Аналізуючи думки науковців щодо класифікації заходів боротьби з корупцією в України, автор доходить висновку, що їх необхідно розмежувати на дві групи:

1)               заходи адміністративного примусу. До яких, у свою чергу, належать заходи адміністративного попередження, припинення та адміністративної відповідальності.

         Ця група заходів полягає у конкретних видах примусу органів, які покликані вести боротьбу з корупцією згідно з чинним законодавством України.

2)               організаційно-правові заходи боротьби з корупцією полягають у прийнятті органами виконавчої влади нормативно-правових актів, спрямованих на врегулювання питання боротьби з корупцією, вдосконаленні вже діючих актів та в практичних діях державних органів щодо створення умов для правомірного функціонування державного апарату та попередження корупції через усунення причин та умов виникнення корупції в Україні.

Досліджуючи далі питання боротьби з корупцією, автор доходить висновку, що оскільки Закон України "Про боротьбу з корупцією", якщо аналізувати його зміст, визначає як заходи попередження,  припинення, так і відповідальності за вчинення корупційних діянь, а у преамбулі законодавець обійшов питання відповідальності, у зв'язку з чим пропонується преамбулу Закону України "Про боротьбу з корупцією" викласти у наступній редакції: "цей  Закон   визначає   правові   та   організаційні   засади (принципи) запобігання (попередження) корупції,  виявлення  та   припинення   її   проявів, поновлення  законних  прав та інтересів фізичних і юридичних осіб,  усунення наслідків корупційних діянь, а також притягнення винних осіб до відповідальності".

         Розглядаючи заходи адміністративного примусу, зокрема заходи адміністративного попередження корупційних діянь, автор доходить висновку, що попередження корупційних діянь зведено законодавцем виключно до обмежень, які передбачені в Законі України "Про боротьбу з корупцією", у зв'язку з чим і пропонується визначити поняття попередження корупції шляхом внесення змін до Закону України "Про боротьбу з корупцією", що дасть підставу відносити до заходів попередження корупції не тільки спеціальні обмеження, передбачені статтями 5 та 6 Закону України "Про боротьбу з корупцією", а й інші: загальноправові, кримінальні, криміналістичні та інші превентивні заходи. Так під попередженням корупції пропонується розуміти діяльність органів та посадових осіб, які ведуть боротьбу з корупцією, направлену на виявлення, вивчення, обмеження або усунення явищ, що сприяють вчиненню корупційних правопорушень.

                Автором також зазначається, що чинне законодавство України не чітко розмежовує види відповідальності, до яких особу може бути притягнуто за вчинення корупційних правопорушень. У зв'язку з чим пропонується з метою чіткого розмежування заходів адміністративної відповідальності та інших видів заходів у санкціях статей Закону України "Про боротьбу з корупцією", якими передбачено адміністративну відповідальність, передбачити, що вчинення корупційних правопорушень тягне за собою "адміністративну відповідальність у вигляді штрафу від ... до ... неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення з посади чи інше усунення від виконання функцій держави".

Досліджуючи питання організаційних заходів боротьби з корупцією, автор доходить висновку, що перед тим, як визначати організаційні заходи боротьби з корупцією, необхідно визначитись з передумовами та причинами корупції в Україні, оскільки організаційні заходи в першу чергу повинні бути спрямовані на усунення таких причин та передумов.

Передумови виникнення корупції пропонується розділяти на наступні групи:

1) передумови загальної групи, тобто передумови, які властиві усім державам світу;

2) передумови, які властиві певним країнам залежно від їх соціального, економічного та політичного рівня розвитку;

3) передумови, які властиві Україні: в свою чергу ця група поділяється на:

3.1.) історичні передумови, 3.2.) передумови, які виникли після проголошення незалежності України та пов'язані з переходом України від тоталітарної до демократичної системи.

Розкриваючи систему організаційно-правових заходів, автор відзначає, що основним орагнізаційно-правовим заходом, який впливає на боротьбу з корупцією є створення дієвої системи органів боротьби з нею. Пропонується створення єдиного центрального органу виконавчої влади боротьби з корупцією, якому будуть підпорядковані інші органи. Тобто такі органи, як спеціальні підрозділи СБУ, МВС, органів податкової служб та  прокуратури і Військової служби правопорядку, будуть мати подвійне підпорядкування: відповідним органам вищестоящого рівня - Міністерству внутрішніх справ, Службі безпеки України, Генеральній прокуратурі, Міністерству оборони, Податковій адміністрації, а з питань боротьби з корупцією - Національному бюро розслідувань. І в такому випадку працівник податкової міліції, наприклад, складаючи протокол про корупційне правопорушення стосовно керівника податкової інспекції, де він працює, не буде знаходитись у службовому підпорядкуванні, а отже, не буде боятись застосування службового впливу.

         Підсумовуючи своє дослідження, автор доходить висновку, що боротьба з корупцією повинна провадитись поетапно.

         Перший етап повинен полягати у визначенні передумов та причин, що сприяють виникненню та процвітанню корупції в Україні.

         Другим етапом повинно стати розроблення загальнонаціональної стратегії та тактики боротьби з корупцією. І вже тільки після визначення цих основних категорій необхідно запроваджувати конкретні заходи боротьби з корупцією в Україні, які повинні базуватися на принципі рівноваги між врегулюванням вищевказаних проблем на нормативному рівні та втіленні в життя конкретних практичних заходів.