Той факт, що частина працівників голосувала проти проведення страйку або змінила свою думку після зборів (конференції), може свідчити про те, що розбіжності з роботодавцем не так важливі для всіх працівників, як це вважалося раніше. Можливо в такій ситуації потрібно відмовитися від проведення страйку. Профспілки повинні знайти певний баланс між колективними інтересами (і намаганням відстояти їх при будь-яких умовах) та повагою особистої свободи своїх членів, їх права вибору засобів вирішення конфлікту. Не можна не брати до уваги тієї обставини, що колективні інтереси в кінцевому рахунку складаються з сукупності особистих, а професійні спілки створюються з метою здійснення представництва та захисту трудових, соціально-економічних прав та інтересів членів профспілки. Навряд чи допустимо змушувати працівника підпорядковуватися рішенню профспілкової конференції про проведення страйку, щоб відстояти інтереси, які він не вважає для себе значимими. В кінцевому рахунку профспілка повинна діяти заради задоволення потреб своїх членів, а не навпаки.         

          Протягом останніх років спостерігається тенденція до зниження показників кількості страйкуючих підприємств і страйкуючих працівників. За даними Національної служби посередництва і примирення, якщо у 1999 році їх було зафіксовано 290, у 2000 р. - 76, у 2001 р. - 42, то у 2002 році - 45 (за попередніми даними відділень НСПП у регіонах)[217]. Як відмічають російські вчені, масовий характер набуло порушення колективних договорів та угод, які спричиняють колективні трудові спори, і переходять в страйки, в останні роки особливо численні у вугільній промисловості та системі освіти Російської Федерації[218]. Така ж тенденція спостерігається і в Україні. Так, за 2001 рік, як і в попередні періоди, до страйків як крайніх заходів найчастіше вдавалися колективи підприємств вугільної промисловості та закладів освіти (за інформацією відділень НСПП, відповідно 22 та 16 страйків). По три страйки відбулося у колективах житлово-комунального господарства та у харчовій промисловості[219].    

          Зниження страйкової активності пояснюється, зокрема тим, що уряд погасив заборгованість із заробітної плати у бюджетній сфері, почало поступово відновлюватись вітчизняне виробництво, скорочуватись безробіття. Тому, вважаємо, що на початку нового тисячоліття профспілки України повинні все більше переходити до поміркованих форм, домагатися більш ефективного використання системи соціального партнерства. А тому у преамбулі до Закону України "Про соціальне партнерство", слід зазначити, що у своїй діяльності по захисту трудових прав та інших соціально-економічних інтересів, профспілки повинні перш за все використовувати переговори та інші форми соціального партнерства (наприклад, взаємне врахування інтересів сторін), утримуватись від застосування радикальних форм боротьби за підвищення матеріального рівня трудящих.   

          Як зазначає С.Д.Дмитрієв, в останні десятиріччя профспілки стали застосовувати інші форми колективних дій по здійсненню тиску на підприємця: сповільнений ритм роботи, робота суворо за правилами, сидячі страйки, повторювані зупинки робіт та ін[220].          

          В ч.2 ст.34 Закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" передбачено, що збитки, заподіяні власникові або уповноваженому ним органу (представнику) страйком, який був визнаний судом незаконним, відшкодовуються органом, уповноваженим найманими працівниками (напевно, маючи на увазі і профспілки) на проведення страйку, у розмірі визначеному судом (у межах коштів і майна, що йому належать). В.М.Толкунова зауважує, що це жорсткий по відношенню до профспілкової організації захід. Але він, на думку вченої, зобов'язує керівників профспілкових організацій більш відповідально підходити до оголошення страйку, зобов'язує їх якісно перевіряти, не буде чи цей страйк незаконним і оголошувати тільки законні страйки[221]. Ст.34 вказаного Закону сформульована таким чином, що виникає питання, які збитки повинна відшкодувати профспілкова організація: збитки, спричинені страйком з першого дня її проведення, або збитки, які виникли з того моменту, коли страйк продовжувався, хоча був визнаний незаконним?    

          В зв'язку з цим не можна погодитися з М.Ф.Зеленовим, який вважає, що оскільки майнова відповідальність виникає як і інша відповідальність лише при наявності вини, а тому профспілкова організація повинна відшкодувати збитки лише з моменту, коли страйк не був зупинений після визнання його незаконним. Збитки відшкодовуються в розмірі, визначеному судом[203]1. Але майнова відповідальність може виникати і незалежно від вини.    

