1. У регулюванні відносин з оплатної реалізації майна важливе місце посідають договори міни. У товарообмінних операціях, особливо в зовнішньоекономічних відносинах, часто вживається поняття "бартер" як система обміну товарами на безгрошовій основі. Використання бартерних угод у торговельному обороті дає змогу певною мірою стримувати інфляційні процеси в економіці, які прогресують у міру того, як товари та послуги на ринку проходять по кілька стадій виробництва, розподілу і перерозподілу на шляху до безпосереднього споживача. Товарообмінні операції створюють можливість для товаровиробника заощаджувати на валютних, податкових і банківських платежах та інших господарських витратах. З другого боку, бартерні операції з товарами зменшують надходження коштів до бюджету, що негативно відбивається на виконанні економічних і соціальних програм.

У міру розвитку ринкових відносин, подолання кризи неплатежів, зміцнення фінансового становища суб'єктів господарювання сфера бартерних операцій може істотно звузитися, проте повне виключення їх з обороту важко передбачити..

Що ж являє собою міна (бартер)? Поняття договору міни можна вивести зі змісту статей 715 і 716 ЦК: за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар. За ч. 1 ст. 293 ГК за договором міни певний товар може передаватись кожною із сторін не лише у власність, айу повне господарське відання й оперативне управління другій стороні, якщо остання є державним чи комунальним підприємством або установою. Кожна із сторін договору міні є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона одержує взамін. Тому до договору міни застосовуються передусім правила про договір ку- півлі-продажу, якщо інше не випливає зі змісту відносин сторін.

Схожість договорів міни і купівлі-продажу полягає в тому, що кожна із сторін передає іншій стороні майно (річ) або у власність, або повне господарське відання, або оперативне управління. Разом із тим, відмінність договору міни від купівлі-про- дажу полягає в тому, що кожен із контрагентів виступає у договорі міни і як продавець, і як покупець, проте еквівалентом за передаване майно є не грошова сума, а інше майно. Не виключається, звичайно, й оплата однією із сторін різниці у вартості одержуваного майна і майна, що передається взамін.

Поняття "бартер" за своїм змістом є об'ємнішим за поняття "міна". Стосовно зовнішньоекономічних договорів поняття бартерної операції дається в Законі України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23 грудня 1998 р.¹. Відповідно до с. 1 Закону товарообмінна (бартерна) операція в галузі зовнішньоекономічної діяльності - це один із видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, який передбачає часткову оплату експортних (імпортних) поставок у натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності Україні та іноземним суб'єктом господарської діяльності, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами у будь-якому поєднанні, не опосередкований рухом коштів у готівковій або безготівковій формі. З аналізу ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 6 квітня 1991 р. та статей 1-3 Закону України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" від 23 грудня 1998 р. випливає, що поняттям "товар" охоплюється будь-яка продукція, послуги, роботи, права інтелектуальної власності та інші немайнові права, призначені для продажу (оплатної передачі).

Таким чином, якщо міна за ст. 715 ЦК означає обмін одного майна (речі) в натурі на інше майно, то бартер включає в себе, крім речового, обмін на безгрошовій основі результатами виконаних робіт, послугами тощо.

Так, Арбітражний суд Львівської області вирішив справу за позовом львівського підприємства "Львівтрансгаз" до державної податкової інспекції м. Львова про визнання недійсним рішення податкової інспекції, за якими з позивача було стягнуто у дохід бюджету певну суму фінансових санкцій за порушення податкового законодавства. При розв'язанні цього спору виникло питання про юридичну природу договору, укладеного між підприємством "Львівтрансгаз" і польським підприємством, бо саме від характеру цього договору залежала обґрунтованість нарахування фінансових санкцій на позивача. Аналіз договору та низки додаткових до нього угод показав, що їх предметом були різні види господарської діяльності. Зокрема підприємство "Львівтрансгаз" зобов'язувалося зберігати у своїх сховищах для польського підприємства обумовлену кількість газу протягом певного періоду. У свою чергу, польська сторона зобов'язалася компенсувати витрати нашого підприємства шляхом виготовлення технічної документації на будівництво цегельного заводу, закупівлі і поставки устаткування для цього заводу та іншого нафтогазового і землерийного устаткування.

