Органи, котрі здійснюють судову владу належать до третьої гілки державної влади, яка відіграє значну роль в механізмі держави та в системі стримувань та противаг. Це визначається тим, що саме ця гілка влади являється суддею при всіляких суперечках про право. Структура судових органів в різних країнах не є однаковою т мають різну назву. Наприклад в КНР - це Верховний народний суд, місцеві суди, воєнні суди та інші спеціальні народні суди. В США державна судова система складається Верховного Суду США, Верховних Судів штатів, місцевих судів, апеляційних судів, військових трибуналів та інших судів. У статті 3 Конституції США у зв'язку з цим міститься те, що « судова влада Сполучених Штатів Америки здійснюється Верховним Судом та іншими нижчими судами, котрі будуть час від часу затверджуватися Конгресом ». Але незважаючи на особливості будови судових органів влади різних країн, вони мають багато спільного в задачах та цілях, які ставляться перед ними. Наприклад в конституціях більшості сучасних держав проголошується принцип непартійного характеру судової системи, незалежності суддів, самостійності судів у рішенні будь-яких питань, що входять до їх компетенції. В цих нормативно-правових актах також міститься принцип гласності судочинства, відкритості судових засідань.

Органи прокуратури. Вони займають значну роль в державному механізмі деяких держав. Прокуратура не входить до жодної гілки влади, вона покликана здійснювати нагляд за виконанням законів органами державного управління, підприємствами, установами, громадськими організаціями, посадовими особами та громадянами держави. Правову основу діяльності органів прокуратури різних країн складають норми, які містяться в конституції та спеціальних законах, регулюючих порядок організації та діяльності прокуратури.

Місцеве самоврядування - це одна з демократичних основ системи управління суспільством та державою, воно є одним з найважливіших структурних елементів будови влади в більшості країн світу. Існування місцевого самоврядування , його еволюція пов'язані з проблемами публічної влади, котра існує в класовому суспільстві, як державна влада, здійснення котрої довірено загальнонаціональним органам та посадовим особам згідно з принципом поділу влади. Але на місцевому рівні публічна влада здійснюється не державними органами, а безпосередньо самим населенням утвореними органами та обраними або призначеними посадовими особами.

Місцеве самоврядування являє собою самостійну діяльність громадян, згідно з даним законодавством, по врегулюванню, управлінню та рішенню значної частини питань місцевого значення в інтересах населення даної території, з урахування розвитку усього суспільства.

До основних функцій органів самоврядування належать:

1. Забезпечення участі населення в рішенні питань місцевого значення;

2. Управління муніципальною власністю;

3. Забезпечення розвитку даної територіальної одиниці;

4. Охорона суспільного порядку;

5. Захист інтересів та прав місцевого самоврядування.

Однією з найголовніших проблем, яка відноситься до організації влади є питання про єдність та розподіл влади.

Розподіл влади є принципом, який склався історично на різних етапах формування держави. З самого початку вималювалось дві особливості: концентрація влади в руках однієї особи чи в одному інституті та необхідність розподілу влади, праці та відповідальності.

Сама ідея розподілу влади на три гілки: законодавчу, виконавчу та судову супроводжується пошуком людства ідеальної держави на протязі багатьох століть. Про цю ідею було згадано в працях древньогрецьких філософів таких як Аристотель та Полібій. Більш точно ця ідея була сформульована Локком, а пізніше була розвинута Монтеск'є. В його інтерпретації концепція розподілу влади була закріплена в конституційних актах, котрі діють і на сьогоднішній день. Монтеск'є вважав, що концентрація влади в одних руках веде до «жахливого деспотизму» та пропонував розділити влади на три гілки: законодавчу (парламент), виконавчу владу (король та міністр) та судову ( незалежні суди).

Вперше концепція розподілу влади була закріплена в конституції США 1787 року, котра діє на сьогоднішній день. Поряд з дією концепцією в цьому законодавчому акті мала місце концепція Руссо про єдність влади, як вираження єдності народу. Тому організаційно-правовий розподіл влади супроводжувався не тільки системою стримувань та противаг, але й трактовкою єдності влади. Словами: «Ми, народ США…» творці конституції оголошували про її суверенітет, а потім «поділяли» органи держави на три гілки влади. Декларація прав людини та громадянина містить такі рядки: «Будь-яке суспільство, в котрому не забезпечено користування правами та не проведено розподіл влади, не має конституції». (стаття № 16).

Конституційна доктрина деяких країн випливає з існування чотирьох гілок влади: додатково до звичних нам гілок додається виборча влада ( корпус громадян-виборців), котра знаходить своє організаційне вираження в створенні виборчих трибуналів, від загальнодержавних до місцевих, коті розглядають суперечки про вибори та затверджують результати.

Іноді виділять тільки дві гілки влади: законодавча та виконавча, без виділення судової влади як самостійної гілки. Це пояснюється тим, що суди діють на основі законів, які приймаються законодавчою владою, тому судові органи це теж органи виконавчої влади.

Там де існує посада президента наділена значними повноваженнями, яка не входить ні до однієї гілки влади, її іноді називають президентською гілкою влади.

