Конституційне право громадянина і юридичної особи на судовий захист в Україні ще не одержало чіткої законодавчої регламентації, відсутній також механізм реалізації даного права. Доступ до правосуддя як конституційне право не забезпечено достатнюю мірою. Сфера судової компетенції має тенденцію до абсолютного розширення, а процесуальні форми діяльності суду залишилися без зміни. Наростаючий потік справ, що надходять до судів, і громіздкий судовий процес породжують зміни  в процесуальній діяльності суду "де-факто", а не "де-юре", що є небезпечною тенденцією. Виникла гостра необхідність розвантажити суди загальної юрисдикції і допомогти їм спеціалізуватися на ключових питаннях їх прямого призначення - кримінального і цивільного судочинства. При цьому необхідно враховувати проблему взаємодії судів різних юрисдикцій, запобігання перетинання юрисдикції, а з іншої сторони актуальними залишаються питання забезпечення єдності судової системи у світлі необхідності створення спеціалізованих  адміністративних судів.

Позитивні зміни в судовій системі - посилення впливу суду в системі поділу влади, роль конституційної й адміністративної юстиції в забезпеченні верховенства Конституції, прав і свобод громадян, значення судів загальної юрисдикції в правовому захисті громадян, у т.ч. захисті прав у сфері  державного управління  безумовно є  важливими  і своєчасними.

Разом з тим у ході судово-правової реформи стало очевидним, що реформування системи адміністративних органів та судових органів повинне здійснюватися синхронно. Реформа судів і органів державного управління - ланки одного ланцюга побудови дійсно правової держави.

Необхідно відмітити, що інтеграційні процеси на території колишнього СРСР спонукають уважно аналізувати судові реформи в державах-республіках колишнього СРСР, їх співвідношення (у плані швидкості і характеру) з адміністративною і судовою реформами в Україні, забезпечувати обмін ідеями і досвідом. Судова система колишніх республік СРСР привертає значно меншу увагу дослідників, ніж інші державно-правові інститути (президента, законодавчої влади). Не втратило свого значення і порівняльно-правове вивчення інститутів адміністративної юстиції закордонних держав і України, але воно повинно отримати більш глибокий характер. До останнього часу подібні дослідження, як правило, обмежувалися інституціональними підходами (вивчалися інститути адміністративної юстиції, але не закордонні концепції адміністративного судочинства, організація адміністративних судів, але не поведінкові  орієнтації  суддів,  їх  соціальний  статус і установки).

Законопроектні роботи в галузі судової реформи, а саме прийняття  Закону  України "Про судоустрій", продовження роботи над Адміністративним процесуальним кодексом України вимагають переосмислення поглядів на судову систему і управління нею, а також на роль у цьому процесі органів суддівського самоврядування - зборів, конференцій, з'їздів суддів. Судді вважають, а світова практика підтверджує, що подальший розвиток судової й адміністративної реформ і становлення інституту адміністративної юстиції можливі за умови законодавчого включення органів суддівського самоврядування в процес взаємодії судової влади із законодавчою і виконавчою галузями влади та в механізми адміністративного управління по забезпеченню судової діяльності. У зв'язку з викладеним положення Закону України "Про судоустрій" про органи суддівського самоврядування уявляються автору дуже перспективними.

У зв'язку з орієнтацією України на взаємодію з Радою Європи і світовим співтовариством зростають вимоги до якості і швидкості проведення судової реформи. Україна ще має виконувати  рекомендації Ради Європи про заходи для полегшення доступу до правосуддя, про принципи цивільного судочинства, спрямовані на поліпшення функціонування системи правосуддя, про заходи для запобігання і скорочення надзвичайного обсягу  роботи  в судах, про гарантії доступу до  правосуддя малозабезпечених  шарів  населення.

Перспективним уявляється розвиток нового напрямку вивчення судової системи - судового менеджменту. Система правосуддя України є предметом наукових інтересів представників науки конституційного, адміністративного права, теорії права, кримінального процесу, судоустрою, прокурорського нагляду, історії держави і права, соціології права. Однак оскільки заходи судової реформи випливали одне за іншим, підсумки судового реформування вимагають відповіді на такі питання, як межі розширення і спеціалізації правосуддя. Крім того, реформування органів правосуддя і самого механізму його відправлення в адміністративних справах проводяться поряд з реформою інших державних інститутів. 

Адміністративна юстиція не є здобутком лише адміністративного права, вона потребує міждисциплінарних підходів, міжгалузевих правових досліджень. З погляду автора, однією з необхідних умов зміцнення і нормального функціонування майбутньої системи адміністративної юстиції є:

- включення до навчального процесу юридичних вищих навчальних закладах спеціальних навчальних курсів - "Адміністративне судочинство" чи "Адміністративна  юстиція";

- спеціальна підготовка в юридичних вищих навчальних закладах  потенційних кадрів - кандидатів на посади адміністративних суддів - яка містить не тільки  вивчення програми за спеціальністю "правознавство", але й поглиблену підготовку за дисциплінами "теорія управління", "адміністративний процес", "податкове  право", "митне право"  та  ін.;

- створення спеціальних установ, що здійснюють перепідготовку і підвищення кваліфікації суддів майбутніх адміністративних судів.

Незважаючи на те, що функціонування адміністративної юстиції пов'язано з низкою складних проблем, у більшості країн вона є ефективним  інститутом, оскільки статистика свідчить, що кількість випадків оскарження громадянами і юридичними особами адміністративних актів і рішень неухильно  збільшується. Створення  повноцінної  адміністративної  юстиції,  судів у сфері публічного права приведе до  перерозподілу повноважень між господарськими і загальними судами, тим більше, якщо буде прийнята модель концентрації в органах адміністративної юстиції - адміністративних судах - усіх справ щодо спорів між суб'єктом звернення (громадянином чи юридичною особою) і суб'єктом оскарження (адміністративними органами і їх посадовими особами).

Автор не ставив своїм завданням запропонувати детальну процесуальну основу адміністративної юстиції, головною метою дослідження було визначення місця цього інституту в системі правосуддя в Україні відносно самостійної системи спеціалізованих адміністративних судів в межах системи судів загальної юрисдикції.

Однім із завдань судової і адміністративної реформ є гарантування незалежності адміністративних судів від органів виконавчої влади. Адміністративні суди повинні мати юрисдикцію на території адміністративного округу, який включатиме кілька адміністративних одиниць (для місцевих - районів, для апеляційних - областей).

Західноєвропейська практика свідчить про те, що система адміністративних судів повинна також будуватися за принципом внутрішньої спеціалізації самого адміністративного суду, що доцільно через багатоаспектність управлінських відносин і відповідно адміністративно-правових спорів. Такий принцип припускає поділ адміністративних судів усіх рівнів на колегії (палати, як це передбачено Законом України "Про судоустрій") в залежності від категорії справ (наприклад, колегія в податкових спорах, колегія в екологічних спорах тощо).

Автор вважає, що адміністративні суди повинні стати органами, що концентрують у собі функцію судового контролю за управлінською діяльністю державних органів, їх посадових осіб. З  огляду на те, що провести кордон між сферою дії загального й адміністративного правосуддя дуже важко, необхідно на законодавчому рівні вирішити можливі протиріччя і розмежувати компетенцію між загальними й адміністративними судами, а також передбачити способи подолання розбіжностей між цими підсистемами судової влади з метою забезпечення їх співробітництва для реалізації завдань і функцій правосуддя. Таким чином, автор вважає, що можливі конфлікти юрисдикції між загальним і адміністративним судом повинні бути вирішені законодавчою гілкою  влади на рівні закону.

Необхідно відзначити, що на виконання положень Закону України "Про судоустрій" 01.10.2002 р. Президент України підписав Указ29, яким у місті Києві утворено Вищий адміністративний суд України. Затверджено кількісний склад Вищого адміністративного суду - 65 суддів30.

Таким чином, система адміністративних судів створюється, починаючи з вищих ланок. Очевидно, що наступними будуть утворені апеляційні адміністративні суди і насамкінець - місцеві (окружні) адміністративні суди.

[1] [2] Відомості Верховної Ради України. - 1990. - № 31. - Ст. 429.
 

[2] [34] Голос України. - 1992. - 12 серпня.
 

[3] [1] Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.
 

[4] [26] Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 40 - Ст. 263.
 

[5] [33] Офіційний вісник України. - 1999. - № 21. - Ст. 943.
 

6 [30] Голос України від 19.03.2002 р. - № 51. ст. 2802.
 

[6] [28] Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 45. - Ст. 425.
 

[7] [24] Відомості Верховної Ради України. -  1993 . - № 45. - Ст. 426.
 

[8] [20] Там же. - 1994. - № 15. - Ст. 86.
 

[9] [11] Відомості Верховної Ради України. - 2001. - № 47. - Ст. 250.
 

[10] [25] Там же. - 1994. - № 23. - Ст. 161.
 

[11] [23] Там же. - 1993. - № 2. - Ст. 11.
 

[12] [22] Там же. - 1994. - № 14. -Ст. 78.
 

[13] [15] Відомоісті Верховної Ради України. - 1994. - № 27. -Ст. 218.
 

[14] [18] Там же. - 1991. - №  4. - Ст. 20.
 

[15] [17] Відомості Верховної Ради України. - 1995. - №  2. - Ст. 143.
 

[16] [9] Голос України. - 1993. - 29 січня.
 

[17] [13] Там же. - 1993. - 02 березня.
 

[18] [27] Відомості Верховної Ради України. - 1993. -  № 16. -Ст. 167.
 

[19] [10] Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 23. - Ст. 243.
 

[20] [14] Там же. -  1993. - № 31. - Ст. 338.
 

[21] [21] Там же. - 1993. - № 39. - Ст. 383.
 

[22] [16] Там же. - 1996. - № 47. - Ст. 256.