Використання норм права являє собою таку форму їх реалізації, коли учасники правовідносин на свій розсуд реалізують належні їм права. У цьому разі мається на увазі здійснення наданих можливостей, що містяться у нормах міжнародного права. При цьому рішення про використання нормативних положень суб'єкти міжнародного права приймають самостійно. До цієї форми належить реалізація так званих правочинних норм. Вони містяться, наприклад, у деяких статтях Конвенції ООН з морського права, прийнятої 10 грудня 1982 р. У ст. 17 цієї Конвенції, що регулює право мирного проходу, зазначається: «За умови додержання цієї конвенції судна всіх держав як прибережних, так і тих, що не мають виходу до моря, користуються правом мирного проходу через територіальне море». Як бачимо, на відміну від форм додержання і виконання, форма використання норм права не має жорсткого припису конкретної поведінки для суб'єкта міжнародного права.

І, нарешті, застосування норм права - це форма їх реалізації, здійснювана державою в особі своїх органів щодо конкретних випадків міжнародних відносин. Наприклад, у ст. 4 Віденської конвенції про право міжнародних договорів від 23 травня 1969 р. зазначається: «Без шкоди для застосування будь-яких норм, викладених у цій Конвенції, під дію яких підпадали б договори на підставі міжнародного права, незалежно від Конвенції, вона застосовується тільки до договорів, укладених державами після набрання нею сили щодо цих держав» [69, 183].

Зазначимо, що незалежно від особливостей основних способів імплементації міжнародно-правових норм, а саме рецепції, трансформації, відсилання, або додержання, виконання, використання та застосування норм права, на державі завжди лежить обов'язок виконання її міжнародно-правових зобов'язань відповідно до загальновизнаних принципів міжнародного права, зокрема, принципу pacta sunt servanda та принципу добросовісності, позаяк тільки так можна забезпечити ефективну реалізацію та дієвість міжнародного права.

Крім того, важливо наголосити, що на практиці норми національного права необхідно тлумачити й застосовувати в такий спосіб, щоб це відповідало нормам і принципам міжнародного права.

1.2 Внутрішньодержавний та міжнародний механізми імплементації конвенцій з морського права

У першій главі було визначено реалізацію (імплементацію) норм міжнародного права як процес, коли відповідні суб'єкти, яким адресована міжнародно-правова норма, діють згідно з її положеннями. При цьому дії суб'єктів міжнародного морського права можуть бути двоякими. По-перше, це безпосереднє впровадження міжнародно-правових і внутрішньодержавних норм у виконання норм міжнародно-правових. По-друге, це створення як на міжнародному, так і на внутрішньодержавному рівнях умов для ефективного впровадження норм міжнародного морського права.

Виходячи з цього, процес реалізації міжнародно-правових норм може включати два види діяльності. Перший вид це безпосередня фактична діяльність з досягнення соціально значущих результатів. Другий - правове й організаційне забезпечення реалізації - правозабезпечуюче нормотворення, контроль, правозастосування. Природним і закономірним результатом такої діяльності стають правові акти (нормативні, індивідуального регулювання).

Але в остаточному підсумку ці два види діяльності певною мірою взаємопов'язані. Як справедливо відзначає професор Ґ.В. Ігнатенко: реалізація одних норм (правозабезпечуючих) - необхідна умова реалізації інших (регулятивних). У результаті такої діяльності суб'єкти досягають певного стану, збереження, скасування предмета або явища. Зміст процесу імплементації норм міжнародного морського права зрештою не залежить від того, в якій сфері суспільних відносин він відбувається - міжнародній чи внутрішньодержавній [69, 185].

Ще одним важливим елементом внутрішнього змісту процесу імплементації норм міжнародного морського права є його відповідність принципам міжнародного морського права. При цьому маються на увазі як основні принципи міжнародного права (принцип мирного співіснування, принцип суверенної рівності держав, принцип непорушності державних кордонів тощо), так і принципи галузі міжнародного морського права (принцип свободи відкритого моря, принцип використання відкритого моря в мирних цілях, принцип раціонального використання морських ресурсів, принцип запобігання забруднення морського середовища та інші). Особливе значення для процесу імплементації норм міжнародного морського права має принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань (рacta sunt servanda). Цей принцип поширює свою дію на всі норми, незалежно від функцій, призначення і форми вираження. Саме тому в ЗУ «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 р. принцип pacta sunt servanda закріплений у ст. 12 у такій редакції: «Міжнародні договори України підлягають неухильному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права» [37].

Ще одним важливим і принциповим елементом змісту процесу імплементації норм міжнародного морського права, що поширюється на сферу внутрішньодержавних відносин є обов'язковість узгодження національного законодавства і практики із зобов'язаннями з міжнародного морського права. При реалізації цього елемента вдається уникнути колізійних ситуацій у правозастосуванні. Законодавство України з цього приводу керується нормою, що міститься у ст. 17 ЗУ «Про міжнародні договори України», де записано: «Якщо міжнародним договором України, укладення якого зроблене у формі закону, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору».

