•  припинення зобов’язання, забезпеченого заставою;
•  втрати предмета застави, якщо заставодавець його не замінив;
•  реалізації предмета застави;
•  набуття заставодержателем права власності на предмет застави.

У разі припинення права застави на нерухоме майно до державного ре­єстру вносяться відповідні дані.

Кредитор, який правомірно володіє річчю, що підлягає передачі борж­никові чи особі, вказаній боржником, у разі невиконання такою особою -боржником) у строк зобов’язання щодо оплати цієї речі або відшкодування кредиторові пов’язаних з нею витрат та інших збитків, має право притри- й в себе до виконання цього зобов’язання.

Особливість реалізації притримання полягає в тому, що кредитор, які™ притримує річ, зобов’язаний негайно повідомити про це боржника.

Зберігаючи в себе притриману річ, ризик її випадкового знищення чи випадкового пошкодження несе кредитор, якщо інше не встановлено зако­ном. Окрім того, кредитор відповідає за втрату, псування або пошкодження печі, котру він притримує в себе, якщо втрата, псування чи пошкодження далися з його вини. Він не має права користуватися річчю, котру він при­тримує в себе. До кредитора, який притримує в себе річ боржника, не пере­ходить право власності на неї.

1. Припинення зобов’язань

притіненням зобов’язань є повне або часткове припинення прав і обов’язків між його учасниками, що відбувається на підставі договору чи загону.

Підставою для припинення зобов’язань можуть бути конкретні юри­дичні факти, що проявляються ж події (смерть боржника чи кредитора, зобов’язання особистого характеру), ж дії (сплата грошових сум). Окрім цього, припинення зобов’язань може відбуватися через вчинення односто­ронніх правочинів (прощення боргу) чи двосторонніх правочинів (зараху­вання зустрічних вимог). Чинне цивільне законодавство не містить вичерп­ного переліку підстав припинення зобов’язань.

Зазвичай, виділяють дві групи підстав припинення зобов’язань.

Припинення зобов’язань за волею сторін або однієї зі сторін

Найбільш ефективною та прийнятною для сторін підставою припинен­ня зобов’язання є його виконання. Виконання зобов’язання можна визначити як здійснення боржником тій´дії, яку має право вимагати від нього кредитор на підставі існуючого між ними зобов’язання.

Загальноприйнятими принципами виконання зобов’язань є належ­не та реальне виконання зобов’язань. Зобов’язання вважається виконаним належним чином, якщо воно здійснено відповідно до належного предме­та зобов’язання, належним способом, належними сторонами, у належний строк та в належному місці.

Принцип реального виконання зобов’язання полягає в тому, що борж­ник, який сплатив неустойку і відшкодував збитки, завдані порушенням зобов’язання, не звільняється від обов’язку виконати зобов’язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або загоном.

Передання відступного (майно, що передається замість виконання зобов’язання) боржником кредиторові є підставою припинення зобов’язань за умови спільної згоди сторін. Розмір, строки та порядок передання від. ступного встановлюються сторонами.

Зобов’язання може прішинятися через зарахування зустрічних одно, рідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконана) яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги. Зара- хування може бути застосовано за умови зустрічності й однорідності вимог (наприклад, зарахування однорідних речей). Водночас не допускається за- рахування зустрічних вимог: про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, інттпш ушкодженням здоров’я чи смертю; про стягнення аліментів; щодо довічного утримання (догляду); у разі спливу позовної давності; в інщщ випадках, встановлених договором або законом.

Новація (оновлення зобов’язання) як підстава припинення зобов’язані можлива, коли воно притіняється за домовленістю сторін про заміну пер. вісного зобов’язання новим між тими ж сторонами Для виникнення новацц сторони повинні обумовити у своїй домовленості припинення зобов’язання, що існувало раніше, та заміну його нрвим зобов’язанням. Новація не до­пускається щодо зобов’язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я чи смертю, про сплату аліментів та в інщщ випадках, встановлених законом.

На домовленості сторін грунтується такий спосіб припинення зобов’язань, як прощення боргу - звільнення кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора. Боржник має право заперечити проти зняття з нього боргу, але лише доти, доки не настав строк виконання зобов’язання.

Припинення зобов’язань поза волею їх учасників.

Поєднання боржника та кредитора в одній особі можливе, якщо борж­ник придбає право вимога, що належало раніше його кредиторові (напри­клад, спадкування чи злиття юридичних осіб тощо).

Неможливість виконання припиняє зобов’язання, якщо вона спричи­нена обставинами, за які жодна зі сторін не відповідає (наприклад, унасі док потрапляння в автомобільну катастрофу художник не може виконати зобов’язання щодо написання картини).

Припинення зобов’язання через смерть фізичної особи відбувається в тих випадках, коли виконання неможливе без особистої участі боржника чи виконання призначене особисто для кредитора або зобов’язання в інший спосіб нерозривно пов’язане з особою кредитора. У решті випадків договір­ні зобов’язання зберігаються через правонаступництво.

Зобов’язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника чи кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов’язання ліквідованої юридичної особи покладаєть­ся на іншу юридичну особу, зокрема, за зобов’язаннями про відшкодуванні шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я чи смертю.