План

Вступ

Розділ 1. Загальна характеристика судової (криміналістичної) фотографії

1.1 Історичні аспекти виникнинення, становлення та розвитку фотографії

1.2 Поняття, система і завдання криміналістичної фотографії

Розділ 2.Методи судово-оперативної фотографії

2.1 Панорамна фотозйомка

2.2 Вимірювальна фотозйомка

2.3 Сигналітична( впізнавальна) фотозйомка

2.4 Стереоскопічна фотозйомка

2.5 Репродукційна фотозйомка

Розділ 3. Методи і засоби судово-дослідницької фотографії

3.1 Макрофотозйомка

3.2 Мікрофотозйомка

3.3 Конрастуюча та кольоророздільна фотозйомка

3.4 Фотозйомка в ультрафіолетовій та інфрачервоній ділянках спектра

Розділ 4. Процесуальне оформлення зйомки при проведенні слідчих дій

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Актуальність даної теми виражається у тому, що судова фотографія є незамінимим засобом для фіксації інформації про обставини злочину, що у свою чергу слугує успішному розкриттю суспільно небезпечних діянь.

Як відомо, розкриття злочинів, особливо важких, на сучасному періоді розвитку нашої держави характеризується як недостатнє значна кількість злочинів залишається нерозкритими, тисячі злочинців не несуть відповідальності за вчинені ними вбивства, зґвалтування, розбої, крадіжки, і тому подібні злочини.

В більшості випадків одною із суттєвих причин такого стану є невміння слідчого виявити, зафіксувати, вилучити, зберегти і здійснити попереднє дослідження слідів злочину, незнання ним можливостей криміналістичної техніки, можливостей попереднього і експертного дослідження слідів-предметів, слідів-речовин, слідів-зображень.

Існує думка, що слідчий лише організовує роботу з слідами, а безпосередньо процесом виявлення, фіксацією і вилученням слідів займається спеціаліст-криміналіст. При цьому мається на увазі, що криміналістична техніка - сфера знань спеціаліста.

Неправильна фіксація слідів, неприйняття слідчим відповідних заходів може привести до втрати і невизнання судом в якості доказового матеріалу.

Методи дослідження. У ході дослідження застосовувалися загальнонаукові методи пізнання (методи системного та структурно-функціонального аналізу, статистичні методи), а також науково-технічні методи (вивчення технічних даних та спостереження).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є комплексний системний аналіз інституту оперативної та дослідницької судової фотографії.

Судова фотографія - це частина криміналістичної техніки, відповідно і частина науки криміналістики. В цьому значені вона, як наукова категорія являє собою систему методів і засобів різних наук що використовується для фіксації, збереження і дослідження слідів злочину. Особливістю її є те, що інформація, що зафіксована на фотознімку відображається найбільш об'єктивно, що є найбільш важливою ознакою дослідження доказів.

У загальному значені вона, як наукова категорія являє собою систему методів і засобів різних наук що використовується для фіксації, збереження і дослідження слідів злочину. Особливістю її є те, що інформація, що зафіксована на фотознімку відображається найбільш об'єктивно, що є найбільш важливою ознакою дослідження доказів.

Об'єктом дослідження є сучасна практика фотографічного супроводу процесу розслідування кримінальних справ та пов'язані з цим проблеми. 

Предметом дослідження стала система фотографічних засобів і методів фіксації, дослідження доказів при проведенні експертиз та проведенні слідчих дій.

Методологічною основою дослідження стали положення загальної теорії криміналістики та криміналістичної техніки, дослідження вітчизняних і зарубіжних фахівців з фотографічної технології.

судова доказ фотографія кримінальний

Розділ 1. Загальна характеристика судової( криміналістичної) фотографії

1.1 Історичні аспекти виникнинення, становлення та розвитку фотографії

Фотографія - це спосіб утворення за допомогою спеціального оптичного пристрою стійких зображень різних об'єктів під дією відбитого від них світла на світлочутливі матеріали з наступною хімічною обробкою.Вперше оптичне зображення об'єктів дістали за допомогою камери-обскури - темної кімнати, на однійіз стін якої був невеликий отвір (рис. 1.1). На протилежній стіні можна було спостерігати кольорове зображення предметів реального світу, розміщених перед отвором.

Рис. 1.1. Камера-обскура.

