2.3 Суб'єкт злочину Суб'єкт злочину - це особа, що вчинила злочин у віці, з якого відповідно до КК може наставати кримінальна відповідальність. Бути суб'єктом навмисного вбивства може лише фізична особа, осудна, що досягла певного віку. Осудність - це здатність особи усвідомлювати суспільно небезпечний характер своїх дій. Вона визначається здатністю особи віддавати звіт у своїх діях і керувати ними. Осудність є передумовою провини й умовою кримінальної відповідальності. У відповідності з ч. 2 ст. 19 КК не підлягає кримінальній відповідальності особа, що під час здійснення суспільно небезпечного діяння перебувала в стані неосудності, тобто, не могла усвідомлювати фактичний характер і суспільну небезпеку своїх дій (бездіяльності) або керувати ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового психічного захворювання, недоумства або іншого хворобливого стану психіки. Особа, що перебувала в стані неосудності, не є суб'єктом злочину і не підлягає кримінальній відповідальності. У випадку здійснення цією особою вбивства до неї за призначенням суду можуть бути застосовані міри примусового медичного характеру. Суб'єктом убивства може бути визнана особа, що до моменту здійснення злочину досягла 14-річного віку, при цьому особа вважається що досягла певного віку не в день народження, а з наступної доби. Якщо точну дату народження встановити неможливо, то судово-медична експертиза встановлює рік народження, при цьому днем народження необхідно вважати останній день названого року. Установлення даної вікової межі є виключенням із загального правила, відповідно до якого кримінальної відповідальності підлягають особи не молодше 16 років. Знижений віковий ценз кримінальної відповідальності за кваліфіковане вбивство пов'язаний не тільки з тим, що даний злочин має підвищену суспільну небезпеку й включено до переліку тяжких злочинів. Очевидно (на мій погляд), що законодавець виходить із того, що цей злочин являє собою діяння, суспільна небезпека якого зрозуміла і ясна кожному підліткові в цьому віці. Убивство наділено очевидною й легко усвідомлюваною небезпекою. При його здійсненні винний зазіхає на таке благо, яким він володіє сам, і тому має можливість, на своєму особистому досвіді, усвідомлювати яка його небезпека, у чому складається шкода, і які можуть наступити наслідки в результаті його здійснення. 2.4 Суб'єктивна сторона вбивства Суб'єктивна сторона вбивства характеризується психічним відношенням суб'єкта до свого діяння й смерті потерпілого, що наступила. Діюче карне законодавство встановлює, що кримінальній відповідальності й покаранню підлягає тільки винна особа. Закон прямо вказує й на те, що здійснення суспільно небезпечного діяння може служити підставою кримінальної відповідальності тільки в тому випадку, якщо це діяння зроблене навмисно. Склад злочину, передбачений ст. 115 КК допускає тільки навмисну форму провини у вигляді прямого або непрямого умислу. Єдиний необережний злочин - це діяння, передбачене ст. 119 КК - заподіяння смерті через необережність. При умислі на вбивство особа усвідомлює, що робить діяння, у результаті якого наступить смерть іншої людини, реально передбачає цей наслідок і бажає (прямій умисел) або свідомо допускає настання смерті або байдуже ставиться до неї (непрямий умисел). Мотиви й цілі дій винного можуть бути найрізноманітнішими - від прагнення припинити зазіхання в ситуації необхідної оборони до розправи з потерпілим через корисливі спонукання. Конкретні мотиви, цілі й емоційний стан винного враховуються при кваліфікації або як пом'якшуючі (статті 116, 117, 118 КК), або як обтяжуючі (ч. 2 ст. 115 КК) відповідальність обставини, або не признаються ні тими, ні іншими (ч. 1 ст. 115 КК). Інтелектуальний момент при прямому умислі полягає в освідомленні суб'єктом суспільно небезпечного характеру своїх дій або бездіяльності й передбаченні їх суспільно небезпечних наслідків. Стосовно вбивства, свідомість характеру своїх дій припускає розуміння винним того, що