Перш ніж розпочати композицію, носієві показують мальовані елементи - ознаки; той відбирає з-поміж наданих йому такий варіант кожного елемента зовнішності, ознаки якого відповідають збереженому в пам'яті образу, після чого повідомляє фахівця про свої міркування.

Останній знаходить ці ознаки конкретних елементів зовнішності в магазині-каталозі та суміщає їх накладенням із подальшим розглядом на просвіт.

Переміщуючи плівки відносно одна одної можна змінювати форму, розташування ознак (піднімати, опускати, зміщати праворуч або ліворуч).

Взагалі використовують різні способи складання мальовано-композиційного портрета:

• за допомоги спеціальних демонструвальних устатковин (засобів);
• накладанням однієї на одну прозорих плівок із зображенням окремих елементів зовнішності;
• копіюванням одномасштабних елементів зовнішності із спеціальних альбомів (наприклад, ТЕЗ "Альбом типів елементів зовнішності"), довідників чи посібників тощо, на прозору основу портрета;
• складанням вирізок намальованих елементів зовнішності людини.

Найбільш зручним, а тому поширеним способом складання композиційних портретів є використання композиційно-де-мопстраційних устатковин - пристроїв: ІКР - "Портрет" (першої та другої модифікації; ІРК-2 (Польща); "Поліпроектор" (Японія); МІМІКС (США); "Портрет" (Україна). (ІКР - ідентифікаційний комплект (комплекс) рисунків).

Прилад ІКР - "Портрет" складається з альбома-реєстру мальованих ознак елементів зовнішності, магазина малюнків ознак зовнішності та її елементів на прозорій плівці, демонстраційної касети і штанги з фотокамерою.

Процедура:

• свідкові, потерпілому пропонують у ході допиту чи опитування почергово знаходити в альбомі-реєстрі схожі, на його думку, ознаки певних елементів зовнішності, починаючи із зачіски, овалу обличчя та ін.;
• оператор вилучає аналогічні ознаки елементів із блок-ма-газина, вставляє їх у демонстраційну касету;
• складений портрет показують носієві, який оцінює його схожість з уявним оригіналом;
• потім цей портрет фотографують, розмножують і використовують як орієнтир для розшуку чи в інших цілях.

Японський "Поліпроектор" становить собою блок кількох фільмоскопів, за допомоги яких на екрані демонструються мальовані ознаки елементів зовнішності.

З появою комп'ютерів розроблено програми композиції суб'єктивних портретів як фахівцем зі слів носія, так і самим свідком чи потерпілим. У пам'ять комп'ютера вводять варіанти ознак елементів зовнішності з альбома-реєстра системи "Портрет".

Під час складання портрета очевидець - потерпілий сам викликає на екран мальовані ознаки, обирає схожі та конструює портрет, за умови, що володіє навичками поводження з комп'ютером, а якщо не володіє, то це робить з його слів фахівець.

Такий портрет може бути негайно розмножений.

Фотокомпозиційний портрет. Методику його складання започатковано в 1960-х роках.

У ході допиту перед очевидцем розміщують серію звичайних фотознімків і пропонують йому відібрати ті, на котрих якась ознака певного елемента зовнішності схожа з такою, що запам'яталась.

Слідчий або фахівець, що присутній на допиті, вирізає з фотознімків ознаки зовнішності і наклеює їх на аркуш паперу. Таким чином складається портрет. Проміжки між ознаками ретушують.

Такий портрет дістав назву "фоторобота", приладу для виготовлення композиційних (синтетичних, складених) портретів.

Для складання суб'єктивних портретів за методом фоторобота було сконструйовано прилади, наприклад, ПКП-2 (ПКП -прилад композиційний портретний), який може бути:

-    лінійним;

-    планшетиим;

-    дисковим.

Комплексний, або "живий", портрет: за показаннями очевиднів гримують схожу на розшукуваного людину, потім п фотографують або фіксують на відеоплівку.

Незалежно від виду суб'єктивного портрета і застосовуваних технічних засобів весь процес їх виготовлення складається зазвичай із трьох етапів:

-    підготовчого;

-    робочого;

-    підсумкового (оформлювального).

У межах підготовчого етапу вивчаються, як уже зазначалось, особистісиі характеристики очевидця, умови сприйняття інформації, створюються зручні умови для роботи, фіксується довільний опис зовнішності розшукуваного, відбувається технічна підготовка до робочого етапу.

Робочий етап виготовлення суб'єктивного портрета складається з початкового (пробного) варіанта портрета; уточнення й "доведення" його деталей; отримання другого варіанта портрета і, зрештою, підтвердження "згоди" його очевидцем.

На підсумковому етапі (етапі оформлення результатів) відбувається фіксація дій щодо виготовлення портрета; складається довідка з додатком до неї фототаблиці, на якій поміщають фотознімки проміжного і кінцевого варіантів портрета.

Довідку підписують усі учасники дії.