Опис і малюнки камери-обскури можна знайти в рукописах Леонардо да Вінчі (1452-1519) та в книжці Гемма Фрізіуса, голландського математика, який у 1544 р. за допомогою камери-обскури спостерігав сонячне затемнення. Не одне сторіччя вчені, а потім і художники використовували зображення, утворені за допомогою камери-обскури. З часом камера-обскура вдосконалювалась. Крім того, людська думка працювала над тим, щоб повністю механізувати процес одержання зображень, які діставали в камері-обскурі, надійно фіксуючи їх хімічним способом. Паралельно з удосконаленням оптичного зображення, утвореного за допомогою камери-обскури, були зроблені нові відкриття в галузі вивчення здатності деяких речовин змінюватись під дією світла. Із багатьох світлочутливих речовин, дослідників найбільше цікавили солі срібла, проте пояснити справжню причину їхньої світлочутливості вони не могли, вважаючи, що ці речовини змінюють свій колір під дією повітря, а не світла. І тільки у 1614 р. італійський лікар А. Сала вперше зробив припущення, що нітрат срібла чорніє під дією сонячного світла. Через 80 років (1694 р.) німецький адвокат В. Гомберг встановив, що кістка, просочена розчином срібла в азотній кислоті, під дією світла чорніє. Факт світлочутливості солей срібла було доведено дослідним шляхом, але ні А. Сала, ні В. Гомберг, ні їх сучасники практично не застосували це явище. У 1725 р. відомий російський державний діяч, хімік-аматор А.П. Бестужев-Рюмін виявив здатність розчину хлорного заліза змінювати свій колір під дією світла, а в 1727 р. німецький вчений Й. Шульце встановив, що крейда, просочена розчином срібла в азотній кислоті, змінює колір тільки в тих місцях, де на неї впливало сонячне світло. Досліди Шульце продовжив англійський вчений Т. Веджвуд, який одержував світлописні зображення на папері і шкірі, покритих розчином нітрату срібла. При цьому забарвлення шкіри або паперу, змочених розчином азотнокислого срібла, змінювалось лише в тих місцях, на які падало світло. Веджвуду першому спало на думку, що світлочутливі речовини можна застосовувати для фіксування на них світлописного зображення в камері-обскурі. Він поставив численні досліди з копіювання цих зображень, але вони не дали позитивних результатів, хоч і були дуже близькі до відкриття. Дослідження Веджвуда продовжив англійський вчений Г. Деві, який встановив, що хлористе срібло має більшу світлочутливість, ніж азотнокисле. Він робив спробу використати його для утворення зображення за допомогою камери-обскури, проте не зміг знайти спосіб фіксації утвореного зображення, щоб зберегти його на світу[5].

Результати експериментів Т. Веджвуда і Г. Деві використав англійський вчений Т. Юнг, який, просочивши папір солями срібла, дістав на ньому за допомогою сонячного мікроскопа зображення кілець Ньютона. Проте Т. Юнг цікавився вивченням природи світла і не намагався вдосконалити процес фіксації зображення на світлочутливому матеріалі. Перше стійке світлописне зображення дістав француз Жозеф Нісефор Ньєпс (1765-1833), який у 1816 р. розпочав досліди з утворення зображень на папері, покритому хлористим сріблом, хлорним залізом та ін-шими сполуками. У 1822 р. він встановив, що асфальт під дією світла змінював колір і не розчинявся у лавандовій олії. Це явище і використав Ньєпс: на металеву пластинку з нанесеним на неї тонким шаром розчи-ну асфальту в лавандовій олії в камері-обскурі падало світло. В освітлених місцях асфальт втрачав здатність розчинятися. Потім пластинку занурювали в розчин лавандової олії. Шар асфальту, на який не діяло світло, розчинявся, оголюючи металеву поверхню. При наступній обробці поверхні пластинки азотною кислотою метал частково розчинявся. Після зняття спиртом решток асфальту на пластинці залишалося рельєфне зображення, з якого можна було дістати друкарські відбитки на папері. Цей спосіб утворення стійких зображень на світлочутливому матеріалі Ньєпс у 1824 р. назвав “геліографією” (сонце писання). У 1829 р. було укладено договір про спільну роботу між Ж.Н. Ньєпсом і Луї Жаком Манде Дагером (1787-1851) - французьким художником, який, користуючись камерою-обскурою, кілька років шукав спосіб хімічної фіксації утворених в ній зображень. Виконавши ряд експериментів разом з Ньєпсом, Дагер намагався покращити процес і багато уваги приділяв дослідам з йодидом срібла. Нарешті, у 1835 р. він зробив ве-лике відкриття: пластини, покриті шаром йодиду срібла і проекспоновані в камері-обскурі, під дією пари ртуті показали чітке зображення, яке відтворювало найдрібніші деталі об'єкта. 7 січня 1839 р. на засіданні Паризької Академії наук фізик Л. Араго доповів про можливість фіксації світлового зображення за допомо-гою методу, відкритого художником і винахідником Л.Ж.М. Дагером.

Рис. 1.2. Схематичне зображення фотоапарата Л.Дагера.