Крім того, на думку Побегайла Е.Ф., обов'язок діяти може випливати з договору, а також з «попередньої діяльності винного - так званих конклюдентних фактів (коли особа, що поставила кого-небудь у небезпеку, зобов'язана вжити необхідних заходів до порятунку)» [28, С. 18]. Наприклад, винний, знаючи, що потерпілий погано плаває, умовив його плисти на далеку відстань, обіцяючи допомогу якщо буде така потреба. Однак у потрібну хвилину він не допоміг, бажаючи, щоб потерпілий потонув. Цей приклад, наведений Побегайло Е.Ф., вимагає уточнення. Убивство тут буде тільки в тому випадку, коли винний навмисно спровокував потерпілого на подібні дії й розраховував у такий спосіб домогтися його смерті. Але довести цей факт украй важко (якщо взагалі можливо!). У всіх інших випадках у діях винного будуть присутні ознаки складу злочину, передбаченого ст. 135 КК України (залишення в небезпеці),

В основі оцінки можливості обвинувачуваного діяти певним чином лежить суб'єктивний критерій: чи могла дана людина, з огляду на її знання й кваліфікацію, досвід, стан здоров'я, у даній конкретній обстановці зробити ту дію, яка від неї була потрібна, якби вона виявила максимум доступної їй активності.

Як було вже сказане вище, склад злочину, передбачений ст. 115 КК України по конструкції є матеріальним, тому обов'язковою ознакою об'єктивної сторони злочину є настання суспільно небезпечного наслідку - смерті потерпілого.

Нарешті, ще однією ознакою об'єктивної сторони вбивства є причинний зв'язок між діянням винного й смертю потерпілого.

Наука карного права не створила особливого поняття причинного зв'язку, незалежного від філософської категорії причинності. Тому в основу рішення питання причинного зв'язку теорія карного права ставить вироблені філософією положення. Причинність визначається філософією як об'єктивний, тобто існуючий незалежно від людської свідомості зв'язок між породжувальним (причина) і породжуваним (слідство) явищем. Специфіка даного визначення в кримінально-правовій сфері полягає в тому, що як причина розглядається тільки суспільно небезпечне діяння, а як слідство лише суспільно небезпечний результат.

Визнати наявність причинного зв'язку можна тільки в тому випадку, коли діяння винного неминуче спричиняє смерть людини, є головною її причиною. При цьому для складу злочину абсолютно не має значення, як швидко після здійснення винним відповідного діяння наступила смерть потерпілого. Убивство буде й тоді, коли смерть настала негайно за здійсненням винним злочинного діяння (після пострілу в голову), і тоді, коли вона наступила через значний проміжок часу (отруєння отрутою вповільненої дії).

Необхідною передумовою правильного рішення питання про причинний зв'язок є відома послідовність дій людини й настання злочинного результату. Зі шкідливим наслідком, що наступив, у причинному зв'язку може перебувати тільки те діяння, що передувало в часі настанню шкідливого результату.

Практика показує, що велика кількість злочинних зазіхань на життя не доводиться до кінця й кваліфікується як замах або готування до вбивства.

Готування до злочину визначається ст. 14 КК України як підшукування або пристосування засобів чи знарядь, підшукування співучасників або змова на вчинення злочину, усунення перешкод, а також інше умисне створення умов для вчинення злочину. Із цього формулювання видно, що закон не дає вичерпного переліку всіх конкретних дій, які можуть розглядатися як готування до злочину з тієї причини, що це неможливо зробити. Закон дає лише загальну ознаку зазначених дій. Вони можуть розглядатися як готування до злочину тільки в тому випадку, коли спрямовані на навмисне створення умов для здійснення останнього. Стосовно вбивства такі дії звичайно виражаються в придбанні або підшукуванні знарядь убивства (наприклад, вогнепальної або холодної зброї, отруйних речовин і т.п.), в ознайомленні з місцевістю, де передбачається вчинити вбивство, у створенні умов для приховання слідів злочину, у підшуканні співучасників убивства й т.д. На практиці ці дії дуже важко виявити, а рівно важко довести те, що та або інша дія є готуванням до злочину (наприклад, покупка сокири в магазині). Але в усіх без винятку можливих випадках підготовчі дії до вбивства повинні спричинити кримінальну відповідальність по статті КК про вбивство.

Замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння, безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього КК України, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Замах відрізняється від готування тим, що при ньому суб'єкт робить дії, безпосередньо спрямовані на здійснення злочину, тобто, здійснює безпосереднє зазіхання на об'єкт. Так, наприклад, якщо придбання вогнепальної зброї з метою здійснення вбивства розглядається як готування до злочину, то прицілювання із цієї зброї в жертву, а тим більше постріл у неї, якщо смертельний результат не наступив, варто розглядати як замах.

Замах на вбивство варто відрізняти від інших закінчених злочинів проти особистості. На практиці серйозні труднощі виникають при відмежовуванні такого замаху від навмисних тілесних ушкоджень. Дії, спрямовані на позбавлення життя, якщо смертельного результату вдалося уникнути, не можна кваліфікувати як навмисне нанесення тілесних ушкоджень. Труднощі такого розмежування виникають через те, що при замаху на вбивство особі нерідко заподіюються тільки тілесні ушкодження.

Основним критерієм для розмежування зазначених злочинів є спрямованість умислу винного. Якщо умисел спрямований на позбавлення життя, то діяння варто кваліфікувати як замах, незважаючи на те, що потерпілому заподіюються тільки тілесні ушкодження.