Кажучи про характер взаємовідносин між трьома гілками влади, треба згадати два основні питання:

потрібно створити такий розподіл обов'язків при якому створюється механізм стримувань та противаг;

необхідно встановити співпрацю між гілками влади, щоб досягти максимальну ефективність при управлінні суспільством.

Ці два положення є основними в теорії розподілу влади, але про це дуже часто забувають згадуючи тільки про механізм стримувань та противаг.

Таким чином в розподілі влади є важливим не стільки сам розподіл влади скільки встановлення балансу між існуючими гілками влади.

Найбільш точно принцип балансу влади зазначений в Конституції Казахстану 1995 року в статті № 3: «Державна влада в Республіці Казахстан є єдиною, вона здійснюється на основі конституції та законів згідно з принципами її розподілу на законодавчу, виконавчу та судову і взаємодії між собою з використанням системи стримувань та противаг».

2.3 Поняття, ознаки та види органів держави

Орган держави - це структурно організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців або один державний службовець, який наділений владними повноваженнями та необхідними матеріальними засобами для виконання певних завдань та функцій держави, має визначену структуру і здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції, відповідно до свого призначення.1

Органи держави є первинним елементом державного апарату. Органи державного апарату пов'язані між собою відносинами субординації та координації, вони є носіями владних повноважень та приймають участь при вирішенні найбільш загальних задач держави та при здійсненні функцій держави.

Кожний державний орган являє собою відносно самостійну частину державного апарату, яка створюється державою з ціллю здійснення чітко визначеного виду державної діяльності. Державний орган наділений відповідною компетенцією та спирається в процесі реалізації своїх повноважень на організаційну, матеріальну та примусову силу держави.

Існує три основні форми діяльності державних органів: правотворча (розробка та прийняття нормативно-правових актів), право виконавча (владна діяльність органів держави по реалізації норм права), правоохоронна ( форма правової діяльності держави, яка забезпечує дотримання правових норм).

Основні ознаки органів держави:

1. Здійснюють від імені держави її задачі та функції за допомогою чітко визначеного виду діяльності в дорученій цьому органу області суспільних відносин.

2. Мають владні повноваження і через це відрізняються від державних установ та підприємств.

3. Мають визначену компетенцію тобто закріплену кількість задач, функцій, прав та обов'язків.

4. Утворюються визначеного законом порядком.

5. Основна особливість органу держави є в тому, що він може видавати нормативні акти, які є обов'язковими для виконання тим кому вони адресовані.

6. формується чи державою безпосередньо народом (наприклад, парламент) відповідно до закону і функціонує на його основі;

7. має передбачені чи конституцією іншими законами спеціальні функції, що він здійснює від імені держави;

8. має державно-владні повноваження, що дозволяють йому робити юридично обов'язкові дії:

а) видає нормативні й індивідуальні акти;

б) здійснює контроль за точним і неухильним виконанням вимог, передбачених цими актами;

в) забезпечує і захищає ці вимоги від порушень шляхом застосування мір виховання, переконання, стимулювання, у разі потреби -- державного примуса;

9. функціонально взаємодіє з іншими органами в процесі реалізації своїх повноважень, керуючись принципом «дозволено тільки те, що прямо передбачено законом». Принцип «дозволене усе, що не заборонено законом» не відноситься до діяльності державних органів. Цей принцип діє в сфері майнових відносин громадян, юридичних осіб;

10. складається зі службовців, що знаходяться в особливих правовідносинах один з одним і органом: обсяг, порядок використання ними владних повноважень установлюються законом і одержують конкретизацію в посадових інструкціях, штатних розкладах і ін.

11. має необхідну матеріальну базу -- казенне майно, що знаходиться в його оперативному керуванні; свій рахунок у банку; джерело фінансування -- державний бюджет;

12. має організаційну структуру (будівля по видах окремих служб і чисельному складу), територіальний масштаб діяльності, систему службової підзвітності і службову дисципліну.

Інститут держави -- відносно відособлена частина державної структури, що володіє визначеною автономією.

У відповідності зі структурно-функціональним принципом інститути держави можна розділити на:

-- організаційні (інститут президента, інститут парламенту);

-- функціональні (інститут референдуму, інститут адміністративного контролю, інститут державної влади). Види інститутів держави по ступені складності:

-- прості (елементні) -- не можуть бути розділені на більш дрібні інститути (інститут надзвичайного стану, інститут адміністративного контролю, інститут референдуму, інститут відповідальності уряду);

-- комплексні -- складаються з декількох педінститутів, що у свою чергу можуть бути інститутами для спадного дроблення (інститут форми держави включає педінститути: форми правління, форми пристрою, форми режиму; інститут державного суверенітету: повнота і верховенство усередині, незалежність і рівноправність зовні; інститут представника держави на місцях: губернатор, префект і ін.). Види інститутів держави по пріоритетності положення.

-- основні (напр., інститут державної влади);

-- що примикають -- приналежні першим (напр., інститут державного суверенітету, інститут представника держави на місцях).

Види інститутів держави за принципом «поділу влади»: інститути законодавчої влади (парламент, референдум і ін.) інститути виконавчої влади (монарх, президент, уряд, виконавчі органи влади на місцях і ін.);

інститути судової влади (звичайні суди, надзвичайні суди, спеціальні суди, судова відповідальність, судовий контроль і ін.).