          На наш погляд, в ч.2 ст.22 Закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)" не диференціюється поняття збитків, заподіяних незаконним страйком, тобто мова йде про те, що повинні бути відшкодовані збитки, спричинені як до, так і після моменту визнання страйку незаконним. Таким чином, майнова відповідальність профспілкової організації настає незалежно від її вини. (Вина в даному випадку виявляється пов'язаною з свідомістю того, що страйк є незаконним). 

          Ще одна проблема, яка, на нашу думку, має важливе значення і потребує розгляду, пов'язана з утворенням профспілками страйкових фондів. Основним засобом існування працівників на протязі здійснення ними страйку часто слугують спеціальні страйкові фонди. Ці фонди компенсують працівникам хоча б частину втраченого ними за час страйку заробітку і вельми суттєво посилюють позиції працівників при вирішенні колективних трудових спорів (конфліктів). В ч.2 ст.27 Закону "Про порядок вирішення колективних трудових спорів" передбачено, що за рішенням найманих працівників чи профспілки можуть бути утворені страйковий фонд з добровільних внесків і пожертвувань. Необхідно відмітити, що в Російській Федерації страйки в їх класичному розумінні проводяться надто рідко. На думку вчених, це пов'язано з фінансовими втратами, які несуть працівники, беручи участь у страйку, а також відсутністю у російських профспілок страйкових фондів, за рахунок яких можлива компенсація їх заробітної плати, втраченої за час страйку[171]1.

          Відомий російський дослідник профспілкового руху В.Можаєв зазначає, що в законодавстві зарубіжних країн встановлення положень про страйкові фонди - явище досить рідке. Так, в Польському Законі "Про професійні спілки" 1982 року було зафіксовано, "що професійні спілки та їх об'єднання можуть створювати страйкові фонди і вирішувати питання про їх використання. Ці фонди не підлягають примусовому вилученню, а професійні спілки можуть здійснювати від них компенсацію втраченого учасниками страйку винагороди" (ст.52.2).

          В Німецькому трудовому законодавстві встановлюється, що під час страйку зарплата страйкуючим не виплачується. Страйкуючі члени профспілки отримають дві третини зарплати від профспілки при умові, що вони перебувають в профспілці не менше трьох місяців. Кошти на ці цілі беруться з профспілкових внесків. Профспілка може до страйку створити страйковий фонд, а на час її проведення організовувати збір в страйкову касу. Не члени профспілки отримують в період страйку державну соціальну допомогу[222]. 

          Як правило, створення страйкових фондів, відзначає Н.Л.Лютов, регулюється самими профспілками. Однак в державах, де соціальне партнерство недостатньо розвинуто, деякі питання, які стосуються таких фондів, регулюються законодавчо. Так, відповідно до ст.278 Трудового кодексу Азербайджану, управління такими фондами здійснюється відповідно зі статутами, затвердженими профспілками або іншими представниками працівників. Вказується, що кошти цих фондів можуть використовуватися для допомоги страйкуючим працівникам та на інші потреби, пов'язані зі страйками. Після закінчення страйку залишені кошти фонду можуть бути використані для цілей, визначаємих профорганом або групою трудящих. За допомогою коштів страйкового фонду може здійснюватися компенсація збитків роботодавцю в зв'язку з проведенням незаконного страйку. Органам державної влади і роботодавцям забороняється фінансувати такого роду фонди[223].

          Уявляється, що в нашій країні, де в сучасних умовах фінансування страйкуючих працівників слабо розвинуто, подібного роду положення, які були нами розглянуті з позицій зарубіжних країн, можуть стимулювати створення таких фондів вже самим фактом інформування працівників про подібну можливість.

          Таким чином, профспілки відіграють значну роль в реалізації права працівників на проведення страйків. Вони мають перевагу між іншими "комітетами страйкуючих" внаслідок того, що профспілки володіють можливістю забезпечувати з фінансових позицій працівників.

          Профспілки є сильнішими у фінансовому стані порівняно з іншими представницькими органами страйкуючих. Крім того, профспілкові представники мають теоретичну підготовку, проходять підвищення кваліфікації. А тому, участь профспілок у страйкових процесах може в більшій мірі забезпечити виконання роботодавцями вимог найманих працівників.