ВСТУП «Кожна людина має право на життя…» Ст. 3 Загальної декларації прав людини Актуальність курсової роботи. Захист особистості від злочинних зазіхань, охорона її прав та свобод - обов'язок держави. Це положення зафіксовано у ст. 3 Конституції України. Проте статистичні дані про стан злочинності за останні декілька років свідчать про те, що питома вага усіх злочинів проти особистості неухильно зростає. Особливо помітно сплеск злочинів проти особистості. Причини настільки бурхливого зростання злочинів останнім часом дуже різноманітні. Їх слід шукати у невирішені багатьох соціальних питань. Можна знайти ці причини й у політичній сфері. Моральне спустошення суспільства також дуже впливає на ситуацію зі злочинністю. У суспільстві набирає силу тенденція неповаги до права, закону, попранню прав особистості, процвітає аморальність, зникають моральні цінності. Серед всіх злочинів проти особистості найбільшу небезпеку представляє, природно, навмисне вбивство. Воно зазіхає на життя людини - благо, що належить людині від народження й дається їй тільки один раз. Право на життя зафіксоване в ст. 27 Конституції України. Ще раніше Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. у ст. 3 зафіксувала, що кожна людина має право на життя, волю й особисту недоторканність. І кожна людина має це право, без якої б те не було розбіжності, як-то: відносно раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного або соціального походження, майнового або іншого положення. І завдання держави складається в тому, що для охорони права людини на життя воно зобов'язано використовувати всі наявні в нього засоби, включаючи й кримінально-правову охорону життя. Але вбивства відносяться до числа тих злочинів, які часто викликають великі труднощі при розслідуванні й при юридичній кваліфікації. Численні питання, що виникають при кваліфікації вбивств, є слідством різноманіття різних ситуацій здійснення цих зазіхань і складності ознак, які доводиться враховувати. Все це викликає необхідність проведення більш ретельного аналізу вбивства в цілому та його окремих ознак. Предметом дослідження даної курсової роботи є навмисне вбивство і його види. Об'єктом дослідження даної курсової роботи є Кримінальний кодекс України 2001 року. Метою даної курсової роботи є вивчення поняття навмисного вбивства й характеристика його видів. Історіографія. У ході написання курсової роботи автором були використані Кримінальний кодекс України, збірники нормативно-правових документів, спеціальна література, а також сучасні інформаційні технології. При написанні даної курсової роботи автором було використано загальнонаукове методологічне дослідження - це: логічний, аналіз, синтез, моделювання. При написанні роботи були використані спеціалізована література; довідкова правова система «Юрист+Закон»; публікації, у тому числі електронні. Структура роботи. Дана курсова робота складається із введення, чотирьох розділів, висновку. У введенні автором визначена мета, предмет і об'єкт дослідження. Обґрунтовується актуальність теми, визначається історіографія питання, структура роботи. У першому розділі «Поняття й види вбивства» дається визначення поняттю «вбивство», наведені основні точки зору з даного питання, визначені основні ознаки вбивства. У другому розділі «Аналіз ознак складу злочину» визначається об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт і суб'єктивна сторона вбивства. У третьому розділі «Загальна характеристика обставин, що обтяжують навмисне вбивство» дається характеристика навмисному вбивству по КК України, зачіпаються основні проблеми кваліфікації вбивства. У розділі «Обтяжуючі обставини, що характеризують об'єктивні властивості вбивства» розглядаються питання кваліфікації вбивства з обтяжуючими обставинами відповідно до КК України. Наприкінці роботи наводиться висновок з проведеного дослідження. Практичне значення курсової роботи полягає в можливості використання окремих розділів або всієї роботи в цілому студентами юридичних факультетів при підготовці до занять