Скориставшись поділом способів забезпечення виконання зобов'язань на речово-правові та зобов'язально-правові, розглянемо окремі їх види стосовно до забезпечення виконання спадкового договору.

 Заставі майна в ЦК України присвячені ст. 572-593, де визначені головні положення цього засобу забезпечення зобов'язань. Разом з тим, до скасування зберігають чинність норми Закону україни "Про заставу" від  2 жовтня 1992 р., які не суперечать ЦК 2003 р.

Сутність застави полягає в тому, що кредитор -заставодержатель набуває права у разі невиконання боржником зобов´язання, забезпеченого заставою, отримати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами[4].

 Предметом застави може бути різноманітне майно, що належить відчужувачеві, в тому числі речі і майнові права (вимоги), на яке може бути звернене стягнення[5]. Його оцінка у випадках, встановлених договором або законом, здійснюється заставодавцем разом із заставодержателем відповідно до звичайних цін, що склалися на момент виникнення права застави, якщо інший порядок оцінки предмета застави не встановлений договором або законом.

 Предметом застави може бути не лише майно, що є у наявності, але й таке майно, яке заставодавець (набувач) набуде після виникнення застави (майбутній урожай, приплід худоби тощо). При цьому права заставодержателя (право застави) на річ, яка є предметом застави, поширюються на її приналежності, якщо інше не встановлено договором. Право застави поширюється на плоди, продукцію та доходи, одержані від використання заставленого майна, у випадках, встановлених договором.

 Однак предметом застави не може бути майно, вилучене з цивільного обігу; вимоги, нерозривно пов´язані з особистістю боржника: про відшкодування шкоди, заподіяної життю або здоров´ю, вимоги про аліменти; права, поступлення якими заборонене законом, і т.п. (ст. 576 ЦК України).

 Предметом застави може бути також майно, що належить кільком особам. Особливості такої застави залежать від виду спільної власності. Якщо майно перебуває у спільній сумісній власності, то кожен з учасників такої власності має право укладати договори по передачі майна в заставу (якщо інше не передбачене угодою сторін). Але зробити це він має право за згодою всіх учасників спільної власності. Якщо майно знаходиться в спільній частковій власності, то враховується те, чи передається в заставу все майно чи тільки частка співвласника. Якщо в заставу передається все майно, то для цього необхідна згода всіх співвласників, оскільки розпорядження майном, що у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх її учасників (ст. 578 ЦК України). Якщо в заставу передається тільки частка якогось із співвласників, то останній може розпорядитися нею лише після виділу її в натурі[6].

 Сторонами заставного правовідношення є заставник (заставодавець) -особа, що передає своє майно в заставу, і заставодержатель -особа, що приймає в заставу майно заставодавця з метою забезпечення виконання зобов´язання. Заставодавцями і заставодержателями можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також суб'єкти публічного права.

 Заставодержателем може бути тільки кредитор за забезпеченим заставою основним зобов´язанням, тобто відчужувач за спадковим договором.

 Як заставодавець може виступати боржник за основним зобов´язанням, забезпеченим заставою (набувач), а також третя особа (майновий поручитель)[7]. Основна вимога, що пред´являється до заставодавця, полягає в тому, що він має бути власником майна, яке передається в заставу, або мати інше речове право на це майно. Це пов´язано з тим, що застава припускає можливість продажу його предмета, а, отже, у заставодавця має бути право розпорядження заставленим майном[8].

 Підставами виникнення застави можуть бути: договір, припис закону, рішення суду[9].

 Але, коли йдеться про заставу у зв'язку зі спадковим договором, то підставою її встановлення може бути лише домовленність сторін договору.

 За загальним правилом, договір про заставу укладається письмово. Якщо предметом застави є нерухоме майно, а також в інших випадках, встановлених законом, договір застави підлягає нотаріальному посвідченню. Крім того, у випадках, встановлених законом, застава нерухомості підлягає державній реєстрації, яка здійснюється на підставі заяви заставодержателя або заставодавця згідно зі ст. 15-1 Закону України "Про заставу" та Порядком ведення Державного реєстру застав рухомого майна, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 30 липня 1998 р.

 Стосовно спадкового договору це положення має бути уточнено таким чином, що у випадку встановлення застави самим спадковим договором, домовленість про неї оформлюється нотаріально. Але якщо застава встановлюється пізнше (наприклад, у зв'язку з тим, що відчужувача почало непокоїти зволікання набувачем його розпоряджень), то угода про неї відповідно до викладених вище положень може бути письмовою, нотаріальною, а також з наступною державною реєстрацією.

 Застава може бути підрозділена на види в залежності від того, чи залишається предмет застави у заставодавця, чи передається заставодержателю.

 Заставлене майно залишається у заставодавця у випадках: 1) іпотеки;        2) застави товарів у обігу чи у переробці.

