Як вже зазначалося заява, яка надходить в Антимонопольний комітет України або територіальне відділення, розглядається безпосередньо державним уповноваженим або головою територіального відділення. При наявності ознак порушення за поданням службовців Антимонопольного комітету України, територіального відділення, державним уповноваженим, головою відділення приймається розпорядження про початок розгляду справи, про що письмово повідомляються сторони [9]. На цьому етапі передбачається розгляд заяви спеціалістами антимонопольних органів, які мають знання і досвід з певного кола питань.

Процесуально це здійснюється наступним чином: розглянувши заяву і додані до неї матеріали, службовці складають і передають державному уповноваженому або голові територіального відділення подання зі своїми висновками, на підставі якого і приймається розпорядження про початок розгляду справи. (Див. додаток 3.1)

Але на практиці можлива ситуація, коли у поданні висновки будуть негативними (за відсутності складу порушення або підстав для порушення справи). Тоді посадова особа, державний уповноважений, повинен приймати розпорядження про відмову у порушенні справи. Але в чинних Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції цей процесуальний момент не врегульовано, як і не врегульовано порядок оскарження такого рішення, що є прогалиною в законодавстві.

У Правилах розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції у п. 20 закріплено, що державний уповноважений, голова відділення відмовляє у порушенні справи, про що письмово повідомляється заявнику [66]. У такому випадку логічно може виникнути питання: чи може така відмова у порушенні справи бути оскаржена в суді чи господарському суді?

Треба звернути увагу і на те, що чіткого визначення поняття "рішення Антимонопольного комітету України або його територіального відділення" в законодавстві України про захист економічної конкуренції немає. Однак, враховуючи назву та зміст ст. 24 Закону України "Про Антимонопольний комітет України", можна зробити логічний висновок, що рішеннями Антимонопольного комітету України є розпорядження та постанови, які складають державні уповноважені та голови територіальних відділень [6].

Відповідно до пункту 29 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, при доведенні вчинення порушення, в залежності від обставин справи, може бути прийнято одне чи декілька рішень. Далі, у пункті 30 зазначається, що з питань примусового поділу монопольних утворень та накладання штрафів приймаються постанови, а при вирішенні по суті інших справ - розпорядження, які є обов'язковими для виконання [66].

З цього можна зробити висновок, що рішення Антимонопольного комітету України - це один із видів процесуальних документів (наприклад, таких, як подання). Відмову у порушенні справи слід оформляти процесуальним документом, а саме: рішенням Антимонопольного комітету України, яке може бути оскаржене у встановленому законодавством порядку. Це повинен бути офіційний письмовий документ, що складається уповноваженою на те особою і є обов'язковим для виконання.

Письмове ж повідомлення про відмову у порушенні справи за своєю юридичною природою є актом Антимонопольного комітету

України (його відділень). Рішення про відмову у порушенні справи письмово оформлюється посадовою особою, має обов'язкову силу і має для заявника певні правові наслідки - заявник не може звернутися в Антимонопольний комітет України з повторною заявою.

Таким чином, та обставина, що чинне законодавство України про захист економічної конкуренції прямо не називає письмове повідомлення про відмову у порушенні справи рішенням, не може бути підставою для відмови у прийнятті позовної заяви судом чи господарським судом.

Порядок руху процесуальних документів - це певна процедура, яка сформувалася в результаті прецедентно! практики. її можна представити у такій послідовності:

1.  надходження заяви;
2.  передача заяви та матеріалів в УДР;
3.  подання за результатами розгляду заяви;
4.  розпорядження про початок розгляду справи або відмову у розгляді;
5.  подання у справі службовців УДР за результатами розгляду справи;
6.  рішення у справі [124, с. 27].

На нашу думку, до чинних Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції необхідно внести положення, яке б передбачало підстави та порядок відмови Антимонопольного комітету України у прийнятті заяви, а також процесуальний порядок відмови у порушенні справи та оскарження такої відмови.

Крім того, вважаємо за доцільне доповнити ст. 24 Закону України "Про Антимонопольний комітет України" визначенням про те, що є рішенням Антимонопольного комітету України. Наприклад, доповнивши статтю таким положенням: "Рішенням Антимонопольного комітету України вважається офіційний письмовий документ (розпорядження, постанова), який складається уповноваженою на те особою і є обоє 'язковим для виконання".

1. Особи, які беруть участь у розгляді справ

Згідно із ст. 39 Закону України "Про захист економічної конкуренції" особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, їх представники [9]. Сторонами у справі є заявник і відповідач (у разі, якщо справу розпочато за заявою суб'єкта господарювання).

Заявником є особа, яка подала заяву або подання про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.

Відповідачем є особа, щодо якої здійснюється розгляд справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції [9].

Зазначимо, що в Законі України "Про захист економічної конкуренції" має місце термінологічна неточність. А саме: у статті йдеться про "відповідача" у справі. Але у цьому випадку це справи не позовного провадження, в них немає "позивача" і "відповідача". У таких справах може бути лише "заявник" та "порушник". Адже сам характер порушення і розгляду справ антимонопольними органами України є адміністративним.