він зазіхає на життя потерпілого, а передбачення наслідків полягає в уявному представлені про те, що в результаті вчиненого може наступити смерть потерпілого. При цьому прямий умисел може бути як у тому випадку, коли настання смерті мислиться як неминучий наслідок діяння винного, так і в тому випадку, коли воно представляється як імовірний наслідок. Вольовий момент прямого умислу полягає в тому, що винний бажає смерті потерпілого й прагне до цього результату. При непрямому умислі особа усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії/бездіяльності, передбачає суспільно небезпечні наслідки й свідомо допускає їх. Інтелектуальний момент непрямого умислу нічим не відрізняється від інтелектуального моменту прямого умислу. Розходження складається лише в тому, що при прямому умислі винний передбачає як неминучість, так і ймовірність настання смерті потерпілого; при непрямому умислі особа передбачає лише можливість настання смерті потерпілого. У тих же випадках, коли винний передбачає неминучість смерті, це означає, що він діє з прямим наміром. Тому прав Загородніков М.І., що вважав, що в тих випадках, коли особа навмисне ставиться в умови, при яких вона неминуче повинна втратити життя, можливість непрямого умислу виключається [14, С. 59]. Вольовий момент полягає в небажанні настання смерті потерпілого, але, проте, передбачається її свідоме допущення. При непрямому умислі винний не бажає настання смерті потерпілого, тому що переслідує зовсім іншу мету, але заради досягнення цієї мети особа свідомо допускає можливість настання смерті потерпілого. Злочинні наслідки мисляться винним при непрямому умислі як можливий побічний результат його діяльності, спрямованої на досягнення інших цілей. Тому непрямий умисел при вбивстві припускає наявність прямого умислу стосовно інших дій. Велике значення має розмежування прямого й непрямого умислу при рішенні питання про відповідальність за замах на вбивство. У теорії карного права висловлювалися думки про те, що замах на вбивство може бути здійснено з непрямим умислом. Але більшість криміналістів дану точку зору не розділяють, тому що вона суперечить ст. 15 КК України, що визнає замахом вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльність), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини Кримінального Кодексу України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі, тобто замах являє собою цілеспрямовану дію, можливу тільки із прямим наміром, тому що не бажаючи досягти певного результату, особа не може замірятися на її досягнення. Цю ж позицію зайняв і Пленум Верховного Суду України та визначив, що «замах на злочин може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільне небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання)» [5; п. 4]. При непрямому умислі вольова діяльність особи не спрямовується безпосередньо на позбавлення потерпілого життя. Вона спрямована на досягнення іншого результату й жодної дії, спрямованої на досягнення смерті потерпілого вона не робить, а тільки створює небезпеку заподіяння смерті потерпілому. У числі обставин, що мають значення для кваліфікації навмисного вбивства, які характеризують суб'єктивну сторону цього злочину, необхідно назвати мотив і мету здійснення вбивства. Мотив - це спонукальна причина до здійснення злочину. У ч. 2 ст. 115 КК України прямо вказуються наступні мотиви: користь, хуліганські спонукання, приховання іншого злочину або полегшення його вчинення. При інших мотивах убивство може бути кваліфіковано за ст. 115 КК України тільки при наявності інших обставин, зазначених у цій статті. При відсутності зазначених вище мотивів і інших обставин, що обтяжують навмисне вбивство, застосовується ч. 1 ст. 115 КК України. Від мотиву вбивства необхідно відрізняти мету як ознаку суб'єктивної сторони злочину. Метою є той інтерес, той наслідок, до настання якого прагне винний, вчиняючи злочин. Мотив і мета, як правило, розмежовуються в законі і мають самостійні значення для