за курсом «Кримінальне право (Особлива частина)». Також матеріали даної роботи можуть бути використані при написанні рефератів, контрольних, курсових і дипломних робіт. РОЗДІЛ I ПОНЯТТЯ Й ВИДИ ВБИВСТВА Для визначення поняття вбивства необхідно встановити істотні ознаки, які дозволять розкрити суть убивства. Але спочатку потрібно з'ясувати зміст понять життя й смерті, оскільки вбивство безпосередньо пов'язане з позбавленням життя й заподіянням смерті. З якого моменту починається життя? Життя людини, з біологічної точки зору, складається з безперервного обміну речовин, харчування й виділення. З питання про момент початку життя в юридичній літературі висловлюються різні точки зору. Шаргородський М.Д. вважає, що моментом початку самостійного життя дитини є або початок подиху, або момент відділення пуповини. Але є й інші думки. Так 3агородніков М.І. пише, що «умовним початком життя людини варто визнати початок фізіологічних пологів ... цей момент свідчить про те, що плід досить дозрів і набув всі необхідні якості для позаутробного життя, про що свідчать об'єктивні дані - початок пологів» [14, С. 35]. Цієї ж точки зору дотримуються у своїх роботах Піонтковський А.А., Бородін С.В., Аніянц М.К. й інші. Дану позицію не можна вважати абсолютно беззаперечною. По-перше, до початку самостійного процесу подиху ми не можемо стверджувати, що дитина здатна до самостійного існування. Говорити про це з повною впевненістю можна лише тоді, коли вона почне самостійно дихати, і її легені наповняться повітрям. По-друге, навіть у процесі пологів не припиняється зв'язок плода з організмом матері. Через пуповину вона постачає плід киснем і живильними речовинами, а також відбирає з його крові вуглекислоту. Отже, плід повністю залежить від матері. По-третє, прихильники даної точки зору не визначають точно, який саме момент вони вважають початком пологів, а, отже, і початком життя. У медицині процес пологів розглядається як складний фізіологічний акт, що починається з появи регулярних скорочень матки - переймів. Але вважати появу переймів початком життя, було б помилково, тому що плід у цей час взагалі перебуває в організмі матері. Ґрунтуючись на вищезазначеному, моментом початку життя вірніше було б (на мій погляд) вважати момент, коли дитина, відділена від утроби матері, починає самостійно дихати. Але, також безперечно й те, що суть вчиненого й ступінь його суспільної небезпеки не міняється від того, чи вмертвили дитину, коли вона вся вийшла з утроби матері або, коли її частина ще була у череві матері. Також спірним і дотепер визиваючи дискусію є питання про момент смерті. Розрізняють клінічну й біологічну смерть. Клінічна наступає з моменту зупинки серця. Біологічна смерть характеризується виникненням необоротного процесу розпаду кліток кори головного мозку. У юридичній літературі затвердилася думка, що таким моментом є біологічна смерть, також відповідно до Інструкції щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку [7], висновок про смерть дається на основі констатації необоротної загибелі всього головного мозку. Смерть являє собою стан необоротної загибелі організму, коли зупинена серцева діяльність, зникла пульсація у великих артеріях, припинено дихання, втрачені функції центральної нервової системи. Але неправильно було б зв'язувати настання смерті тільки із припиненням серцевої діяльності й подиху. Наукою встановлено, що смерть - це процес, що не наступає миттєво. Навіть при раптовій смерті клітини й тканини організму не гинуть негайно й одночасно. Одні з них умирають повільніше, інші швидше. Раніше всіх припиняє свою роботу кора головного мозку. Граничний строк протягом якого може жити кора головного мозку після припинення серцевої діяльності й подиху у звичайних температурних умовах досить малий, усього 5-7 хвилин. По його закінченні в корі головного мозку, а також у центральній нервовій системі наступають необоротні зміни, що свідчить про настання смерті. Бородін С.В. у своїй роботі наводить точку зору Авдєєва М.