Можна виділити таких учасників: приватні підприємці, групи приватних підприємців, юридичні особи (підприємства, організації, установи) в особі їх представників, що наділені правами і мають певні обов'язки, які дозволяють їм брати участь у розгляді справи, групи юридичних осіб.

Законними інтересами цих осіб і буде досягнення певного результату або встановлення певних фактів. Виникають законні інтереси цих суб'єктів у зв'язку з їх процесуальною діяльністю, якщо при цьому вони не ущемляють інтересів інших учасників процесу.

Третіми особами є особи, які залучені до участі у справі у зв'язку з тим, що рішення у справі може суттєво впливати на їх права та інтереси. Про визнання суб'єкта третьою особою органами Антимонопольного комітету України приймається розпорядження, про що повідомляються особи, які беруть участь у справі. Треті особи можуть вступати в справу одночасно зі сторонами, а можуть залучатися і після порушення справи. Треті особи користуються правами, передбаченими ст. 40 Закону України "Про захист економічної конкуренції" [9]. Але в Законі не регламентується процесуально-правовий статус третіх осіб, які вступають в справу, а саме: чи можуть ці особи виступати у справі на стороні заявника або на стороні порушника (відповідача)? Адже само собою зрозуміло, що в повному обсязі користуватися всіма правами заявника і відповідача вони не можуть. Наприклад, вони не можуть змінити зміст та підставу заяви, що подається до антимонопольних органів.

Відповідно до Закону України "Про захист економічної конкуренції" особи, які беруть участь у справі, мають такі права:

•  ознайомлюватися з матеріалами справи (крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які беруть (брали) участь у справі, або перешкодити подальшому розгляду справи);
•  наводити докази, подавати клопотання, усні й письмові пояснення (заперечення);
•  одержувати копії рішень у справі (витяги з них, крім інформації з обмеженим доступом, а також інформації, розголошення якої може завдати шкоди інтересам інших осіб, які брали участь у справі);
•  оскаржувати рішення в порядку, визначеному законом.

Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно користуватися належними їм правами [9].

Юридичних осіб представляють їх законні представники, які діють в межах повноважень наданих їм законом, статутом або положенням. Зокрема представниками підприємств є:

•  керівник та інші уповноважені працівники підприємств - у справах цих підприємств;
•  уповноважені організації, яким законом, статутом або положенням надано право захищати інтереси інших осіб;
•  інші особи, які діють за дорученням осіб, що притягуються до відповідальності.

Інтереси іноземних юридичних осіб, акредитованих в Україні, представляють зазначені особи за умови, що нотаріальне посвідчення документа, яке підтверджує їх повноваження, виконано в країні реєстрації цих юридичних осіб і доручення легалізоване в посольстві України у цій країні, а якщо немає дипломатичних зносин між країнами - в Консульському Управлінні МЗС України.

Повноваження представника підприємства, організації підтверджується нотаріально засвідченим дорученням. Керівники цих осіб (керівники підприємства, організації) надають документи, що засвідчують їх службові повноваження. Від імені підприємства, організації довіреність видає керівник.

Представники можуть: знайомитися з матеріалами справи; заявляти клопотання; від імені особи, інтереси якого вони представляють, подавати скарги на рішення органу (посадової особи), що розглядає справу. Проте законодавством не врегульовано форму допуску особи до справи як представника. Ми пропонуємо рішення про визнання і допуск особи як представника відображати у протоколі засідання колегіального органу.

Органи Антимонопольного комітету України розглядають у адміністративному порядку справи про порушення, які виникають у сфері господарських відносин між суб'єктами господарювання. Як вже зазначалося, законодавець вживає терміни "заявник" та "відповідач", які притаманні порядку позовного провадження при розгляді справ судами. Тобто в цьому випадку є всі підстави стверджувати, що за всіма ознаками процесуальний порядок розгляду справ антимонопольними органами наближається до судового.

Зазначимо також те, що законодавець нічого не вказує про тих осіб, що сприяють провадженню, а саме: спеціалістів, експертів, перекладачів. А такі суб'єкти досить часто беруть участь в розгляді справ антимонопольними органами.

До спеціалістів відносять фахівців недержавних організацій, які діють у сфері, що потребує індивідуального правового регулювання, наприклад, це можуть бути фахівці саморегулівних організацій (п. 5.5 Правил розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затверджених рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку) [127].

Різновидом спеціалістів є фахівці, які одночасно викладають свої міркування щодо юридичної кваліфікації обставин. Участь таких фахівців необхідна для отримання обгрунтованих оцінок і висновків щодо правомірності дій посадових осіб, стосовно яких призначене службове розслідування (п. 3.4 Порядку проведення службових розслідувань у митних органах України) [128]. Основні функції спеціаліста полягають у поданні порад суб'єкту, органу, який розглядає справу. До несумлінного спеціаліста можливо застосування заходів адміністративної відповідальності.