Правові форми діяльності державного апарата мають юридичний характер: правотворча, правозастосувальна, правоохоронна, контрольно-наглядова, установча.

Правотворча діяльність -- форма діяльності компетентних органів держави по встановленню, чи зміні скасуванню правових норм. Ця діяльність містить у собі підготовку проектів нормативних юридичних актів, їхнє прийняття і видання.

Правозастосувальна діяльність -- форма діяльності компетентних органів держави по реалізації правових норм. Ця діяльність містить у собі організацію і контроль над дотриманням правових норм.

Правоохоронна діяльність -- форма діяльності компетентних органів держави по попередженню правопорушень і залученню правопорушників до юридичної відповідальності. Вона здійснюється з метою охорони і захисту правових норм шляхом застосування заходів юридичного впливу до правопорушників

Державні органи є структурними ланками державного апарата.

Орган держави -- частина державного апарата -- група чи осіб одна особа, що володіє юридично визначеною державно-владною компетенцією для виконання задач і функцій держави. Кожен орган держави створюється для здійснення визначеного виду державної діяльності, тобто має свій предмет ведення, задачі і функції.

Державний апарат включає в себе такі державні органи:

1. Глава держави

2. Орган законодавчої влади

3. Органи виконавчої влади

4. Органи судової влади

5. Контрольно-наглядові органи (мають місце не у всіх державах)

До основних принципів організації та діяльності державного апарату належать:

Принцип демократизму - за цього принципу передбачається широке залучення громадян до участі у формуванні органів державного апарату.

За цього принципу забезпечуються рівні умови участі осіб в управлінні державою, ураховуються насамперед особисті якості кожної людини.

Принцип професіоналізму і компетентності - за цього принципу складаються сприятливі умови для функціонування державного апарату завдяки професійному добору та розстановці кваліфікованих кадрів.

Принцип законності - за цього принципу всі громадяни та державні органи повинні суворо дотримуватись законів держави та зобов'язані організовувати свою діяльність відповідно до цих нормативно-правових актів.

Принцип розподілу влади - цей принцип несе в собі розподіл влади на законодавчу, виконавчу та судову. Основні види діяльності апарату держави розмежовуються між системами органів держави, які є компетентними в цих галузях. Завдяки цьому у апараті держави створюється механізм стримувань та противаг, що запобігає корупції в органах державного апарату.

Принцип ненасильства - за допомогою цього принципу передбачено, що метод примусу має другорядне значення, пріоритет надається організаційним та виховним методам.

Принцип пріоритету прав та свобод людини - за цього принципу людина є найвищою цінністю суспільства, тому в обов'язки державних органів держави входять реалізація та охорона прав і свобод осіб та громадян.

Принцип гласності - забезпечує відкритість органів держави для всіх осіб та громадян.

Основними рисами апарату соціально-демократичних держав є організація принципу народовладдя або демократизму, дотримання принципу законності, організація діяльності для забезпечення інтересів прав та свобод людини і громадянина, розподіл влади між спеціалізованими органами державного апарату, пріоритет у роботі апарату надається організаційним методам, метод примусу має другорядне значення, виконання своїх функцій із залученням різних громадських організацій та співпраця з ними.

2.2 Поняття державний апарат та принципи його побудови

Апарат держави являє собою ту частину механізму держави, що безпосередньо уповноважена здійснювати державну владу, виконувати завдання та функції держави. Деякі автори пропонують таку структуру апарату держави: окремі державні органи

( глава держави, законодавчий орган, виконавчий орган та судові органи) та установи (центральні та місцеві органи виконавчої влади, силові відомства).1

Далі я характеризую кожну ланку державного апарату:

Глава держави. Ця посада існує при всіх формах правління. В монархічних державах це спадковий монарх, а в республіках - президент. Глава держави забезпечує конституційний порядок, стабільність механізму влади, а також вище представництво в міжнародних відносинах. Ця посада сприймається як своєрідний символ держави та офіційний представник народу. При різних формах правління функції глави держави виглядають неоднаково:

в парламентських монархіях (Великобританія, Бельгія, Японія та ін.) вони номінальні, глави держав «царствують, але не правлять»;

в республіках парламентського типу (Італія, ФРН) функції глави держави виражені слабо;

в президентських або напівпрезидентських республіках (США, Франція) президентська влада наповнена реальним змістом. Така влада може зливатися з однією із незалежних гілок влади, очолюючи її, чи бути поза головної влади.

Влада глави держави в президентських республіках завжди є одноосібною. Президент обирається народом та не може бути підконтрольним парламенту. Він може сам комплектувати склад уряду та діяти на основі принципу поділу влади, незалежно від законодавчої чи судової влади, але такі приклади мають місце не у всіх президентських республіках. Статус глави держави в повній мірі закріплюється конституцією держави та прийнятими на її основі законами.

Органи представницької влади. В ході боротьби проти тиранії феодальних монархів з'явилась ідея парламентаризму, за якої головну роль в механізмі держави відіграє представницький виборний орган, який реалізує суверенітет народу. Ідеї запропоновані Локком, Монтеск'є, Руссо в різних країнах в залежності від конкретних умов займали місце в різних конституційно-правових нормах: в Англії - парламентське правління, в США була реалізована ідея розподілу влади: Конгрес опинився в рівному положенні з незалежним Президентом та Верховним Судом. Незалежно від форми правління органу представницької влади відводилась роль законотворчого органу влади.

Джон Локк вважає, що « законодавча влада за необхідністю повинна бути верховною, а всі інші види влади в особі якихось членів чи частин суспільства виходять з неї та підпорядковані їй».

Ці органи володіють верховенством оскільки саме вони встановлюють правові начала державного та суспільного життя, основні напрямки внутрішньої та зовнішньої політики держави. І як наслідок визначають правову організацію та форми діяльності виконавчої та судової влади. Але верховенство їх влади не має абсолютного характеру, межі її дії обмежені принципами права, правами людини, ідеями свободи та справедливості.

Вона знаходиться під контролем народу та спеціальних конституційних органів, за допомогою яких забезпечується відповідність законів існуючій конституції. При цьому закріпив за собою законодавчі функції, парламент іноді передає їх частину іншим підконтрольним йому органам. Наприклад Конгрес США, Парламент Великобританії, Федеральні збори РФ, Національні збори та Сенат Франції часто повинні поручати підготовку та прийняття тих чи інших актів уряду, окремим міністерствам чи відомствам.

Органи виконавчої влади - це виконавчо-розпорядчі органи, які займаються державним управлінням суспільних процесів в інтересах суспільства чи його частини.

Органи державного управління повинні в першу чергу дотримуватись законів, які видаються органами державної влади. Для того, щоб ці закони виконувались виконавча влада має право приймати підзаконні нормативно-правові акти. Силові органи є частиною органів виконавчої влади, вони ототожнюються з державним примусом а тому постійно знаходяться під пильним оком політичних сил та суспільства. Економічні органи(міністерства ат відомства) сприяють вільній економіці, але не повинні обмежувати право приватної власності та свободу підприємництва. В соціально-культурній сфері від органів виконавчої влади залежить практична реалізація принципу соціальної справедливості та державної підтримки культури.

Задачі, місце та функції органів управління в державному апараті закріплюються в конституційних та звичайних нормативно-правових актах. Наприклад згідно з Конституцією Франції, стаття №97, уряд « керує зовнішньою та внутрішньою політикою, громадянською та військовою адміністрацією а також обороною держави».

Главою органів державного управління може бути монарх, президент чи глава уряду - прем'єр-міністр, це залежить від Фоми правління в державі.

Урядова влада може складатися з однієї особи чи колегіально органу. В першому випадку уряд виступає як група найближчих радників президента. В другому випадку уряд формується на основі спеціальної процедури за участю парламент. Уряд повинен користуватися підтримкою парламентської більшості та мати власні повноваження. Найбільш значимі рішення, які спричиняють юридичні наслідки та відповідальність за їх виконання, уряд видає у формі регламентних актів.

В залежності від характеру, обсягу та змісту повноважень, органи державного управління діляться на органи загальної, галузевої та спеціальної компетенції. Органи загальної компетенції (наприклад рада міністрів) об'єднують та направляють роботу по керівництву усіма чи більшістю галузей державного управління. Органи галузевої та спеціальної компетенції ( міністерства, спеціальні відомства, різні державні комітети) здійснюють керівництво лише окремими галузями державного управління.

В органи виконавчої влади практично немає виборності, вони є вторинними органами державної влади, керівництво цих органів призначається главою держави, уряд чи главою адміністрації.

Роль виконавчої влади є особливо важливою та впливовою там, де проводяться реформи, здійснюється перехід від тоталітаризму до демократії. В цих умовах доля реформ в основному знаходиться в руках виконавчої влади, через це існує необхідність її удосконалювати . цю суспільну необхідність закріплює Конституція та інші спеціальні нормативно-правові акти.

Органи судової влади. Вони займають важливе місце в системі державного апарату, їх основною функцією є здійснення правосуддя, розв'язання виниклих в суспільстві суперечок та покарання осіб які здійснили неправомірні дії. Вірне розуміння співвідношення функцій права та судів досить точно виражено принципом, який має місце у Великобританії: «право там, де джерела його захисту» (ubi jus ubi remedium).

Система судових органів виступає як носій судової влади. Це положення закріплено в конституціях та звичайних законах деяких сучасних держав. Так наприклад в Конституції Іспанії стаття № 117 йдеться про те, що «джерелом судової влади є народ, а судова влада здійснює від імені короля суддями та магістрами, котрі є незалежними та є відповідальними та підпорядковані виключно закону».