І., що пропонує вважати настання біологічної смерті безумовним після закінчення 30 хвилин після констатації припинення подиху й серцебиття [12, С. 7]. Ця позиція представляється досить переконливою. Вона дозволяє враховувати як сучасні досягнення медичної науки (зокрема, реаніматології), так й індивідуальні особливості людського організму. 1.1. Ознаки вбивства Першою ознакою вбивства є позбавлення життя іншої людини. Другою ознакою вбивства є насильницький характер смерті, що виражається в тому, що смерть потерпілому заподіюється шляхом примусового впливу на нього. Третя ознака вбивства - протиправність. Вона виражається в тому, що вбивство переслідується за законом, як діяння, передбачене Особливою частиною КК України. Саме за цією ознакою ми можемо обмежити вбивство від правомірного позбавлення життя. При цьому під правомірним позбавленням життя варто розуміти випадки заподіяння смерті в стані необхідної оборони, а також при приведенні у виконання смертного вироку. Хоча рішення Конституційного суду України визначило, що застосування страти як покарання, є неконституційним і надалі застосовуватися судами не повинне [6]. Нарешті, IV Гаазька конвенція про закони й звичаї сухопутної війни 1907 року визнає цілком законним застосування військового насильства, включаючи фізичне знищення, відносно воюючих осіб (комбатантів) ворожої армії. Четверта ознака вбивства полягає в тому, що вбивство - це завжди передбачене Особливою частиною Кримінального кодексу України (далі КК) винне діяння, що зазіхає на життя іншої людини й спричиняє їй смерть. За цією ознакою вбивство відрізняється від випадкового заподіяння смерті. Убивство завжди виражається в протиправному позбавленні життя іншої людини (не самогубство й не пособництво йому). Прохання про вбивство з боку іншої особи (наприклад, безнадійно хворого, що випробовує нестерпні фізичні страждання людини) не виключають відповідальності за цей злочин [35]. Медичному персоналу забороняється здійснення еутаназії - навмисного прискорення смерті або умертвіння невиліковно хворого з метою припинення його страждань [3; ч. 3 ст. 52]. Особа, що свідомо спонукує хворого до еутаназії і/або здійснює еутаназію, відповідає за здійснення вбивства. При випадковому заподіянні смерті ми маємо справу з казусом, нещасним випадком, коли людина не припускала і не повинна була припускати, що її діяння спричинить заподіяння смерті. На підставі перерахованих вище ознак можна сформулювати визначення вбивства, як протиправного навмисного позбавлення життя іншої людини. У Кримінальному кодексі України уперше в історії нашого карного законодавства дається визначення поняттю вбивства: «Убивство, тобто навмисне противоправне заподіяння смерті іншій людині» [2; ст. 115]. Об'єктивна сторона вбивства складається в протиправному позбавленні життя іншої людини. Вказівка закону на протиправність розглянутого діяння має важливе значення. Так, відсутність такого важливого слова як «протиправність» у визначенні вбивства, даному в ч. 1 ст. 115 КК України дозволяє при буквальному тлумаченні віднести до вбивства приведення у виконання вироку, що вступив у законну чинність, до страти, заподіяння смерті у стані правомірної необхідної оборони і т.д., що насправді не так. Всі види вбивства виражаються в позбавленні потерпілого життя, без настання смерті людини цей злочин не може визнаватися закінченим (матеріальний склад). Убивство може бути здійснено як шляхом дії, так і шляхом бездіяльності. Найчастіше вбивство відбувається шляхом активного поводження - дії, що порушує функції або анатомічну цілісність життєво важливих органів людини (удар(и) ножем у життєво важливу область тіла, зштовхування з висоти, утоплення, отруєння й т.п.). Звичайно дії, якими заподіюється смерть - фізичні, але також убивство може бути здійснене шляхом психічного впливу. Наприклад, людині, що страждає важкою формою кардіологічного захворювання, посилають хибну телеграму про смерть її близьких розраховуючи на те, що вона помре від серцевого нападу. Так і відбувається.