Підставою виникнення зобов’язань є юридичні факти. Вони не тільк породжують зобов’язання, але й є підставою їхньої зміни чи припинення

Відповідно до цивільного законодавства, можна виділити низку підете для виникнення зобов’язань.

1. Правочини чи договори. Найпоширенішим волевиявленні» суб’єктів цивільного права, спрямованим на встановлення, зміяу або припинення цивільних прав та обов’язків, є договори.

Підставою виникнення зобов’язань можуть бути односторонні право­чини (публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу, публічна обі­цянка нагороди без оголошення конкурсу за результатами).

Зобов’язання може виникати зі змісту заповіту, через виконання умо заповідального відказу (надання пожиттєво спадкоємцем частини будинку: користування особі, вказаній заповідачем у заповіті).

1.  Створення літературних, художніх творів, винаходів та інших ре­

зультатів інтелектуальної, творчої діяльності. У процесі творчої діяльності зобов’язання виникають не внаслідок створення літера­турного твору, а в результаті його видання чи перекладу.

1.  Заподіяння майнової (матеріальної) та моральної пчтди іншій особі. Такі дії породжують зобов’язання ДЛЯ ТОГО, ХТО заподіяв шко­ду, стосовно потерпілого (наприклад, відшкодування шкоди потер­пілому, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, по­ширення в засобах масової інформації неправдивих відомостей про1 особу). Придбання чи зберігання майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав (безпідставне збагачення) зобов’язує відшкодува­ти потерпілому його майнові втрати.
2.  Акти органів державної влади, органів влади Автономної Респу­

бліки Крим або органів місцевого самоврядування. Приміром, житлове зобов’язання щодо користування приміщеннями в будин­ках комунального фонду.

1.  Рішення суду. Зобов’язання, що покладається рішенням суду на сто­

рони договору при виникненні передцоговірного спору.

1.  Настання чи ненастання певної події. Знищення внаслідок по­вені або іншого стихійного лиха застрахованого будинку створює обов’язок страхової компанії виплатити його власнику страхове від­шкодування.

1. Види забезпечення виконання зобов’язань

Види забезпечення виконання зобов’язань - це сукупність правових заходів, за допомогою яких сторони цивільно-правових відносин вплива­ють пдия на одну з метою належного виконання передбаченого договором завдання під загрозою вчинення певних дій, що в майбутньому зумовлять настання негативних наслідків майнового характеру для боржника

Правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання обов’язково вчиня­ється в письмовій формі Недотримання встановленої форми стосовно правочи- ну щодо забезпечення виконання зобов’язання свідчить про його недійсність.

Цивільним кодексом України передбачено такі вади забезпечення ви- няння зобов’язань: неустойка, порука, гарантія, завдаток, застава, притри­маная. Водночас у законі чи сторонами в договорі можуть бути встановлені інші вцци забезпечення виконання зобов’язання.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума чи інше майно, що його боржник повинен передати кредиторові в разі порушення зобов’язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у процентах від суми неви­знаного чи неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, ко­тру обчислюють у процентах від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Предметом неустойки може бути грошова сума (розмір грошової суіц, встановлюється договором або актом цивільного законодавства), рухоме ^ нерухоме майно.

За підставами встановлення розрізняють два види неустойки: законна-ц розмір визначено законодавчим актом, договірна - сторони самостійно в до. говорі визначають розмір і умови її стягнення.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у Д0. говорі. Також сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустоц. ки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передба- чених законом. Аналогічне зменшення її розміру можливе за рішенням суду якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставид які мають істотне значення.

Поручитель за договором поруки поручається перед кредитором зава- конання боржником обов’язіу. Порукою може забезпечуватися виконанні зобов’язання частково чи в повному обсязі.

Договір поруки завжди укладається в письмовій формі на підтверджен­ня лише дійсної вимоги.

За суб’єктним складом договору поручителем може бути одна особа чи кілька осіб, які відповідають солідарно перед кредитором, якщо інше не встановлено договором поруки.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що й борж­ник, за сплату основного боріу, процентів, неустойки, відшкодування збит- ків. При цьому обсяг його відповідальності не може перевищувати обсягу відповідальності боржника.

Поручитель має право на оплату послуг, які він надає боржникові.