Мальовані та композиційні портрети за своєю природою, як уже зазначалося, суб'єктивні, а тому використовуються тільки для розшуку.

У доказуванні та експертному ототожненні вони не використовуються, бо не можуть бути об'єктами судово-портретної експертизи.

Ще одним способом (окрім описання та виготовлення суб'єктивного портрета) опосередкованого використання (матеріалізації) уявного образу про зовнішність особи є реконструкція обличчя за черепом.

Це має місце, коли виявляються останки людського організму, зокрема черепа з рештками м'якої тканини.

Методика реконструкції обличчя за черепом, запропонована вченим-антропологом М. М. Герасимовим, ґрунтується на певній залежності між будовою кісток черепа і товщиною, формою м'яких тканин голови.

Метод дозволяє проводити реконструкцію обличчя загиблої (померлої) людини лише наближено до реальності, але й цього зазвичай достатньо для його успішного застосування з метою встановлення особи, останки тіла (череп) якої було знайдено.

У сучасній криміналістичній практиці використовуються два різновиди цього методу:

-     метод графічної реконструкції;

-     метод пластичної (скульптурної) реконструкції.

Додаткову інформацію про розшукувану особу можна отримати не тільки від очевидців, потерпілих, а й оглядом місця події та аналізом речової обстановки.

Мова йде про об'єктивні джерела інформації про зовнішність людини.

Сліди рук, ніг (взуття), зубів, слідів зламу тощо сприяють побудові висновку про стать, зріст особи, розміри окремих частин тіла - рук, ніг, її навички (професійні, злочинні), фізичну силу тощо.

Якщо треба зібрати інформацію про зовнішність відомої особи, наприклад, зниклої безвісти; такої, що уникає слідства та суду; яка втекла з місць позбавлення волі тощо, то для цього використовують як об'єктивні, так і суб'єктивні джерела інформації.

Об'єктивними тут можуть бути матеріали оперативних і криміналістичних обліків, особисті та облікові справи арештованих і засуджених.

Інформація про зниклих безвісти може бути отримана від родичів і знайомих зниклої особи.

Вони ж можуть надати фотографії зниклої особи.

Додаткова інформація для всіх випадків розшуку може бути отримана з лікарської документації (стоматологічних карт, санітарно-курортних книг, рентгенограм і т. ін.), де фіксуються відомості, що входять у словесний портрет (зріст, стан зубного апарату, наявність хірургічного втручання та ін.).

Інформацію про зареєстровану в цих документах особу отримують через безпосереднє спостереження й освідування підозрюваної особи, що сприятиме точнішому сприйняттю анатомічної будови тіла, його ознак та особливих прикмет (татуювання, їх змісту, кольору, локалізації тощо).

Обшуки також можуть слугувати джерелами відомостей про особу і головно про супутні об'єкти (одяг, взуття, головний убір та ін.).

Обсяг і спосіб фіксації у разі виявлення трупа залежить від того, чи буде він упізнаним, чи ні.

Тут ураховують той факт, що труп може бути невпізнаним узагалі через надмірні зміни тіла від гниття й розкладу, ушкодження голови (обличчя) трупними шкідниками (комахами, гризунами) або внаслідок спотворення обличчя злочинцем.

Якщо є можливим упізнати труп, то в протоколі огляду відмічають лише його загальноанатомічні ознаки (стать, вік, зріст, національність, будову тіла (статуру) і деякі ознаки основних елементів обличчя (без деталізації)).

Обов'язково зазначаються особливі та чітко видимі прикмети.

Для полегшення впізнання трупа надають наближений прижиттєвий вигляд "туалет трупа".

Фотографують його за правилами оглядового, вузлового і детального знімання.

Якщо труп не впізнано, то складають детальний опис за методом словесного портрета для картотеки невпізнаних трупів.

Туди ж додають відбитки його пальців і фотографії голови (обличчя): анфас, правий і лівий профіль, у лівій та правій -напівоберт (3/4).

Одним із способів фіксації зовнішності є виготовлення посмертних масок, тобто об'ємних у натуральну величину гіпсових зліпків - копій обличчя трупа, які згодом можуть бути застосовані для ідентифікації.

Найефективнішими (об'єктивними, повними і достовірними) способами фіксації інформації про зовнішність є фотографування та відеозанис.

Залежно від умов фотографування, характеру виконуваних оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, видів накопичувальної інформації, куди беруть фотографії, використовують сигналетичну або оперативну фотографію.

Сигналетичне фотознімання, про що вже відомо з практичних занять, застосовується для фіксації ознак зовнішності людини, що підлягає реєстрації поставленням на відповідний облік, поданню для впізнання, оперативному впізнанню, проведенню портретної експертизи тощо.

Для фіксації функціональних ознак - властивостей зовнішності доцільно використовувати відеозапис або кінознімання зі звукозаписом, бо лише цими засобами можна передати динамічні ознаки та особливості використання супутніх предметів.