кваліфікації деяких видів убивства. Встановлення мети приховання іншого злочину або полегшення його здійснення тягне визнання вбивства здійсненим при обтяжуючих обставинах (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України). Але мотив і мета при вбивстві можуть збігатися. Наприклад, здійснюючи вбивство через корисливий мотив, особа прагне досягнути корисливу мету. РОЗДІЛ ІІІ ХАРАКТЕРИСТИКА ОБСТАВИН, ЩО ОБТЯЖУЮТЬ НАВМИСНЕ ВБИВСТВО Обставини, що обтяжують відповідальність різноманітні, їхній зміст неоднаковий й значення при визначенні покарання також різне. У Загальній частині КК України визначається зміст обставин, що обтяжують і пом'якшують відповідальність. Ці обставини враховуються при призначенні покарання за кожний злочин, за винятком тих випадків, коли деякі з них включені законодавцем до складу того або іншого злочину як елемент складу. Тоді названі обставини стають ознаками, що визначають кваліфікацію вчиненого. Отже, основне розходження між обставинами, зазначеними в ст. 67 і ст. 115 КК України, полягає в тому, що вони несуть різне функціональне навантаження. На думку Бороді- на С.В., «зіставлення обтяжуючих обставин ... показує, що перші слугують як би юридичною базою, що визначає зміст інших» [12, С. 53]. Але при цьому не можна говорити про те, що обставини, що впливають на кваліфікацію, мають підпорядковане відношення до обставин, зазначених у Загальній частині КК України. Кожна з обставин, зазначених у ст. 115 КК України, має самостійне значення. Тому неприпустимо, коли при кваліфікації дій особи, винної в здійсненні навмисного вбивства при обтяжуючих обставинах, признається достатнім застосування одного з пунктів ст. 115 КК України, хоча встановлюється не одне, а кілька обтяжуючих обставин, зазначених у цій статті. На це звернув увагу й Пленум Верховного Суду України - у постанови він вказав, що «При засудженні особи за декількома пунктами ч. 2 ст. 115 КК покарання за кожним пунктом цієї статті окремо не призначається. Проте при його призначенні необхідно враховувати наявність у діях винного декількох кваліфікуючих ознак умисного вбивства як обставин, що впливають на ступінь тяжкості вчиненого злочину» [5; п. 18]. У зв'язку із цим виникає питання про те, чи можлива будь-яка сукупність обставин, що обтяжують навмисне вбивство при кваліфікації його за ст. 115 КК України. Не можна кваліфікувати вбивство за сукупністю п.п. 6, 7, 8, 9, 10 ч. 2 ст. 115 КК України у будь-якому сполученні цих обставин, що характеризують мотив і мету діяльності винного. Бородін С.В. правильно зауважує, що «особа, вчиняючи злочин, завжди підкоряє свою поведінку якому-небудь одному мотиву, що і визначає значення і зміст, як мети, так і здійснених дій» [12, С. 55]. Тому вбивство з корисливих мотивів не можна одночасно визнати здійсненим з хуліганський мотивів. Що стосується інших обтяжуючих обставин (п.п. 1, 2, 3, 4, 5 ч. 2 ст. 115 КК України), то їхня сукупність із визначенням мотивів і метою при здійсненні вбивства можлива, причому припустимі будь-які сполучення. Для загальної характеристики обставин, що обтяжують навмисне вбивство, а також для з'ясування їхньої сутності, певне значення має їхня класифікація. Більшість авторів класифікують обтяжуючі обставини за елементами складу злочину. Цим робиться спроба дати систематичний виклад обтяжуючих обставин і підкреслити, що вони тісно пов'язані зі складом злочину. При всьому цьому, єдиного підходу до питання про класифікацію обтяжуючих обставин у теорії карного права не існує. 3.1 Обтяжуючі обставини, що характеризують об'єктивні властивості вбивства 3.1.1 Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115) Підвищена суспільна небезпека вбивства двох або більше осіб, характеризується особливою важливістю злочинних наслідків, тому що життя втрачають декілька людей. Відмінною ознакою даного виду вбивства є те, що вбивство двох або більше осіб являє собою сукупність декількох убивств, здійснених одночасно або протягом короткого проміжку часу.