Порука притіняється в разі:

•  припинення забезпеченого порукою зобов’язання;

-         зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшу­ється обсяг його відповідальності;

•  коли після настання строку виконання зобов’язання кредитор від­мовився прийняти належне виконання, запропоноване боржник)´: або поручителем;

-         переведення боріу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника;

•  закінчення строку, встановленого в договорі поруки;
•  закінчення шести місяців від дня настання строку виконання осні­вного зобов’язання, якщо кредитор не висуне вимоги до поручите­ля;
•  закінчення одного роїу з моменту укладання договору, якщо строк основного зобов’язання не встановлений або встановлений момен­том пред’явлення.

Гарантія - це зобов’язання, за яким банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантують перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов’язку. Гарант відповідає
 

 
перед кредитором за порушення зобов’язання боржником протягом строку, деякий видано гарантію.

Відмінність гарантії від поруки:

_ при гарантії зобов’язання забезпечує юридична особа (банк, інша фінансова установа, страхова організація), поруку ж забезпечує будь-яка особа;

_ обов’язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію.

Кредитор може висунути вимогу до гаранта в межах строгу, встановле­ного в гарантії, на який її видано.

Гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога чи додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або щодо вони подані після закінчення строгу її дії.

Гарант має право на оплату послуг, які він надав боржникові.

Зобов’язання гаранта перед кредитором припиняється в разі:

•  сплати кредиторові суми, на ягу видано гарантію;
•  закінчення строгу дії гарантії´;
•  відмови кредитора від своїх прав за гарантією через повернення її гарантові чи поданням йому письмової заяви про звільнення його від обов’язків за гарантією.

Завдатком є грошова сума чи рухоме майно, що його видає кредито­рові боржник у рахунок належних з нього за договором платежів, на під­твердження зобов’язання та на забезпечення його виконання.

функція завдатку полягає в тому, що в разі порушення зобов’язання з ріши боржника, сплачений або переданий завдаток залишається в кредитора.

Якщо порушення зобов’язання сталося з вини кредитора (відмова від укладання договору купівлі-продажу в результаті віднайдення іншого покуп­ця), то він зобов’язаний повернути боржникові завдаток і додатково сплати­ти суму в розмірі завдатку чи його вартості, тобто подвійний завдаток.

Сторона, винна в порушенні зобов’язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на ягу вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором.

Завдаток необхідно відрізняти від авансу. Аванс - це певна грошова сума чи цінне майно, котрі покупець чи замовник передає продавцеві або виконавцеві робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, викона­ну роботу чи надані послуги.

Заставою кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення коштом заставленого майна переважно перед іншими кредито­рами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Сторонами при заставі є заставодавець і заставодержатель.

Предмет застави:

•  будь-яке майно (зокрема, річ, цінні папери, майнові права), що може бути відчужене заставодавцем і на яке може бути звернене стягнення;

 
-         майно, котрого заставодавець набуде після виникнення застав8 (майбутній урожай, приплід худоби тощо).

Не можуть бути предметом застави національні, культурні й істори^ цінності, що є об’єктами права державної власності та занесені чи підлящ, ють занесенню до Державного реєстру національної культурної спадпщц а також вимоги, що мають особистий характер.

Видами застави є: іпотека - застава нерухомого майна, що залишаєм, ся у володінні заставодавця чи третьої особи, та заклад - застава рухомого майна, котру передають у володіння заставодержателя або за його наказом у володіння третій особі.

Договір застави укладається в письмовій формі. Якщо предметом заста­ви є нерухоме майно, то договір застави підлягає нотаріальному посвідчен. то. Застава нерухомого майна також підлягає державній реєстрації. Право застави виникає з моменту укладання договору застави, а коли договір під. лягає нотаріальному посвідченню, - з моменту його нотаріального посвід. чення. Застава рухомого майна може бути зареєстрована на підставі заява заставодержателя або заставодавця з внесенням запису до Державного ре. єстру обтяжень рухомого майна. Моментом реєстрації застави є дата та час внесення відповідного запису до Державного реєстру обтяжень рухомого майна

Предмет застави може бути замінений лише за згодою заставодержа­теля, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому ризик випадкового знищення чи випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або за­коном. Коли предмет застави не підлягає обов’язковому страхуванню, то він може бути застрахований за згодою сторін на погоджену суму.

У разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодер- жатель набуває права звернути стягнення на предмет застави.

Коштом предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимоіу, визначену на момент фактичного задоволення, зокрема, сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих по­рушенням зобов’язання, необхідних витрат на утримання заставленого май­на, а також витрат, понесених у зв’язку з висуненням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Реалізація предмета застави, на який звернено стягнення, провадиться через його продаж із публічних торгів, якщо інше не встановлено договором або законом.

Застава припиняється в разі: