Для того, щоб визначити коло тих конституційних прав і свобод, якими не можуть користуватися працівники міліції, необхідно співвіднести основні положення Конституції України з такими нормативними актами, як Закони України "Про державну службу" [165], "Про міліцію", Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України та Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ. Вони переважно й реґламентують права і обов'язки працівників міліції громадської безпеки.

Згідно зі ст. 36 Основного Закону громадяни України мають право на свободу об'єднання в політичні партії та громадські організації для здійснення й захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Обмеження щодо членства в політичних партіях установлюються виключно законами України. Так, ч. 3 ст. 3 Закону України "Про міліцію" роз'яснює це конституційне право: у підрозділах міліції не допускається діяльність політичних партій, рухів та інших громадських об'єднань, що мають політичну мету. Положення ст. 6 Закону України "Про політичні партії в Україні" [202] також забороняють працівникам міліції мати членство в політичних партіях. Принцип політичної нейтральності державних службовців законодавчо закріплено й у більшості країн світу. Більше того, наприклад, болгарським законом передбачено перед прийняттям на службу надання з цих питань відповідної декларації [4, с. 209].

Положення ст. 8 Закону України "Про міліцію" позбавляють працівників міліції права на страйки з метою захисту своїх економічних та соціальних інтересів, передбаченого положеннями ст. 44 Основного Закону. Оскільки страйк є досить ефективним способом захисту соціально-економічних інтересів, позбавлення цього права помітно обмежує громадянські права, можливості захисту працівників міліції, а тому, на наш погляд, потребує певних компенсаційних заходів.

Право громадян на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом, передбачено ст. 42 Конституції України. Разом із тим, підприємницька робота депутатів, посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежуються законом. Так, ч. 8 ст. 8 Закону України "Про міліцію" і п. 15 Положення про проходження служби особовим складом ОВС забороняє працівникам міліції займатися підприємницькою діяльністю, що також позбавляє їх можливості одержувати додаткові матеріальні джерела, крім заробітної плати за місцем служби.

Проте заборона заняття підприємницькою діяльністю для державних службовців існує не скрізь. У США, наприклад, вони можуть бути власниками акцій, співвласниками підприємств чи фірм, але в тих випадках, коли заняття бізнесом не завдає шкоди інтересам служби. У деяких країнах обмеження щодо заняття підприємницькою діяльністю встановлені також для членів сім'ї державного службовця. Наприклад, у Великій Британії члени сім'ї працівника поліції, що мешкають із ним, не мають права отримувати ліцензії на продаж спиртних напоїв. Дружина поліцейського має право бути власником приватної лавки в окрузі, де він працює, але через процедуру узгодження з його начальником.

Крім цього, основні соціальні права працівників міліції громадської безпеки мають особливості щодо ґарантій їх збереження. Водночас працівникам міліції як суб'єктам державної влади надано спеціальні права і обов'язки. На стадії реалізації адміністративно-правового статусу часто виникає колізія між загальними юридичними правами, свободами й обов'язками працівників міліції як громадян і їх спеціальними правами та обов'язками як суб'єктів державної діяльності. Причому на практиці, усупереч вищевказаному загальному порядку, пріоритет у разі такої колізії надається спеціальним правам і обов'язкам.

Разом із тим, акцентуючи увагу на необхідності пріоритету загальних юридичних прав, свобод і обов'язків громадян перед спеціальними правами працівників міліції, слід відзначити, що з цього правила повинні бути винятки. На нашу думку, спеціальні права повинні бути пріоритетними відносно загальних за умови, якщо вони не суперечать останнім і з необхідністю випливають зі специфіки професійної діяльності працівників міліції або обґрунтовано (у зв'язку з особливостями характеру й умов праці) поліпшують становище працівників міліції. Наприклад, додаткові ґарантії, які надаються їм на підставі законів і рішень органів місцевого самоврядування.

Необхідність в удосконаленні нормативно-правового реґулювання діяльності органів внутрішніх справ і змісту адміністративно-правового статусу працівників міліції диктується умовами суспільного життя, що змінилися, зростанням правопорушень із боку самих працівників міліції, зниженням їх професіональної активності й іншими численними проявами в цій сфері, а також значним збільшенням сфери відомчої нормотворчості. Але відомчі нормативні акти повинні реґулювати лише внутрішньоорганізаційний статус працівників міліції.

Визначаючи адміністративно-правовий статус працівників міліції, до його змісту, на нашу думку, слід віднести право на службовий (оперативний) ризик і на службову помилку. До речі, аналіз законодавства зарубіжних країн свідчить про сувору відповідальність порушників за невиконання вимог поліції або опір її працівникам. Характерним у цьому відношенні є рішення апеляційного суду штату Нью-Йорк у зв'язку з розглядом справи про застосування закону, який дозволяє поліцейським здійснювати обшук на вулицях запідозрених осіб. Згідно з цим рішенням визначено неможливим іґнорувати ризик, якого зазнав поліцейський, тому що незахищеність від небезпеки дуже велика. А позбавлення особи, яка підозрюється в скоєнні правопорушень, можливості чинити опір є доцільним для того, щоб зменшити таку небезпеку [285, с. 435].

