Але публічно-правовими відносини можуть бути й тоді, коли їх характеризує принцип рівних прав сторін, як, наприклад, при укладанні публічно-правового договору. Так, до публічного права належить, скажімо, договір між двома органами виконавчої влади, предметом якого є спільне виконання певних публічних завдань. Отже, публічно-правовими положення є тоді, коли вони застосовуються адміністративними органами й іншими суб'єктами публічного права при виконанні публічних завдань і можуть поширюватись лише на правовідносини між носіями публічного права чи між державою (або іншими суб'єктами публічного права), з одного боку, і громадянами чи підприємствами - з іншого.

Важливим вбачається розділ Кодексу, в якому мають визначитися положення щодо процесуального статусу учасників адміністративного судочинства - сторін судового процесу, їх представників, прокурора, а також інших учасників судового процесу - секретаря судового засідання, експерта, фахівця, перекладача і свідків. Необхідно відмітити нововведення, запропоноване укладачами проекту АПК: до учасників судового процесу віднесений судовий розпорядник - особа, наділена повноваженнями щодо забезпечення належних умов, необхідних для провадження в адміністративній справі, зокрема, виклику сторін до адміністративного суду, забезпеченню належного порядку в судовому засіданні, приведенню до присяги експерта, фахівця, перекладача, свідків. Вимоги судового розпорядника, пов'язані з виконанням покладених на нього завдань, є обов'язковими для всіх учасників судового процесу.

На нашу думку, АПК не повинен містити матеріальних норм адміністративного права, а саме норму, яка б встановлювала  відповідальність за неповагу до адміністративного суду, оскільки така відповідальність вже передбачена Кодексом України про адміністративні правопорушення. 

АПК повинен містити розділ "Докази", в якому були б регламентовані поняття доказів в адміністративному судочинстві, принципи належності й допустимості доказів, їх оцінки адміністративним судом, умови звільнення від доказування, а також важливе положення про те, що сам адміністративний суд може здійснювати збір доказів у випадку, якщо учасники судового процесу не мають можливості самостійно їх представити.

У розділі щодо адміністративного судочинства в суді першої інстанції доцільно  детально регламентувати:

- порядок звернення з заявою (скаргою) до адміністративного суду зацікавленої особи;

• вимогиі до заяви (скарги), яка подається до адміністративного суду; 
• підстави  й  умови  порушення  справи  адміністративним  судом;
• механізм надання дозволу на здійснення адміністративної дії чи скасування такого дозволу; 
• процесуальні дії, що мають бути вчинені адміністративним судом у межах підготовки адміністративної справи до судового розгляду;
• порядок судового розгляду адміністративної справи і порядок прийняття судом рішення по справі.

Важливими є проблеми щодо визначення порядку апеляційного і касаційного перегляду судових рішень, що не набрали законної сили, а також перегляд судових рішень Вищого адміністративного суду України, пов'язаних з винятковими обставинами (у порядку повторної касації Верховним Судом України), та  перегляд у зв'язку з нововиявленими обставинами судових рішень, що набрали законної сили. Таким чином, доцільно включити до АПК відповідній розділ щодо "Перегляду судових рішень". В апеляціному суді провадження зі з'ясуванням обставин справи повинно повторюватись у повному обсязі. Необхідно передбачити можливість надання в апеляційній інстанції нових доказів. Далі здійснюється перегляд справи з правової точки зору. Це означає, що претензії можуть бути визнані апеляційним судом і в тому разі, якщо їх не бачили  ні адміністративний орган, ні суд. Якщо апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга є необгрунтованою, він може своєю постановою відхилити її.

