Відразу ж після цього повідомлення про свою першість у відкритті заявив англійський вчений Вільям Генрі Фокс Тальбот (1800-1877), який розробив двоступінчастий фотографічний процес, що є основою всієї сучасної фотографії. Метод Тальбота давав можливість одержувати в камері на світлочутливому папері негативне зображення, з якого контактним способом виготовляли позитиви. 30 січня 1839 р. Тальбот робить доповідь у Королівському товаристві в Лондоні, в якій описує свій метод одержання зображення на папері, покритому хлоридом (спочатку він просочував папір нітратом кухон-ної солі, висушував, а потім покривав його нітратом срібла. Після експонування в камері-обскурі зображення фіксувалось у концентрованому розчині кухонної солі, а з березня 1839 р. за рекомендацією Джона Гер-шеля - в розчині тіосульфату натрію). Позитивні копії Тальбот виготовляв за допомогою копіювання негативного зображення на такий самий папір. 20 вересня 1839 р. Тальбот виявив “приховане зображення” в світлочутливому шарі, який експонувався короткий час. Таке зображення потім можна було проявити, тобто підсилити в багато разів. Цей процес Та-льбот назвав “калотипією” (від грецького слова “калос” - прекрасний) і запатентував у 1841 р. Якщо порівняти методи Дагера і Тальбота, то виявиться, що вони зовсім різні. Тальбот продовжив роботи своїх співвітчизників Веджвуда і Деві; Дагер розвивав ідеї свого співвітчизника Ж.Н. Ньєпса. Таким чином, успіхи в розвитку фізики і хімії на початку XIX ст. створили передумови для здійснення мрії про фіксування і збереження зображення, яке утворювалося в камері-обскурі. У 1839 p., майже одночасно і незалежно один від одного, Л.Ж.М. Дагер і У.Г.Ф. Тальбот дістали стійке світлописне зображення за допомогою двох методів, які після вдосконалення і додаткових досліджень лягли в основу методики сучасної фотографії. IX Міжнародний конгрес наукової і прикладної фотографії, що відбувся в 1935 p., ухвалив вважати днем винайдення фотографії 7 січня 1839 p., а винахідником - Л.Ж.М. Дагера. Основні періоди розвитку фотографії Перший період розвитку фотографії (1839-1851) розпочався після одержання стійких зображень. Цей спосіб було названо дагеротипією. Суть його полягає в тому, що срібна полірована пластина взаємодіяла з парою йоду в спеціальному ящику, в якому металічний йод підігрівався. На поверхні пластини, внаслідок реакції срібла з парою йоду, утворювався тонкий світлочутливий шар йодиду срібла 2Ag + J2>2AgJ. Цю світлочутливу пластину вміщували в камеру-обскуру і фотографували освітлені предмети. Після ек-спонування на пластині з'являлося слабке зображення: в тих місцях, на які падало світло, утворювалося металічне срібло. Це зображення підсилювали (проявляли) в ящику, де у спеціальній посудині підігрівали ртуть. Пара ртуті, вступаючи в реакцію з металічним сріблом у тих місцях, де падало світло, утворювала речовину білого кольору - амальгаму срібла. Йодид срібла, на який не діяло світло, видаляли з пластини в теплому розчині кухонної солі (пізніше для цього використовували тіосульфат натрію). Поєднання відтінків амальгами срібла і металічного срібла пластини, яке при певному куті падіння світла має темний вигляд, і створювало позитивне зображення предмета. Проте спосіб дагеротипії мав недоліки: слабкість світлочутли-вого шару, дзеркальність зображення, необхідність тривалої видержки, неможливість розмножування, дорожнеча і шкідливість процесу. Тому винахідники працювали над спрощенням цього способу і можливістю підвищення світлочутливості фотографічного матеріалу. Другий період розвитку фотографії розпочався в 1851 p., коли англійський скульптор і дослідник Ф.С. Арчер відкрив мокрий колодійний процес фотографії. Колодій використовували як в'язку прозору речовину, що добре зчіплюється із скляною основою. У колодій вводили розчин йодистих і бромистих солей, і цією сумішшю поливали скляну пластинку. Після застигання колодію пластинку занурювали в розчин нітрату срібла. При цьому на її поверхні, вна-слідок хімічних реакцій, утворювались кристали галогенідів срібла AgN08 + KJ > AgJ + KN03. Потім мокру пластинку експонували в фотокамері. Проявляли пластинку в розчині пірогалової кислоти, закріплювали - в розчині тіосульфату натрію. Зображення, яке діставали цим способом на прозорій (скляній) основі, складалося з найдрібніших частинок металічного срібла. Тому ті місця, на які падало світло, мали чорний колір, тобто зображення було негативним. Оскільки основа зображення була прозорою, то з нього можна було легко зробити необмежену кількість позитивних фотокопій. Основною перевагою цього способу порівняно з дагеротипним є більша світлочутливість фотопластинок, завдяки чому його почали ши-роко застосовувати. При колодійному способі необхідно було використовувати мокру пластинку, так як через сухий колодій розчини не проникали. У цьому його недолік, оскільки фотограф того часу повинен був мати громіздку ла-бораторію, та й сам процес оперативного виготовлення фотопластинок, експонування та їх обробки був дуже трудомістким. Усе це не давало можливості фотографу вільно пересуватися з фотоапаратом. Для виготовлення знімків необхідно було винайти більш досконалі фотоматеріал і процеси його обробки. У 1871 р. їх було розроблено. Для одержання фотографічного зображення використали сухий желатиновий шар. Перші спроби використання желатини як з'єднувального матеріалу для солей срібла було зроблено ще в 1849-1850 pp. (А. Годін, Т. Саттон).

