частиною правовстановлюючого документа. Реєстрації підлягають тільки ті об'єкти, будівництво яких закінчено та які прийняті в експлуатацію в установленому законом порядку. Державну реєстрацію в Україні здійснюють державні підприємства - Бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості (БТІ та РОН).

Окрім правовстановлюючих документів, власник нерухомого майна (за винятком земельної ділянки) має подати нотаріусу довідку-характеристику, яка видається БТІ та РОН і стосується конкретного договору, що укладається.