Рішення чи ухвали апеляційного та місцевого адміністративних судів можуть бути оскаржені в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України, а у деяких випадках -  до Верховного Суду України. Касаційна інстанція перевіряє правильність застосування місцевим адміністративним судом чи апеляційним адміністративним судом норм матеріального або процесуального права і не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини (факти), що не були встановлені в судовому рішенні чи відкинуті відповідним адміністративним судом, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Адміністративний суд касаційної інстанції під час розгляду касаційної скарги  повинен мати  право:  

         1) залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого чи апеляційного адміністративного суду -  без змін;

         2) скасувати рішення місцевого чи апеляційного адміністративного суду повністю або частково і направити справу на новий апеляційний розгляд у той же адміністративний суд в іншому складі суддів або в інший адміністративний суд;

         3) скасувати рішення місцевого чи апеляційного адміністративного суду повністю або частково, залишити скаргу без розгляду або закрити адміністративне провадження у справі із залишенням без зміни рішення місцевого чи апеляційного адміністративного суду;

                                4) змінити рішення місцевого чи апеляційного адміністративного суду, або винести нове рішення без направлення справи на новий розгляд, якщо у справі немає необхідності збирати нові докази або змінювати оцінку, яку вже дав місцевий чи апеляційний адміністративний суд.

Проблемним є питання щодо регламентування порядку звернення рішень адміністративного суду до виконання, оскільки вони носять особливий характер. Безумовно, що рішення або ухвала адміністративного суду виконується після набрання ним законної сили на підставі виконавчого листа, виданого адміністративним судом, який прийняв рішення у справі. Адміністративний суд може призначити строк для виконання рішення адміністративного суду, який обчислюється з дня набрання рішенням чи ухвалою законної сили. Рішення або ухвала адміністративного суду, у випадках, передбачених законом, виконується негайно, або якщо сам адміністративний суд, у випадках передбачених законом, пред'явив рішення чи ухвалу адміністративного суду до негайного виконання.

На думку автора, АПК повинен містити положення, які б регулювали механізм набрання чинності Кодексу, визначали необхідність приведення чинного законодавства  у  відповідність  із  прийнятим  кодексом.

Прийняття Адміністративного процесуального кодексу України поряд з визначенням системи адміністративних судів у цілому завершить   формування національної адміністративної юстиції відповідно до європейських і  світових стандартів. Про необхідність прийняття низки кодифікованих законодавчих актів в Україні, у тому числі адміністративного процесуального кодексу, було зазначено в Рішенні № 190 Парламентської Асамблеї Ради Європи від 26 вересня 1995 р.

На нашу думку, процедура адміністративного судочинства має бути відносно простою і менш формальною у порівнянні з цивільним процесом і повинна регулюватися крім Адміністративного процесуального кодексу,  можливо, і спеціальним Законом України "Про адміністративні суди", який би включав наступні важливі положення організації і діяльності адміністративних судів  в Україні:

- поняття адміністративного суду;

- принципи його організації і діяльності;

- систему адміністративних судів в Україні (місцеві, апеляційні, Вищий адміністративний суд), їх компетенцію;

- повноваження голів і заступників голів адміністративних судів усіх рівнів;

- правовий статус судді адміністративного суду, а також інші питання, пов'язані з діяльністю адміністративних судів, зокрема створення суддівського самоврядування в системі адміністративних судів - зборів, конференцій, з'їздів;

- створення Консультаційної ради при Вищому адміністративному суді - органу, що займається по підготовкою науково-обґрунтованих рекомендацій з питань організації і діяльності адміністративних судів, удосконаленням чинного  законодавства,  у  тому  числі адміністративно-процесуального;

          -  ведення  статистичного  обліку  адміністративними  судами;

- структура адміністративних судів, зокрема штатний розпис і  чисельність суддів в адміністративних судах;

- організаційне забезпечення функціонування адміністративних судів, що включає фінансове, матеріально-технічне, кадрове, інформаційне, організаційно-технічне забезпечення  адміністративних судів.

Розробка і прийняття Закону України "Про адміністративні суди", поряд із прийняттям адміністративного процесуального кодексу, на нашу думку є необхідним кроком на шляху конкретизації питань організації і діяльності спеціалізованих адміністративних судів в Україні, створення досконалої системи адміністративної юстиції.

[1] [37] Урядовий кур'єр. - 1994. - № 106. - с. 10.
 

2 [60] Адміністративне судочинство в Україні: Книга перша. Адміністративний процесуальний кодекс України (проект). - Харків: Консум, 2002. - с. 8 - 9.