У 1868 р. англійський вчений Д. Гаррісон опублікував статтю “Філософія сухих пластин”, в якій описав свої експерименти з желатиною та йодивто-бромистим сріблом. Зображення на такому фотографічному ша-рі утворювалося швидко і мало нормальну контрастність, але поверхня пластини була грубою і шорсткою. Тому Гаррісон припинив свої досліди, вважаючи їх невдалими. 1871 р. є початком третього періоду розвитку фотографії. Справжнім винахідником використання сухих емульсій на склі був англійський лікар Р.Л. Медокс. Восени 1871 р. він опублікував статтю “Експери-мент з броможелатиною”, в якій запропонував практичний спосіб виготовлення бромосрібної желатинової емульсії. До водного розчину желатини додавались розчини нітрату срібла і бромистої солі. Все це добре перемішували. У желатиновому середовищі відбувалася реакція утворення світлочутливих кристалів бромі-ду срібла, які, перебуваючи в завислому стані, рівномірно розподілялися в усьому об'ємі желатини: AgNO3 + KBr > AgBr + KNO3. Цим розчином поливали скляну пластинку і висушували її. Виготовлені таким способом пластини, вна-слідок властивостей желатини мали підвищену світлочутливість. До того ж явище набухання желатини в обробних розчинах сприяло протіканню хімічних реакцій всередині шару. Цей спосіб, але значно вдосконалений, і лежить в основі сучасної фотографії[5].

1.2 Поняття, система і завдання криміналістичної фотографії

Фотографія у судочинстві є одним з найбільш універсальних, об'єктивних, оперативних і точних способів фіксації, збереження, одержання і передачі інформації.

Протягом тривалого часу фотографія в юриспруденції застосовувалася в основному у карному судочинстві в діяльності слідчого. В наш час фотографія широко застосовується в діяльності суду при вирішенні кримінальних і цивільних справ, для профілактики злочинів, у міжнародно-правових відносинах.

Фотографія в криміналістиці відрізняється від загальної фотографії і наукової фотографії своїми об'єктами, цілями, умовами застосування та оформлення, методами і прийомами.

Основоположник вітчизняної судової фотографії С.М. Потапов ще в 1926 р. у посібнику “Судова фотографія” сформулював її поняття так: “Судовою фотографією називається система науково вироблених способів фотографічної зйомки, що застосовується з метою розкриття злочинів і надання суду наочного доказового матеріалу”.

Практично це визначення не змінилося й у наступних двох виданнях за винятком уточнення поняття “способи фотографічної зйомки”. Якщо в першому виданні способи зйомки адресувалися органам дізнання, слідства, суду, прокуратури, правозаступникам і експертам, то в останньому академічному виданні способи фотографічної зйомки розуміються як “методи фотографічної зйомки”. Це спричинило зміну предмета судо- вої фотографії, що був визначений як “система вироблених методів фотографічної зйомки, що застосовуються з метою розкриття злочинів і надання суду наочно-доказового матеріалу”.

Судова фотографія як система науково вироблених методів зйомки, що використовуються при розслідуванні, розкритті і попередженні злочинів, виникла на основі загальної фотографії, її загальних методів і способів одержання фотохімічним шляхом зображень об'єктів.

Разом з тим судову фотографію, методи і засоби, цілі і задачі - не можна ототожнювати з загальною фотографією (аматорською). Фотограф-аматор може зняти, наприклад, слід взуття, але за його знімком не завжди можна встановити відображені ознаки злочинця, оскільки знімок виготовлений не за правилами судової фотографії.

Судова фотографія відрізняється від загальної фотографії насамперед тим, що вона являє собою сукупність науково обґрунтованих методів і способів фотографічної фіксації, що утворює галузь криміналістичної техніки. Відомо, що в основі одержання фотографічного зображення лежать об'єктивні закономірності геометричної оптики, світлочутливості негативного і позитивного матеріалу, а також закони сучасних фізико- хімічних процесів. Разом з тим не всі загальні способи і прийоми одержання фотографічного зображення придатні для судової зйомки, наприклад, людей. Загальним методом портретної зйомки можна виготовити якісний портрет обвинувачуваного, але він буде непридатним для криміналістичних цілей, наприклад, постановки на криміналістичний облік, складання орієнтування для розшуку або ототожнення особи за фотознімками. Судова фотографія на підставі загальних закономірностей одержання фотографічного зображення розробляє спеціальні методи і засоби виявлення, фіксації і дослідження матеріальних джерел інформації при проведенні оперативно-розшукових заходів і слідчих дій, у ході розслідування і попередження злочинів.

Судова фотографія як система спеціальних методів і засобів фотографічної фіксації відрізняється від за- гальної фотографії своєю дослідницькою функцією і в цьому плані є окремо науковим методом дослідження та здобуття інформації з матеріальних джерел у ході слідчих дій або оперативно-розшукових заходів. Спеціальні прийоми зйомки дозволяють виявляти невидимі неозброєним оком сліди злочинів, роздільно сприймати те, що не бачить око, наприклад, дописки в документах, сліди травлення, підчищення, а також фіксувати швидкоплинні процеси: політ кулі, руйнування перешкоди, зіткнення транспортних засобів тощо.

Останнім часом судову фотографію стали називати криміналістичною і визначати її предмет так: “Криміналістична фотографія - це самостійна галузь криміналістичної техніки, що вивчає методи фотографічної зйомки, які застосовуються при проведенні слідчих дій, оперативних заходів і криміналістичних експертиз з метою фіксації фактичних даних, встановлюваних в ході розслідування кримінальних справ і надання суду наочного доказового матеріалу”.