У випадку невиконання зобов'язання, згідно частині 2 ст. 571 ЦК України, сторона, винна у порушенні зобов´язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором. Отже, якщо за порушення договору відповідає сторона, яка надала завдаток, вона повинна відшкодувати збитки в частині, що перевищує суму завдатку. У випадках, коли невиконання або неналежне виконання договору відповідає кредитор, боржник може вимагати сплати подвійної суми завдатку (або повернення майна, отриманого у якості завдатку, та додаткової сплати суми у розмірі вартості цього завдатку) та, зверху того, відшкодування збитків в частині, що перевищує однократну суму завдатку.

 Загалом, завдаток виконує функції: авансування, доказування наявності договору, забезпечення виконання зобов´язання, компенсація інтересів сумлінної сторони зобов´язання. Проте стосовно спадкового договору така функція завдатку, як доказування, правового значення не має, оскільки нотаріальне посвідчення такого договору (ст. 1304 ЦК України) знімає проблему доведення його існування.

 Основні особливості завдатку, як засобу забезпечення зобов´язань і як форми цивільно-правової відповідальності полягають в такому.

 По-перше, для покладання відповідальності у цьому випадку досить усіченого складу правопорушення: протиправної бездіяльності і провини правопорушника.

 По-друге, ця санкція застосовується не у всіх випадках порушення договору, а лише при невиконанні договірного зобов´язання.

 По-третє, ця міра відповідальності може застосовуватися тільки в двосторонніх зобов´язаннях (договорах): таких, де кожна із сторін є і боржником, і кредитором. Таким чином, сфера її застосування -тільки консенсуальні договори, у тому числі, спадковий договір.

 Оскільки закон передбачає можливість стягнення не тільки завдатка, але й заподіяних збитків, можлива також відповідальність у формі відшкодування збитків якими завдаток фактично поглинається. Але при цьому ч. 2 ст. 571 ЦК України передбачає, що збитки відшкодовуються із заліком розміру завдатку, якщо інше не передбачене договором. Отже сторони спадкового договору своєю угодою можуть як пом'якшити відповідальність, так і посилити її.

 За домовленістю сторін завдаток може бути використаним у якості відступного (ст. 600 ЦК України). У цьому випадку контрагент сторони, яка використала право відступитися від договору, також буде не вправі вимагати відшкодування збитків[13].

 Новим видом забезпечення виконання зобов´язань є притримання, передбачене статтями 594-597 ЦК України, сутність якого полягає в тому, що кредитор, у якого знаходиться річ, призначена для передачі боржнику або особі, вказаній боржником, у випадку невиконання боржником в термін зобов´язання по оплаті цієї речі, або компенсації кредитору пов´язаних з нею витрат і інших збитків, має право утримувати її у себе доти, доки відповідне зобов´язання не буде виконане[14].

 На нашу думку, цей спосіб забезпечення виконання зобов'язань не може використовуватися безпосередньо в спадковому договорі. Це пояснюється тим, що до смерті відчужувача набувач не може виступати як кредитор, а отже й притримувати якесь майно у відповідному зобов'язанні, а після смерті відчужувача зникає сторона договору, котра могла б здійснювати притримання. Проте притримання можливе у відносинах, які виникають після смерті відчужувача між набувачем і особою, яка здійснює контроль за виконанням розпоряджень відчужувача (але за умови, що у "виконавця" знаходяться якісь речі, котрі підлягають передачі набувачеві). Виконавець контролю має право, на нашу думку, утримувати майно, на яке виникло право власності у набувача, аж до моменту виконання останнім умов спадкового договору.

 Зобов'язально-правовим засобом забезпечення спадкового договору, згідно ст. 549 ЦК України, може бути неустойка -грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов´язання.

 За своєю сутністю неустойка є спрощеним засобом компенсації втрат кредитора, викликаних невиконанням або неналежним виконанням боржником його обов'язків.

Її властивостями є: 1) можливість стягнення неустойки за сам факт порушення зобов'язання, без надання доказів про завдання збитків та їхній розмір; 2) можливість для сторін на свій розсуд сформулювати підстави, розмір та умови сплати неустойки; 3) можливість для кредитора оперативно компенсувати збитки, завдані йому невиконанням договору, у зручній для нього грошовій формі. У зв'язку з цим варто звернути увагу на те, що, хоча ст. 549 ЦК України передбачає можливість стягнення з боржника неустойки у вигляді майна, однак механізм реалізації такого права поки що не визначений, що на практиці може створити значні труднощі при обчисленні та стягненні такого виду неустойки[15].

