У Декларації "Про державний суверенітет України" від 16 липня 1990 р. передбачено, що "поділ законодавчої, виконавчої і судової влади є найважливішим принципом функціонування Украни як правової держави"[1].

Судова влада розглядається як особлива форма державної діяльності, здійснювана спеціально підготовленим і організованим апаратом - судовою системою. Лише суди реалізують властиві їм повноваження, оскільки відповідно до Конституції України делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається.

Раніше зазначалося, що чинне законодавство України передбачає декілька форм захисту суб'єктивних прав і свобод, найбільш важливим і ефективним з яких  є  судовий.

Разом з тим, гарантованість суб'єктивних прав громадян і юридичних осіб повинна забезпечуватися, з одного боку, відповідальним відношенням самих громадян та органів державного управління до виконання своїх обов'язків, недопущенням порушень прав і свобод осіб, а з іншого - можливістю будь-якої зацікавленої особи реально використовувати передбачені законом форми захисту від порушень своїх прав органами публічної влади. Судовий захист прав людини і громадянина є вищою метою правової держави, яка бере на себе обов'язки щодо забезпечення основних прав і свобод, у тому числі системою незалежних судів.

Концепцією судово-правової реформи в Україні від 28 квітня 1992 р. було визначено проведення реформи у три етапи[2]. На першому етапі зокрема передбачалося підготувати і прийняти новий Кодекс про адміністративні правопорушення і ввести посади суддів в адміністративних справах; на другому - створити адміністративні суди. Третій етап мав стати етапом удосконалення раніше проведеної роботи.  

Відповідно розділу III "Формування судової влади" даної Концепції передбачалося введення на районному рівні посад адміністративних суддів, які організаційно повинні входити до складу районних (міських) судів. В обласних судах передбачалося створення судової колегії в адміністративних справах як суду першої та апеляційної інстанції. У Верховному Суді України планувалося створення колегії в адміністративних справах як суду апеляційної і касаційної інстанції. У ході подальшого проведення в Україні судової реформи суди в адміністративних справах передбачалось виділити  в окрему систему.

Конституція України[3] проголосила принцип рівності і самостійності судової, законодавчої і виконавчої влади. Однією з головних задач щодо реалізації даного принципу стало поновлення раніше розпочатої в Україні  судово-правової  реформи.

Відповідно до ст. 124 і 125 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється Конституційним Судом України і судами загальної юрисдикції. В основу організації системи судів загальної юрисдикції в Україні покладені принципи територіальності і спеціалізації. Необхідно відзначити, що спеціалізація як принцип організації системи судів загальної юрисдикції виявляється в межах системи традиційних загальних судів або у створенні спеціалізованих судів. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні  вищі суди.

Таким чином, даними конституційними положеннями передбачено введення системи спеціалізованих судів, що здійснюють адміністративне судочинство, метою якого є розгляд спорів у сфері державного управління. Сучасна адміністративна юстиція в Україні поєднує розгляд справ, що виникають у сфері державного управління, де однією стороною є громадянин або юридична особа, а іншою - орган державного управління загальними і господарськими судами.

Згідно зі ст. 55 Конституції України рішення і дії посадових осіб державних і громадських організацій, що вчинені з порушенням закону, перевищенням повноважень і ущемляють права громадян можуть бути оскаржені до суду. При цьому необхідно враховувати, що норми Конституції, відповідно до ч. 2 ст. 8 Основного Закону, є  нормами прямої дії, таким чином, звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції гарантується.

Стаття 9 Конституції України вказує, що чинні міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Розвиваючи дане положення, слід зазначити, що 17 липня 1997 р. Верховна Рада прийняла Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого  протоколу  і  протоколів №  2, 4, 7 і  11  до  Конвенції"[4] .

Ст. 2, 6, 13 даної Конвенції, яка є складовою частиною національного законодавства України, закріплене право громадян на судовий захист своїх прав і свобод від порушень, вчинених у сфері управлінської діяльності, а також визнана обов'язковою в Україні юрисдикція Європейського суду з прав людини з усіх питань, що стосуються тлумачення і застосування зазначеної Конвенції.

Наступним кроком до введення у незалежній Україні нової системи адміністративної юстиції став Указ Президента України від 22 липня 1998 р., яким було схвалено Концепцію адміністративної реформи в Україні[5]. Концепція визначила, що метою адміністративної реформи в Україні є поетапне створення такої системи державного управління, що забезпечить становлення України як високорозвиненої, правової, цивілізованої європейської держави з високим рівнем життя, соціальної стабільності, культури і демократії. Крім того, метою адміністративної реформи в Україні є формування системи державного управління, що стане близькою до потреб і запитів людей, а головним пріоритетом її діяльності буде служіння народу, національним інтересам. Відповідно до зазначеної Концепції серед засад функціонування виконавчої влади в демократичній, соціальній і правовій державі, на яких ґрунтуються заходи реформування системи державного управління в Україні, особливе місце займають принципи:

- здійснення внутрішнього і судового контролю за діяльністю органів виконавчої влади і їх посадових осіб насамперед з позиції забезпечення поваги до особистості і справедливості;

• відповідальність органів виконавчої влади, їх посадових осіб за свої рішення, дії чи бездіяльність перед громадянами, права яких  були  порушені.

