Служба в органах внутрішніх справ не лише почесна, але й небезпечна для життя та здоров'я правоохоронців. І навіть за відсутності військових дій і збройних конфліктів серед працівників органів внутрішніх справ бувають загиблі та поранені. Так, за даними інспекції по особовому складу МВС України, протягом першого десятиріччя незалежності держави загинуло 646 та поранено 4207 працівників міліції, у тому числі при виконанні службових обов'язків з охорони громадського порядку та боротьби зі злочинністю загинуло 228 та дістали поранення 2795 працівників.

Сьогодні, як і раніше, спостерігається відплив кадрів з міліції та, що є найстрашнішим, здійснення суїцидів (найчастіше пов'язаних із соціальними негараздами). У цілому ж тільки за період з 1996 до 2000 р. штатна чисельність працівників МВС скоротилася з 596 до 412 тис. [67, с. 47].

Досліджуючи складові механізму правового та соціального захисту працівників міліції, О. Лапка визначає його як систему юридичних форм і методів, за допомогою яких суб'єкти забезпечують необхідні умови для реалізації законодавчо встановлених ґарантій правового та соціального захисту працівників міліції [115, с. 47].

До головних чинників необхідності посилення соціального захисту слід віднести професійний ризик, із яким постійно стикаються й працівники міліції громадської безпеки при виконанні службових обов'язків з охорони громадського порядку, що вимагає надання їм додаткових ґарантій захисту, зокрема через систему державного страхування.

Працівники міліції громадської безпеки є суб'єктами обов'язкового державного особистого страхування, яке здійснюється на підставі Положення "Про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ" [153].

На наш погляд, дещо суперечливою є законодавча ґрадація страхових сум, які сплачуються працівникам міліції в порівнянні з працівниками інших правоохоронних органів у випадку отримання ними поранення та встановлення інвалідності. Так, у разі одержання працівником міліції тяжкого поранення йому виплачується страхова сума в розмірі чотиримісячного грошового утримання, а в разі легкого поранення - двомісячного грошового утримання. Працівники ж, наприклад, контрольно-ревізійної служби у випадку поранення отримують страхову суму в розмірі від шестимісячного грошового утримання [154]. Таким чином, система обов'язкового державного особистого страхування працівників міліції потребує вдосконалення з метою забезпечення державою гідного соціального захисту своїх правоохоронців.

Поряд із цим, останнім часом було вжито державно-правових заходів щодо зміцнення соціального аспекту адміністративно-правового статусу працівників органів внутрішніх справ. Так, прийнято спеціальний Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні ґарантії" від 5 жовтня 2000 р. [162], низку указів Президента України щодо поліпшення матеріального стану ОВС та соціального становища працівників міліції тощо.

Сподіваючись на поліпшення соціально-економічної та політичної ситуації в Україні, суспільство справедливо пов'язує його з підвищенням ефективності правоохоронної діяльності, підготовкою високопрофесійних спеціалістів з охорони громадського порядку. Це можливо лише за умов підвищення авторитету міліції, зростання професіоналізму працівників, їх службової активності в зміцненні законності й дисципліни, справедливої винагороди за працю, обґрунтованого просування по службі, ґарантій особистої безпеки та безпеки рідних для них людей.

Будь-яка влада в тій чи іншій країні вживає певних заходів для  захисту тих, хто охороняє правопорядок. Здатність поліцейських захистити громадян від правопорушників, на думку Б. Лоу, залежить від того, наскільки суворе покарання законодавець передбачає за опір працівникові поліції чи за образу його гідності [273, с. 43].

Як уже відзначалося, основою правового захисту працівників міліції є Конституція України, положення Законів України "Про міліцію", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів", Кодексу України про адміністративні правопорушення, Кримінального кодексу України, ряду інших нормативних актів України. Так, положеннями ст. 5 Закону України "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" [161] передбачено, зокрема, особисту охорону працівників міліції громадської безпеки, охорону житла і майна; видачу зброї, засобів індивідуального захисту та повідомлення про небезпеку; установлення телефону за місцем проживання; тимчасове розміщення в місцях, що ґарантують безпеку; переведення на іншу роботу, направлення на навчання, заміну документів, зміну зовнішності, переселення в інше місце проживання.

Правовий захист працівників міліції забезпечують санкції ст.ст. 185, 1857 КУпАП, що передбачають адміністративну відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню чи вимозі працівника міліції під час виконання ним службових обов'язків, а також за публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції у зв'язку з виконанням ним обов'язків з охорони громадського порядку або за розповсюдження завідомо неправдивих відомостей з метою провокації, якщо такі дії призвели до порушення громадського порядку.

У результаті аналізу чинного в Україні законодавства про адміністративну відповідальність і проектів законів, спрямованих на посилення правового захисту працівників міліції, ми прийшли до висновку про необхідність доповнення КУпАП нормами, які б передбачали адміністративну відповідальність за ухилення від явки до правоохоронного органу, невжиття належних заходів щодо надання інформації правоохоронному органу, втручання у вирішення справ, які перебувають у провадженні юрисдикційного органу (посадової особи).