 Неустойка є не тільки засобом забезпечення виконання зобов'язань, але й  (що є практично загальновизнаним у вітчизняній юридичній літературі) також однією з форм цивільно-правової відповідальності[16]. Тому багато положень, що регулюють її застосування, розташовані у главі 51 ЦК України "Правові наслідки порушення зобов'язання. Відповідальність за порушення зобов'язання". Зокрема, згідно зі ст. 611 ЦК України неустойка визнається однією з санкцій за невиконання або неналежне виконання зобов'язання, а       ст. 550 ЦК України встановлює, що кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов´язання (ст. 617 ЦК України).

 Неустойка має характер додаткового обтяження для боржника і, за загальним правилом, підлягає сплаті незалежно від наявності збитків (ст. 624 ЦК України). Разом з тим, сплата неустойки не звільняє від виконання зобов´язання в натурі (ст. 552 ЦК України).

 Умовами стягнення неустойки є невиконання зобов´язання і провина боржника, незалежно від наявності збитків у кредитора. Однак розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Слід зазначити, що у цому випадку зменшення розміру неустойки є правом суду. Разом з тим, ст. 616 ЦК України зобов'язує суд зменшити неустойку, якщо порушення зобов´язання сталося з вини кредитора[17].

 Виконання спадкового договору може бути також забезпечене за допомогою використання інституту поруки.

 За договором поруки поручитель (це може бути одна особа або кілька осіб) частково або у повному обсязі поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов´язку (ст. 553 ЦК України).

 Отже, порука -це договір, по якому до зобов'язання основного боржника додатково приєднується зобов'язання іншої особи, що за нього ручається. У випадку неспроможності основного боржника, відповідальність несе особа, що за нього поручилася, тобто поручитель[18].

 У разі порушення боржником зобов´язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, (тобто, поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків), якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

 Особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

 У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов´язаний повідомити про це боржника, а в разі пред´явлення до нього позову -подати клопотання про залучення боржника до участі у справі. Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов´язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

 Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов´язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг.

 Таким чином, поручитель у випадку пред´явлення до нього вимоги з боку кредитора, хоча і зв´язаний певними процесуальними обов´язками щодо боржника (має попередити останнього про подання вимог кредитором, залучити боржника до участі у справі у випадку пред´явлення позову), але зберігає своє відносно автономне становище, насамперед, у зв´язку з оцінкою заперечень, що має проти кредитора основний боржник.

 Згідно зі ст. 556 ЦК України до поручителя, що виконав зобов´язання, переходять усі права кредитора по цьому зобов´язанню. При цьому обсяг прав кредитора, що переходять до поручителя, відповідають обсягу вдоволених поручителем вимог кредитора по основному зобов´язанню.

 У зв'язку з цим виникає питання, чи може поручитель, який виконав за набувача обов'язки по спадковому договору, зайняти його місце і набути право власності на майно відчужувача після його смерті? Очевидно, ні, бо це суперечило б суті даних відносин. Тому такий перехід можливий лише в порядку заміни особи в зобов'язанні, про що йшлося в попередньому розділі.

Якщо боржник виконав забезпечене порукою зобов´язання, то згідно зі ст. 557 ЦК України він має негайно сповістити про це поручителя. Інакше поручитель, що також виконав зобов´язання, має право стягнути з кредитора безпідставно отримане чи висунути регресну вимогу до боржника. В останньому випадку боржник має право стягнути з кредитора безпідставно одержане.

 Ст. 558 ЦК України передбачає, що поручитель має право на винагороду за послуги, які він надав боржнику. Проте така плата має бути передбачена договором. Умова про оплату послуг поручителя може бути включена у договір поруки або у момент його укладення, або у процесі виконання такого договору.

 Порука припиняється: 1) з припиненням забезпеченого нею зобов´язання. Це пояснюється тим, що порука має акцесорний характер; 2) у разі зміни зобов´язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; 3) у разі, якщо після настання строку виконання зобов´язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем; 4) у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; 5) після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов´язання не пред´явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов´язання не встановлений або встановлений моментом пред´явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред´явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки[19].

 Труднощі являє вирішення питання про можливість використання в якості засобу забезпечення спадкового договору гарантії, суть якої полягає в тому, що фінансова установа, страхова організація (гарант) поручається перед кредитором (бенефіціаром) за виконання боржником (принципалом) свого обов´язку[20]. Іншими словами, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов´язання боржником (ст. 560 ЦК України).