На даному етапі розвитку нашого суспільства метою адміністративно-правового регулювання є встановлення і регламентація таких взаємовідносин громадян, в яких кожній людині має бути гарантоване реальне дотримання й охорона у сфері виконавчої влади приналежних їй прав і свобод, а також ефективний захист даних прав і свобод у випадках їх порушення.

Одним із напрямків правового забезпечення адміністративної реформи в Україні, відповідно до Розділу V "Заходи забезпечення адміністративної реформи" зазначеної Концепції, є створення правової бази для повноцінного становлення в Україні такої форми судового захисту прав і свобод громадян у сфері виконавчої влади, як адміністративна юстиція, що являє собою систему адміністративних судів України - Вищого Адміністративного Суду, апеляційних і місцевих адміністративних  судів.

Необхідно відзначити, що істотним кроком до побудови в Україні нової, удосконаленої системи адміністративної юстиції є прийняття Закону України "Про судоустрій" від 07.02.2002 р.6

Відповідно до статті 1 даного Закону судова влада реалізується шляхом здійснення правосуддя у формі конституційного, цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Ст. 18 Закону України "Про судоустрій" визначає систему судів загальної юрисдикції, яка будується на принципах територіальності та спеціалізації, що відповідає положенням ст. 124 Конституції України.

Згідно зі ст. 19 Закону спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані. У межах  спеціалізованих судів може вводитися спеціалізація суддів по розгляду конкретних категорій справ даної юрисдикції.

Відповідно до даного Закону адміністративні суди створюються  Президентом України  й  об'єднані  в  систему, що  включає:

1. Місцеві адміністративні суди, що створюються згідно зі ст. 21 Закону на рівні адміністративних округів. Місцеві адміністративні суди  відповідно до ст. 22 Закону наділені повноваженнями по розгляду адміністративних справ, пов'язаних із правовідносинами у сфері державного управління і місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), за винятком справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди.

2. Апеляційні адміністративні суди, що створюються  відповідно до ст. 25 Закону в апеляційних адміністративних округах. Апеляційні адміністративні суди згідно зі ст. 26 Закону здійснюють:  1) розгляд справ по першій інстанції, у випадках регламентованих законом; 2) розгляд справ в апеляційному порядку, визначеному  відповідним законом; 3) ведуть і аналізують судову статистику, вивчають і узагальнюють судову практику; 4) надають методичну допомогу по застосуванню законодавства місцевим судам.

Апеляційні адміністративні суди підрозділяються на судові палати по розгляду окремих категорій справ за певною спеціалізацією в межах адміністративної судової юрисдикції.

3. Вищий Адміністративний Суд України, до компетенції якого входить: 1) розгляд у касаційному порядку справ адміністративної судової юрисдикції; 2) ведення  і  аналіз судової статистики, вивчення і узагальнення судової практики; 3) надання методичної допомоги адміністративним судам з метою однакового застосування норм Конституції і законодавства в судовій практиці; 4) роз'яснення адміністративним судам з питань застосування законодавства щодо вирішення справ адміністративної судової юрисдикції.

4. Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України, яка: 1) здійснює судочинство в адміністративних справах у порядку, визначеному процесуальним законом; 2) аналізує судову статистику і вивчає судову практику; 3) у межах своєї компетенції готує проекти постанов Пленуму Верховного Суду України.

Необхідно зазначити, що згідно з п. 3 розділу VII "Заключні і перехідні положення" Закону України "Про судоустрій" формування системи адміністративних судів має здійснюватись протягом трьох років після прийняття зазначеного закону. До створення системи адміністративних судів відповідно до Закону розгляд справ, віднесених до підсудності адміністративних місцевих судів, здійснюють місцеві загальні суди, а справ, віднесених до підсудності адміністративних апеляційних судів і вищого адміністративного суду України, - відповідні загальні апеляційні суди і Касаційний суд України у порядку, визначеному процесуальним законом, шляхом введення спеціалізації суддів по розгляду справ адміністративної судової юрисдикції, у тому числі створенням судових колегій з даної категорії справ до введення в чинність процесуального закону - Адміністративного процесуального кодексу України.