Працівників міліції громадської безпеки та їх родичів захищає від злочинних посягань також кримінальне законодавство. До останнього, зокрема, слід віднести склади злочинів, які передбачені нормами Кримінального кодексу України: ст. 349 "Захоплення представника влади або працівника правоохоронного органу як заручника"; ч. 2 ст. 342 "Опір представникові влади, працівникові правоохоронного органу, члену громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовцеві"; ст. 345 "Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу"; ст. 347 "Умисне знищення або пошкодження майна працівника правоохоронного органу"; ст. 348 "Посягання на життя працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця" та деякі інші. Перелічені норми спрямовані перш за все на захист життя, здоров'я, честі, гідності, майна працівників правоохоронних органів (у тому числі працівників міліції громадської безпеки), а також їх близьких родичів.

Слід зазначити, що на тлі кількісного зростання та якісних перетворень злочинності в нашій державі функціонування міліції значно ускладнилося. Разом із тим, практика застосування статей ККУ свідчить про недостатній кримінально-правовий захист працівників міліції громадської безпеки. Лише третина з засуджених за заподіяння тілесних ушкоджень потерпілим були позбавлені волі, а 13,3% винних осіб передані на поруки трудовим колективам.

Розглянуті організаційно-правові та соціальні ґарантії статусу працівників міліції, на нашу думку, дозволять поліпшити практичну діяльність підрозділів міліції громадської безпеки, сприятимуть формуванню позитивного іміджу та підвищенню авторитету органів внутрішніх справ.

У цілому ж дослідження напрямів удосконалення правового забезпечення діяльності міліції громадської безпеки дозволяє зробити такі висновки:

• у системі українського адміністративного права важливо обґрунтувати місце поліцеїстики з метою визначення закономірностей розвитку цієї фундаментальної галузі права та її окремих інститутів;
• доцільно виокремити в предметі адміністративного права три групи відносин, що реґулюються нормами його відповідних підгалузей: управлінського права, міліцейського (поліцейського) права та права адміністративної юстиції;
• до міліцейського (поліцейського) права слід віднести правові інститути правопорядку й громадської безпеки, провадження в справах про адміністративні правопорушення, ліцензійно-дозвільної системи, спеціальних адміністративно-правових режимів та інші, які реґламентують основні напрями міліцейської (поліцейської) діяльності;
• доцільно розробити та затвердити на державному рівні Концепцію охорони правопорядку (правоохоронної діяльності), яка могла б розвинути й конкретизувати правові засади організації діяльності міліції громадської безпеки;
• реформування системи правоохоронних органів повинне передбачати виокремлення міліцейського (поліцейського) відомства, у структурі якого необхідно створити самостійний Департамент міліції громадської безпеки;
• місцеву міліцію повинні складати органи, установи та підрозділи міліції громадської безпеки, що утворюються і здійснюють свою діяльність у межах районів, міст, селищ тощо, які входять до системи МВС України та є підконтрольними й підзвітними відповідним радам;
• до заходів загальної профілактики, які здійснює міліція громадської безпеки, слід віднести профілактичну перевірку, профілактичний припис, повідомлення про невиконання профілактичного припису, роз'яснення населенню положень законодавства України тощо та закріпити їх у Законі України "Про профілактику правопорушень";
• необхідно доповнити КУпАП нормами, які б передбачали адміністративну відповідальність за ухилення від явки до правоохоронного органу, невжиття належних заходів щодо надання інформації правоохоронному органу, втручання у вирішення справ, які перебувають у провадженні юрисдикційного органу (посадової особи).
• напрямами вдосконалення правоохоронної діяльності міліції громадської безпеки слід уважати поширення самостійності територіальних підрозділів, комплексний підхід до забезпечення правопорядку, забезпечення оптимальної оперативної готовності підрозділів міліції громадської безпеки різного рівня (у тому числі при введенні режиму надзвичайного стану) тощо;
• адміністративно-правовий статус працівника міліції громадської безпеки можна визначити як зумовлену реально існуючими суспільними відносинами сукупність спеціальних юридичних прав, обов'язків і законних інтересів працівників, пов'язану з завданнями й функціями повсякденної службової діяльності та їх соціальним призначенням;
• сучасний адміністративно-правовий статус особового складу міліції не відповідає рівневі й характеру злочинності, а захист прав і свобод самого працівника міліції є недостатнім і потребує посилення;
• спеціальні права працівника міліції громадської безпеки можуть мати пріоритет перед загальними лише за умов забезпечення їх додатковими ґарантіями, які надаються їм на підставі не тільки законів, але й здебільшого рішень органів місцевого самоврядування;
• адміністративно-правовий статус працівників міліції громадської безпеки, діяльність яких пов'язана з професійним ризиком, повинен наділяти їх правом на службову помилку, що потребує законодавчого закріплення.