Практична діяльність патрульних в усьому світі поєднана з чималим ризиком. За оцінками вчених США, особливу небезпеку становить несення служби в містах з високим рівнем злочинності та великою частиною знедоленого населення, яке часто вороже ставиться до поліції. У таких містах ризик стати жертвою вбивств склав для поліцейських Сполучених Штатів 22 на 100000 за рік [281, с. 170]. Тому в таких умовах виникає зрозуміле бажання правлячих структур укомплектувати цю службу особами, які мають високі моральні та професійні якості. Опитування, які проведені в США, свідчать про те, що серед останніх слід відзначити: здатність приймати правильне рішення, ініціативність, уміння орієнтуватися в критичних ситуаціях, контактність, а також уміння вирішувати конфлікти та йти на ризик [276, с. 212-222] .

Деякі особливості притаманні правовому статусу працівників підрозділів міліції швидкого реаґування "Беркут" [183], який є мобільним спеціальним підрозділом, створеним для боротьби зі злочинністю, забезпечення правопорядку під час здійснення загальнодержавних, громадсько-політичних, спортивно-видовищних, культурно-масових, релігійних заходів, проведення спеціальних операцій та охорони громадського порядку. Працівники цих підрозділів покликані виконувати найбільш небезпечні завдання, які пов'язані з затриманням особливо небезпечних злочинців, застосуванням спеціальних засобів, і, на нашу думку, саме для цієї категорії є характерними дії в умовах професійного ризику. Тому бачиться доцільним закріпити в чинному законодавстві їх право на такий ризик.

Адміністративно-правовий статус працівників міліції громадської безпеки є похідним від змісту її внутрішньоорганізаційної діяльності. Остання охоплює підбір, навчання кадрів, планування роботи, вироблення та прийняття рішень із розміщення сил і засобів, оперативне керівництво підрозділами міліції, контроль і перевірку виконання, узагальнення і розповсюдження передового досвіду та ін. [61, с. 13].

Важливим елементом стимулювання службової активності працівника є також, на наш погляд, об'єктивне зарахування його до резерву висування на вищу посаду (наприклад, за висновками атестування). Кожен працівник має бачити перспективу свого службового зростання, розуміти залежність свого просування по службі від якості роботи, старанності й дисциплінованості [241, с. 203]. Поряд із цим, стосовно формування належного рівня професіоналізму працівників міліції цікавою є думка Ю. Іщенка про велике значення організації роботи з "резервістами" [63], у ході якої доцільно керуватися положеннями відповідних відомчих нормативних актів [173].

Істотно впливає на правове становище працівників міліції громадської безпеки рівень їх професійної підготовки, яка передбачає організований, безперервний і цілеспрямований процес оволодіння знаннями, спеціальними уміннями й навичками, необхідними для успішного виконання оперативно-службових завдань. Правовою основою організації професійної підготовки є відповідна настанова [178], якою визначено загальні положення, систему та порядок її здійснення.

Основу внутрішньоорганізаційної діяльності становить робота з особовим складом. Для підвищення відповідальності кожного працівника за доручену йому справу немаловажним є чіткий розподіл функціональних обов'язків особового складу підрозділів міліції громадської безпеки. Розподіл функціональних обов'язків дозволяє раціонально використовувати їх працю і здійснювати контроль, підвищувати відповідальність працівників за кінцеві результати діяльності, надає їм можливість спеціалізуватися й удосконалювати свою професійну майстерність.

У системі Міністерства внутрішніх справ України ще не розроблено конче потрібні для міліції громадської безпеки класифікаційні характеристики (професіограми) посад і вимог, яким повинні відповідати претенденти на них (освіта, досвід, вік, стан здоров'я, знання мов та інше). Типова модель спеціаліста є необхідною і як орієнтир для підготовки кадрів у навчальних закладах МВС. Слід також визначити, яким вимогам має відповідати й сам працівник кадрового апарату, які професійні якості та властивості він повинен мати.

На зміст адміністративно-правового статусу працівника міліції громадської безпеки істотно впливає створення керівником органу внутрішніх справ відповідних умов праці та відпочинку для підлеглих, задоволення їх потреб і запитів, забезпечення законних прав і ґарантій. Так, Статут внутрішньої служби прямо зобов'язує керівників виявляти турботу щодо поліпшення умов праці підлеглих, житлово-комунальних і культурно-побутових умов, а також про стан здоров'я та своєчасне забезпечення кожного всім необхідним за нормами належності.

Для поліпшення стану діяльності підрозділів органів внутрішніх справ наказом МВС України створено мережу відділів (відділень) з виховної та соціально-психологічної роботи Департаменту по роботі з персоналом МВС України [215]. Свої повноваження вони здійснюють відповідно до Положення про організацію виховної роботи з особовим складом органів і підрозділів внутрішніх справ України [182].

Разом із тим, аналіз стану реалізації нормативно-правових і внутрішньоорганізаційних заходів, що впливають на зміст адміністративно-правового статусу працівника міліції громадської безпеки, свідчить про недоліки формування та правового забезпечення такої важливої його складової, як соціально-правовий захист працівника. Це перш за все стосується захисту належних умов праці, медичного та пенсійного забезпечення та інших соціальних ґарантій.

Прикладів можна навести чимало. Доречно в цьому зв'язку згадати про рішення законодавців, які не мали ніякої юридичної сили, але проте наполегливо впроваджувалися. Мова йде про тимчасове зупинення дії ґарантій прав і пільг, наданих законом працівникам і пенсіонерам органів внутрішніх справ [67, с. 46]. Цікаво відмітити, що, позбавивши правоохоронців права безкоштовного проїзду в громадському транспорті, народні обранці не забули зберегти його для себе. Більше того, незважаючи на позитивні вирішення цих питань Конституційним Судом України [44, с. 10-15], ситуація знов і знов повторюється.