У цьому разі заставодавець має право користуватися предметом застави відповідно до його призначення, у тому числі здобувати з нього плоди та доходи, якщо інше не встановлено договором і якщо це випливає із суті застави; відчужувати предмет застави, передавати його в користування іншій особі або іншим чином розпоряджатися ним лише за згодою заставодержателя, якщо інше не встановлено договором; заповідати заставлене майно (правочин, яким обмежується право заставодавця заповідати заставлене майно, є нікчемним). Разом з тим, заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов´язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором[10].

 Застава з передачею закладеного майна заставодержателю (або за його наказом -у володіння третьої особи) має місце при: 1) закладі; 2) заставі цінних паперів; 3) заставі майнових прав. При передачі йому майна заставодержатель має право користуватися переданим йому предметом застави лише у випадках, встановлених договором. За договором на заставодержателя може бути покладений обов´язок здобувати з предмета застави плоди та доходи. Разом з тим, заставодержатель, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов´язаний відшкодувати заставодавцю завдані збитки. Це пояснюється тим, що останній залишається власником предмету застави і зберігає речеві права на нього[11].

 При цьому слід враховувати, що, за загальним правилом, будь-яке заставлене майно може залишатися у заставодавця (частина 6 ст. 576 ЦК України). Заставодержателю майно передається в тому випадку, якщо це прямо встановлено договором або законом. Крім того, існує майно, яке не може бути передане заставодержателю. До такого належить майно, на яке встановлена іпотека, а також товари у обігу або у переробці.

 Момент встановлення права застави залежить від форми договору про заставу і від того, чи передається заставлене майно заставодержателю. Таке право виникає з моменту укладення договору застави, а у випадках, коли договір підлягає нотаріальному посвідченню, -з моменту його нотаріального посвідчення. Якщо предмет застави відповідно до договору має перебувати у володінні заставодержателя, право застави виникає в момент передання йому предмета застави. Якщо таке передання було здійснене до укладення договору застави, право застави виникає з моменту його укладення.

 З врахуванням викладеного вище можна зробити висновок, що у спадковому договорі сторони можуть домовитися про заставу певного майна з метою забезпечити належне його виконання. При цьому заставою майна набувача може забезпечуватися виконання ним обов'язків по договору, які мають майновий характер. Обов'язки немайнові не мають грошової оцінки, а отже нема необхідності у заставі, оскільки нема й потреби в задоволенні матеріальних претензій відчужувача.

 Що ж стосується застави майна відчужувача на забезпечення інтересів набувача, то в ньому нема необхідності, оскільки й без того згідно ч. 1 ст. 1307 ЦК України на майно, вказане у спадковому договорі, нотаріус, який його посвідчує, накладає заюорону відчуження. Остання, як зазначалося вище, має деяку подібність до застави майна, але такою насправді не є.

 У разі невиконання зобов´язання, забезпеченого заставою, заставодержатель (відчужувач) набуває право звернення стягнення на предмет застави і на задоволення за рахунок предмета застави своєї вимоги, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов´язання, необхідних витрат на притримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв´язку із пред´явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

 Підставою звернення стягнення на предмет застави, за загальним правилом, є невиконання зобов´язання у встановлений строк (термін).

 Реалізація предмета застави, на який звернене стягнення, провадиться шляхом його продажу з публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника, якщо інше не встановлено договором або законом    (ст. 591 ЦК України).

 Право застави на майно набувача припиняється в разі припинення зобов´язання, забезпеченого заставою (у цьому разі відчужувач, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов´язаний негайно повернути його набувачу); втрати предмета застави, якщо заставодавець не замінив предмет застави; реалізації предмета застави.

 Засобом забезпечення виконання зобов'язання зі спадкового договору може бути також передбачений ст. 570 ЦК України завдаток -грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов´язання і на забезпечення його виконання. Договір про завдаток має оформлятися письмово під страхом визнання його нікчемним (ст. 547 ЦК України)[12].

 У спадковому договорі завдаток може використовуватися у тих випадках, коли обов'язок набувача перед відчужувачем полягає у сплаті йому певних сум; покритті витрат, наприклад, на лікування відчужувача тощо. Для забезпечення інтересів набувача завдаток може надаватися відчужувачем у вигляді певної частини вартості майна, вказаного у спадковому договорі.

Призначення завдатку полягає, передусім, в тому, що він, має запобігти невиконанню зобов'язання, яке ним забезпечене, особливо, коли має місце вина сторін зобов'язання. Відповідно цьому призначенню завдатка ст. 571 ЦК України встановлює, що, коли порушення зобов´язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора, а коли порушення сталося з вини кредитора, він зобов´язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості. У разі припинення зобов´язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання (частина 2 ст. 1308 ЦК України) завдаток підлягає поверненню.