Отже, у цьому договорі містилися елементи різних договорів: зберігання, підряду, купівлі-продажу, поставки тощо. Тут послуги зі зберігання та наступного транспортування газу повинні були компенсуватися на бартерній основі зустрічними діями з виготовлення технічної документації, поставки устаткування тощо. Однак, до договору була включена умова, яка давала право підприємству "Львівтрансгаз" (на його вибір) вимагати оплати послуг зі зберігання газу у валюті, що фактично й здійснювало польське підприємство на вимогу українського учасника. Тому оцінка дій учасників з виконання цього договору на основі поданих сторонами документів могла бути дана або як бартерної операції, або як надання послуг зі зберігання газу на еквівалентній грошовій основі.

Таким чином, у договорах міни (бартеру), які укладаються з участю підприємницьких структур, зустрічні зобов'язання сторін набувають рис, властивих договорам не лише купівлі-про- дажу, а й поставки, контрактації, постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу. Тому регулювання взаємовідносин сторін за конкретним договором може будуватися за типом договору купівлі-продажу, контрактації, постачання енергоресурсів або поєднання відповідних елементів цих договорів. У цих випадках форма договору, порядок його укладення, права, обов'язки і відповідальність сторін та інші умови в договорах міни визначаються за правилами, властивими відповідним договорам щодо оплатної реалізації майна. Якщо ж предметом бартерного договору є не лише передача майна, а й виконання робіт чи надання послуг, такий договір набуває рис змішаного договору. Ось чому у ст. 716 ЦК зазначено: щодо договору міни (бартеру) застосовуються положення про договори купівлі-продажу, поставки, контрактації або інші договори, елементи, які містяться у договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Обмін товарів (робіт, послуг) за бартерним контрактом не опосередковується рухом (сплатою) грошових коштів у готівковій чи безготівковій формі. Проте обмін товарами відбувається на основі еквівалентності їх вартості. У бартерному контракті встановлюється або кількість взаємно надаваних товарів (послуг), або загальна сума, на яку сторони зобов'язуються поставити товари. При цьому сторони оперують цінами на відповідний товар, що діють на внутрішньому або світовому ринку.

1. Оскільки до договору міни застосовуються відповідні положення про договір купівлі-продажу, важливим є встановлення моменту виконання сторонами обов'язку щодо передачі одна одній обмінюваних товарів. Відповідно до ст. 664 ЦК обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлено обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцем знаходження товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар за його місцезнаходженням. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

З переданням товару пов'язаний, як правило, момент виникнення права власності у набувача майна за договором. Згідно з частинами 1 і 2 ст. 334 ЦК право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки. До передання майна прирівнюється вручення коносамента або іншого товарно-розпорядчого документа на майно.

Особливість застосування за договором міни цих загальних положень щодо моменту виникнення права власності у набувача майна полягає у тому, що право власності на необмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 4 ст. 715 ЦК).

Однак на практиці не завжди можливим є одночасне виконання сторонами договору міни своїх обов'язків щодо передання майна одна одній, враховуючи різне місцезнаходження сторін, обраний ними спосіб передання майна тощо. Тому й момент виникнення у сторін права власності (повного господарського ві- дання чи оперативного управління) на обмінювані товари може і не співпадати.

Відповідно до ч. 4 ст. 293 ГК не може бути об'єктом міни (бартеру) майно, віднесене законодавством до основних фондів, яке належить до державної або комунальної власності, у разі якщо друга сторона договору міни не є відповідно державним чи комунальним підприємством. Законодавством можуть бути встановлені також інші особливості здійснення бартерних (товарообмінних) операцій, пов'язаних із придбанням і використанням окремих видів майна, а також здійснення таких операцій в окремих галузях господарювання.

Такі особливості, зокрема, передбачені Законом України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності". Так, у ч. 4 ст. 1 цього Закону передбачена можливість заборони проведення товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності з товарами (роботами, послугами), перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України з метою збільшення надходжень до України валютних коштів, стабілізації грошової національної одиниці та оздоровлення фінансово-банківської системи держави в цілому^[103]. Зазначеним Законом передбачені й граничні строки обміну товарів українськими підприємцями та їх іноземними контрагентами. Відповідно до ст. 2 Закону товари, що імпортуються за бартерним договором, підлягають ввезенню на митну територію України у строки, зазначені у такому договорі, але не пізніше 90 календарних днів із дати митного оформлення (дати оформлення вантажної митної декларації на експорт) товарів, що фактично експортовані українською стороною за бартерним договором, а в разі експорту за бартерним договором робіт і послуг - з дати підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг. Датою ввезення товарів за бартерним договором на митну територію України вважається дата їх митного оформлення (дата оформлення вантажної митної декларації на імпорт), а в разі імпорту за бартерним договором робіт або послуг - дата підписання акта або іншого документа, який засвідчує виконання робіт чи надання послуг.