Як уже відзначалося, судовий порядок розгляду скарг є надійним засобом захисту прав і свобод громадян особливо в тих випадках, коли права і законні інтереси порушуються неправомірними діями посадових  осіб.  Це  обумовлено  тим, що справи розглядаються незалежними, вільними від відомчого впливу судами (суддями), які мають належну кваліфікацію для розгляду спорів, а судова процесуальна форма розгляду цієї категорії справ дозволяє всебічно і повно розглянути будь-яку справу. Заявник особисто бере участь у розгляді  справи і може активно захищати свої інтереси в процесі судового розгляду як сторона, рівноправна з відповідним адміністративним органом, чиї рішення, дії  чи бездіяльність оскаржуються.

Порядок розгляду і вирішення в судовій процесуальній формі справ, що виникають у сфері державного управління між громадянами і юридичними особами, з одного боку, і органами державного управління (посадовими особами) - з іншого, - це і є адміністративна юстиція в Україні. Вона характеризується деякими  особливостями.

По-перше, адміністративна юстиція в Україні - це порядок розгляду спірних питань між зацікавленим суб'єктом права (суб'єктом звернення) і суб'єктом управління (суб'єктом оскарження) про законність дій останнього.

По-друге, нині адміністративно-правові спори, що виникають у сфері державного управління, розглядаються в Україні загальними судами - за скаргами громадян, господарськими судами - за заявами юридичних осіб.

По-третє, процедура розгляду зазначених спорів регулюється в Україні в даний час відповідно нормами цивільно-процесуального і господарсько-процесуального законодавства України.

По-четверте, зазначені справи виникають лише за ініціативи громадян або  юридичних  осіб (суб'єктів звернення).

Право громадян  і юридичних осіб на судовий захист своїх прав та свобод, порушених суб'єктами оскарження у сфері управлінської діяльності, передбачено цілою низкою законів України.

Зокрема, відповідно до ст. 22 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 р. громадянин може оскаржити до суду рішення підприємств, установ і організацій, що надають пільги ветеранам війни і особам, на яких поширюється даний закон, з питань надання  пільг[6].

Згідно зі ст. 49 Закону України "Про основні заходи соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні" від 16.12.1993 р., передбачене право на оскарження до суду рішень, дій і бездіяльності органів державної влади, юридичних і посадових осіб, якими порушуються права, свободи і законні інтереси громадян літнього віку[7].

Закон України "Про національний архівний фонд та архівні установи" від 24.12.1993 р. передбачає право на оскарження в судовому порядку дій архівних установ, перешкоджаючих реалізації законних інтересів користувачів Національного архівного фонду[8].

Ст. 16 Закону України "Про біженців" від 21.06.2001 р. встановлено, що рішення органів міграційної служби про позбавлення людини  статусу біженця може бути оскаржене в  тижневий строк до Міністерства України у справах національностей і міграції або до суду[9].

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про правовий статус іноземців" від 04.02.1994 р., передбачене право на оскарження до суду рішення органів внутрішніх справ або Служби безпеки України про виселення іноземців з України[10].

У судовому порядку, згідно зі ст. 9 "Основ законодавства України про охорону здоров'я" від 19.11.1992 р., можуть бути оскаржені рішення про обмеження прав громадян, пов'язані зі станом здоров'я. У ст. 17 Основ зазначено, що може бути оскаржене до суду відмовлення у видачі дозволу (ліцензії) на заняття індивідуальною підприємницькою діяльністю в сфері охорони здоров'я[11].

Ст. 9 Закону України "Про органи реєстрації актів цивільного стану" від 24.12.1993 р. регламентує право на оскарження до суду змісту актів цивільного стану, а також відмови в реєстрації актів цивільного стану[12].

Закон України "Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення" від 24.02.1994 р. передбачає можливість оскарження до суду рішень і дій посадових осіб органів державної виконавчої влади, місцевого і регіонального самоврядування, якими порушені права підприємств, установ, організацій і громадян з питань забезпечення  санітарного і епідеміологічного благополуччя, а також постанов, розпоряджень, приписів, висновків посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби[13].

Відповідно до ст. ст. 18, 21, 25 Закону України "Про міліцію" від 20.12.1990 р. передбачене право на оскарження до суду:  1) працівником міліції звільнення зі служби в міліції з ініціативи адміністрації; 2) працівником міліції прийнятих у відношенні нього рішень посадових осіб органів внутрішніх справ, якщо такий заявник вважає, що ці рішення ущемляють його честь, гідність і особисті права, не пов'язані зі службовою діяльністю; 3) дії або бездіяльність працівників міліції, що порушують права громадян і юридичних осіб[14].

Положення про оскарження протиправних рішень та дій органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування чи їх посадових осіб до суду мають місце також у законах України: "Про зв'язок"[15], "Про адвокатуру"[16],  "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні"[17], "Про сприяння соціальному становленню і розвитку молоді в Україні"[18], "Про аудиторську діяльність"[19], "Про дорожній  рух"[20], "Про нотаріат"[21].

Даний перелік не повний, однак, аналіз судової практики показує, що найбільш часто заявники звертаються до судових органів за захистом своїх прав і свобод, регламентованих саме цими законами.

Про право громадян на судову скаргу в Україні говориться також у Законі "Про звернення громадян" від 02.10. 1996 р.[22], де скарга розглядається як звернення з вимогою про відновлення прав і захисту законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань  громадян,  посадових  осіб.

До суду можуть бути оскаржені згідно зі ст. 4 зазначеного Закону рішення, дії чи бездіяльність у сфері управлінської діяльності,  внаслідок  яких: 

- порушено чи порушуються права і законні інтереси або свободи громадянина (групи громадян);

- створено чи створюються перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних  інтересів або свобод; 

- покладені на громадянина які-небудь обов'язки, не передбачені законодавством або передбачені законодавством, але без врахування конкретних обставин, при яких ці обов'язки повинні покладатися, або вони  покладені  не уповноваженою  на це особою або органом;

- громадянин притягнутий до відповідальності, не передбаченої законом, або  до нього застосоване стягнення при відсутності передбачених законом підстав,  або  неправомочною посадовою особою чи органом.

Дещо інакше визначається предмет оскарження у ст. 248-2 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції Закону України від 21.06.2001 р.). Так, крім вищевикладеного, в зазначеній нормі регламентовано, що до рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів оскарження відносяться колегіальні і одноособові рішення, дії чи бездіяльність, а також ті, які не просто перешкоджають або створюють перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних  інтересів або свобод, але якими  створені чи створюються перешкоди для реалізації громадянином його конституційних прав або свобод, із врахуванням того, що прийняті заходи  для  реалізації прав громадянина  є  недостатніми[23].

Слід зазначити, що порядок оскарження до суду рішень, дій (бездіяльності) у сфері управлінської діяльності будь-якого органа державної влади або місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, інших юридичних осіб і їх посадових або службових осіб, (далі "суб'єкт оскарження"), врегульований крім Конституції України, Закону "Про звернення громадян", ЦПК України і у Господарському процесуальному кодексі України  від  21.06.2001 р.[24]

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 03.12.1997 р. "Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних,  посадових і  службових  осіб  у  сфері  управлінської діяльності, що порушують права і свободи громадян" не можуть бути предметом оскарження до загальних судів акти, перевірку конституційності яких віднесено до повноважень Конституційного Суду України або щодо яких передбачено інший порядок судового оскарження[25]. Рішенням Конституційного Суду України від 23.05.2001 р.[26] встановлено коло актів і дій (бездіяльності) які не підвідомчі судам в порядку, передбаченому главою 31-А ЦПК України. Не  можуть бути оскаржені до суду:

- акти законодавчої і виконавчої влади, що підлягають розгляду щодо їх  конституційності;

- акти і дії службових осіб суду, якщо законодавством встановлений  винятково  позасудовий  порядок (судами не розглядаються  скарги громадян у порядку, передбаченому главою 31-А ЦПК України, на акти і дії суддів, зв'язані зі здійсненням правосуддя, оскарження яких регламентується відповідним процесуальним законодавством. Акти, дії чи бездіяльність посадових і службових осіб судів, що відносяться до сфери управлінської діяльності, можуть бути оскаржені громадянами в судовому порядку  відповідно до глави 31-А ЦПК України);

- акти і дії об'єднань громадян, що, відповідно до закону, установчими документами відносяться до їх внутрішньо організаційної діяльності або їх  виняткової компетенції.

В аналізованій Постанові Пленуму Верховного Суду України крім того сказано, що не суперечить Конституції правило про не підвідомчість судам скарг на акти і дії об'єднань громадян, що відповідно до закону, статутом (положенням) відносяться до їх внутрішньо організаційної діяльності або їх виняткової компетенції. У тому числі не можуть  розглядатися  судом  скарги  на рішення з питань прийому до членів політичної партії або виключення з неї, на рішення і постанови партійних органів про основні напрямки діяльності, на партійні програми, на постанови  бюро й інших органів про накладення партійних  стягнень.