На основі аналізу позитивного досвіду міжнародного співтовариства можна зробити висновок, що підтримка державою нормальних відносин з іншими державами на основі міжнародної законності є гарантією стабільності міжнародної системи. Побудова таких відносин містить у собі не тільки знання теорії і практики міжнародного права, а й наявність у державі добре налагодженого механізму правового регулювання внутрішньої і зовнішньої політики. Від цього прямо залежить ефективність імплементації норм міжнародного морського права як у сфері взаємовідносин держав, так і при його реалізації у національному праві. Моделлю такого налагодженого механізму регулювання внутрішньої і зовнішньої політики держави є визнана в міжнародному співтоваристві модель правової держави, яка широко використовує засоби міжнародного права для досягнення своїх національних інтересів. Мається на увазі сукупність нормативних і організаційно-правових (інституційних) засобів, що у сукупності і становлять зміст процесу реалізації норм міжнародного морського права [69, 187].

Практика показує, що більшість норм міжнародного морського права реалізується у межах національної юрисдикції засобами внутрішнього права. А саме виконання міжнародних зобов'язань дедалі більше залежить від узгодженості двох правових систем - міжнародної і національної. Це зумовлює необхідність проведення правотворчих і правореалізуючих заходів щодо виконання норм міжнародного права відповідно до реального національного механізму імплементації міжнародно-правових норм.

Процес імплементації норм міжнародного морського права на національному рівні умовно поділяють за його внутрішнім змістом на дві складові: нормативний механізм (сукупність нормативних засобів) і організаційно-правовий механізм (сукупність державно-владних інститутів).

Нормативний механізм - сукупність нормативних засобів, до яких належать конституційні положення, норми загального характеру та норми про функції і повноваження. До цього механізму належать конституційні положення, норми загального характеру, що фіксують основні гарантії сумлінного виконання державою міжнародних зобов'язань у галузі морського права. До них можна віднести положення ст. З Конституції України про те, що «права і свободи людини і їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави». Або положення ст. 9 Конституції України, що закріплює норму про те, що «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України» [32].

Міжнародне співробітництво з іншими суб'єктами міжнародного права, у тому числі морського права, ведеться на підставі «загальновизнаних принципів і норм міжнародного права» (ст. 18 Конституції України).

До найбільш істотних норм загального характеру, що фіксують основні гарантії сумлінного виконання державою міжнародних зобов'язань, слід віднести норми, які містяться у ЗУ «Про міжнародні договори України» 29 червня 2004 року N 1906-IV та у ряді інших нормативних документів [35; 37].

Також нормативний механізм включає норми про функції і повноваження. Це так звані норми про компетенцію органів і посадових осіб у зв'язку з виконанням міжнародних договорів. Такі норми містяться, наприклад, у ст. 102 Конституції України, де сказано, що «Президент України є главою держави і виступає від її імені». Або в ч. З ст. 106 Конституції, де записано, що Президент України «представляє державу в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори і підписує міжнародні договори України» [32].

Норми про форми і способи реалізації міжнародно-правових норм - це третій вид норм нормативного механізму. У ЗУ «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики» від 1 липня 2010 р. N 2411-VI вказується, що контроль за дотриманням засад внутрішньої і зовнішньої політики здійснюється ВРУ, Президентом України, Радою національної безпеки і оборони України, КМУ, іншими органами державної влади у межах їх повноважень [36].

Національний рівень імплементації складається з нормативної, інституційної та матеріально-технічної стадії. Нормативна стадія імплементації включає приєднання до міжнародних договорів у сфері безпеки судноплавства, приведення у відповідність існуючих нормативних актів та прийняття нових. Інституційна стадія імплементації передбачає створення нових органів, удосконалення вже існуючої класифікаційної та сюрвейєрської роботи компетентних організацій, портових адміністрацій, судноплавних компаній та навчальних закладів з підготовки спеціалістів в цій сфері. Матеріально-технічна стадія включає розробку та втілення проектів щодо вдосконалення портової інфраструктури, оновлення обладнання суден, рятувальних служб, впровадження сучасних супутникових систем навігації і зв'язку тощо. Крім того, забезпечується інформаційне забезпечення судновласників, портових адміністрацій, перевізних та обслуговуючих компаній з метою узгодження їх майбутньої діяльності з вимогами відповідних конвенцій.

Ні міжнародне, ні національне право вичерпно не регламентують питання про види імплементаційних нормативних актів. Тому в кожній країні-учасниці конвенцій ІМО процес імплементації має свої особливості і правові традиції. В Україні такими актами можуть бути закони і постанови ВР, укази і розпорядження Президента, постанови і розпорядження КМУ, накази та інструкції відповідних міністерств та відомств [75, 339]. Зокрема, до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків і несення вахти 1978 р. Україна приєдналась законом «Про приєднання до Міжнародної конвенції про підготовку і дипломування моряків і несення вахти 1978 р.» від 01 листопада 1996 р. № N 464/96-ВР [41]. Згода на обов'язковість поправок до Конвенції СОЛАС-74 була висловлена Україною у формі Постанови КМУ від 26 червня 1992 р. № 350 «Про прийняття Україною поправок 1981, 1989 та 1990 рр. і Протоколу 1988 р. до Міжнародної конвенції про охорону людського життя на морі 1974 р.» [78].