Позбавлення життя можливо й шляхом бездіяльності з боку осіб, зобов'язаних і маючих можливість запобігти смерті іншої людини (наприклад, мати не годує своєї новонародженої дитини). Не має значення, чи наступила смерть відразу або настала через якийсь проміжок часу після злочинного діяння. Головне, що між цим діянням і смертю потерпілого був встановлений причинний зв'язок, а саме смерть потерпілого повинна бути необхідним і закономірним результатом дій (бездіяльності) винного, а не випадковим її наслідком (наприклад, А. заподіяв смерть Н., що помер від гострого недокрів'я, викликаного тривалою й значною носовою кровотечею в результаті перелому костей носа з розривом хряща. Але суд не засудить А. за ст. 115 КК, бо смерть Н. обумовлена не травмою, а тяжким захворюванням крові (гемофілія), яким той страждав). Карний закон рівною мірою вважає вбивством не тільки випадок позбавлення життя всупереч волі потерпілого, але й за його згоди. При з'ясуванні об'єктивної сторони вбивства необхідно також приділяти увагу факультативним ознакам суб'єктивної сторони злочину: місцю, часу, способу й знаряддю, всій обстановці здійснення даного злочину. Так деякі способи вбивства враховуються як обтяжуюча обставина (особлива жорстокість, загально небезпечний спосіб - п.п. 4, 5 ч. 2 ст. 115 КК України). Обставиною, що знижує ступінь суспільної небезпеки вбивства, у статтях 117 і 118 КК України виступає обставини здійснення злочину (убивство матір'ю новонародженої дитини відразу ж після пологів, убивство при перевищенні меж необхідної оборони або при перевищенні заходів, необхідних для затримання злочинця). Суб'єктивна сторона вбивства характеризується тільки умисною провиною. Умисел при вбивстві може бути як прямим, так і непрямим. При прямому умислі винний усвідомить, що він зазіхає на життя іншої людини, передбачає, що його діяння містить у собі реальну можливість або неминучість настання смерті, і бажає її настання. При непрямому намірі на вбивство винний усвідомлює, що він своїм діянням ставить у небезпеку життя людини, передбачає, що від цього діяння може наступити смерть, не бажає її настання, але свідомо допускає або байдуже ставиться до її настання (ст. 24 КК України). При кваліфікації вбивства встановлення виду наміру має важливе значення. Як роз'яснює постанова Пленуму Верховного Суду України [5] замах на вбивство можливий тільки із прямим умислом, тобто тоді, коли діяння особи свідчило про те, що вона передбачає настання смерті, бажає її, але цього не відбулося з причин, що не залежать від його волі. При доведеності замаху на вбивство додаткової кваліфікації по наслідкам, що фактично наступили, не потрібно. До суб'єктивної сторони відносяться мотив, мета й емоції, правильне визначення яких відіграє велику роль, тому що вони можуть виступати як обов'язкові ознаки складу (наприклад, ціль сховати інший злочин є обов'язковою ознакою вбивства, яке кваліфікується по п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України, стан афекту - обов'язкова ознака ст. 116 КК України) або враховується при індивідуалізації покарання в якості пом'якшуючих або обтяжуючих обставин. Суб'єктом відповідальності за вбивства, передбачені ст. 115-117 КК України, може бути будь-яка особа, що досягла 14-річного віку. За інші злочини проти життя відповідальність наступає з 16-ти років. 1.2. Кваліфікація вбивств

Діючий в Україні Кримінальний кодекс передбачає поділ убивств на:

Ш просте вбивство, тобто вбивство, вчинене без яких-небудь обтяжуючих або пом'якшувальних обставин, які впливають на кваліфікацію злочину (ч. 1 ст. 115 КК України);

Ш кваліфіковане вбивство, тобто вбивство, здійснене при обтяжуючих обставинах, що впливають на кваліфікацію злочину (ч. 2 ст. 115 КК України);

Ш привілейоване вбивство, тобто вбивство, здійснене при пом'якшувальних обставинах, що впливають на кваліфікацію злочину (ст.ст. 116, 117, 118 КК України);

Ш необережне заподіяння смерті, тобто заподіяння смерті, вчинене зі злочинною легковажністю або злочинною недбалістю (ст. 119 КК України). Склади, передбачені статтями 119 і 120 КК України включені до групи злочинів проти життя за ознакою об'єкту злочину. Проаналізуємо дані склади.

За КК 2001 р. заподіяння смерті через необережність не відноситься до видів убивства (як було в КК 1960 р. [8]), а є окремим самостійним злочином [29, С. 38]. В основі вбивства завжди лежить навмисне діяння, а необережне заподіяння смерті відбувається при недотриманні яких-небудь правил (поводження зі зброєю, з техніки безпеки, звичайної життєвої обережності), коли винний не передбачає можливості настання смерті, хоча повинен був і міг їх передбачити або легковажно сподівається за допомогою якихось чинників запобігти настанню смерті.

Із суб'єктивної сторони необережне позбавлення життя можливо як через легковажність, так і через недбалість. Хоча в основі заподіяння смерті через необережність може лежати й навмисне діяння, яке кримінально не карається.

Наприклад, припустимо, що винний і потерпілий уклали спор, хто кого перештовхне за риску, проведену в кожного за спиною. Дія відбувалася в тісному приміщенні, обставленому меблями з гострими кутами, де хазяїном був винний. Потерпілий явно уступав у фізичній силі винному.

Штовхати один одного вони повинні були по черзі. Після першого ж штовхана потерпілий був викинутий за риску й при цьому вдарився головою об край шафи, що спричинило його смерть.

Заподіяння смерті через необережність варто відмежовувати від злочинів з подвійною формою провини. У них відношення до основної дії й найближчих наслідків характеризується навмисною формою провини, а до віддалених наслідків - смерті потерпілого - необережною.

Відмежовування складу заподіяння смерті через необережність від інших складів злочинів (ст. 115, ч. 2 ст. 121 КК України відповідно) подібних до нього за об'єктом й об'єктивною стороною варто проводити по суб'єктивній стороні.

Ст. 115 КК України допускає умисел на позбавлення життя, ч. 2 ст. 121 КК України - умисел на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю, а ст. 119 КК України - відсутність умислу і на позбавлення життя, і на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю.

Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України - особа, що досягла 16-річного віку. Суб'єкт злочину, передбаченого ч. 1 ст. 140 КК України, коли смерть заподіяна внаслідок неналежного виконання особою своїх професійних обов'язків, - спеціальний; їм є особа певної професії, що здійснює функції відповідно до даної професії.

РОЗДІЛ II АНАЛІЗ ОЗНАК СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ

Для обґрунтованого притягнення до кримінальної відповідальності й правильної кваліфікації вчиненого необхідно встановити наявність або відсутність у діяннях особи ознак конкретного складу злочину. Тому виникає необхідність у ретельному аналізі кожної ознаки складу злочину, передбаченого ст. 115 КК України.

2.1 Об'єкт убивства Об'єкт будь-якого вбивства, у тому числі й кваліфікованого - життя іншої людини. І саме цей об'єкт зазіхання вказує на особливу суспільну небезпеку вбивства. Смерть потерпілого виключає можливість загладити заподіяну шкоду, що не обмежується самим фактом позбавлення життя. Убивство неминуче спричиняє розрив існуючих соціальних зв'язків потерпілого із членами родини, родичами, знайомими й т.д. Для правильного визначення суспільної небезпеки й кваліфікації злочину необхідно вивчити особистість потерпілого, тому що на практиці зустрічаються випадки, коли потерпілий сам робить неправомірні дії, допускає аморальну поведінку, провокуючи винного на здійснення злочину. Крім того, дані про особистість потерпілого повинні бути обов'язково з'ясовані й тоді, коли вони вказуються в законі як обов'язкові ознаки складу злочину (наприклад, убивство жінки, яка свідомо для винного перебувала у стані вагітності). 2.2 Об'єктивна сторона вбивства Об'єктивна сторона вбивства полягає в насильницькому позбавленні життя іншої людини. Всі види вбивств виражаються в позбавленні потерпілого життя (матеріальний склад). Розгляд об'єктивної сторони вбивства варто почати з визначення ознак, що її характеризують. Оскільки склад злочину, передбачений ст. 115 КК, за своєю конструкцією є матеріальним, то об'єктивна сторона буде характеризуватися трьома обов'язковими ознаками:

Ш суспільно небезпечне діяння;

Ш суспільно небезпечний наслідок;

Ш причинно-наслідковий зв'язок між суспільно небезпечним діянням і суспільно небезпечним наслідком.

Перша ознака об'єктивної сторони злочину - суспільно небезпечне діяння, що може бути виражене як у формі дії, так і у формі бездіяльності.

Дія - активна форма злочинного поводження людини, що виражається в механічних рухах тіла, що викликають зміну в зовнішньому світі.

Найчастіше вбивство відбувається саме шляхом дії, спрямованої на порушення функцій або анатомічної цілісності життєво важливих органів іншої людини.

Дія людини може не тільки прямо й безпосередньо заподіяти смерть іншій людині, але й може надати рух якимсь іншим засобам, які надалі спричинять смерть іншої особи. Всі можливі варіанти дій людини при вбивстві можна розділити на кілька видів, що відрізняються за формою впливу на життя потерпілого.

Убивство може здійснюватись такими діями, коли злочинець, не звертаючись до використання яких-небудь засобів або знарядь, заподіює смерть потерпілому, використовуючи тільки мускульну силу свого тіла (наприклад, удушення руками за горло).

Дії винного можуть здійснюватися шляхом застосування своєї мускульної сили, але з використанням тих або інших знарядь для посилення цієї сили й полегшення вбивства (наприклад, удар потерпілого ножем).

Далі, дії винного можуть виражатися у направленні на потерпілого якихось інших сил. Мускульна сила може бути незначною, але вона може направляти іншу потужну силу, що заподіює смерть (наприклад, убивство із застосуванням вогнепальної зброї). У подібних випадках мускульна сила людини дає поштовх іншій силі, що і заподіює смерть потерпілому.

Нарешті, дії при вбивстві можуть мати форму психічної діяльності й бути досить різноманітними.

Насамперед, це безпосередньо психічний вплив на потерпілого, що може викликати хворобливі розлади й смерть, головним чином у осіб із захворюванням серця й судинної системи. Крім того, сильний переляк також може викликати зупинку серця і, як наслідок смерть. У таких випадках не використовується ні мускульна сила винного, ні мускульна сила іншої особи.

До психічного впливу варто віднести й підмову малолітньої особи, або особи не здатної усвідомити характер своїх дій і керувати ними для здійснення вбивства іншого. Подібні випадки звуться посереднім заподіянням, що тягне відповідальність для суб'єкта, що задумав і здійснив подібним шляхом злочин.

Навмисні вбивства можуть бути вчинені не тільки шляхом дії, але й шляхом бездіяльності. Злочинна бездіяльність є формою пасивної поведінки й відрізняється тим, що людина втримується від усяких рухів, а його сила перебуває в стані фізичного спокою. Отже, під бездіяльністю при вбивстві варто розуміти вольове, свідоме утримання винного від здійснення певних учинків, тобто невтручання в розвиток подій, що мають місце крім діяльності винного, результатом чого й з'явилася бажана смерть, або смерть що допускається. При бездіяльності неминуче потрібне встановлення того, у чинність яких обставин певна особа зобов'язана була діяти, і чи могла вона зробити ці дії. При цьому обов'язок діяти певним чином може випливати не тільки із приписів законів і підзаконних актів, але й з «природно складних стосунків між людьми». Загородніков М.І. пише, що «спеціального закону, що зобов'язує матір годувати свою дитину, не існує, однак при вбивстві матір'ю новонародженої дитини шляхом бездіяльності (позбавлення дитини їжі) не виникає сумнівів в тому, чи підлягає вона відповідальності за цю бездіяльність» [14, С. 50].