Напрями формування правової держави в Україні

ЗМІСТ

Вступ Розділ 1. Теоретичні аспекти формування правової держави 1.1 Виникнення і реалізація ідеї правової держави 1.2 Поняття, основні ознаки і визначення правової держави 1.3 Суть і соціальне призначення правової держави Розділ 2. Напрями формування правової держави в Україні 2.1 Демократична, соціальна, правова держава і громадянське суспільство 2.2 Основні напрями формування громадянського суспільства і правової держави в Україні 2.3 Конституція України - передумова побудови соціальної, демократичної, правової держави Висновки

Список використаних джерел

правова держава громадянське суспільство

ВСТУП

Правова держава як теоретична концепція і практика має тривалу історію. Уже в стародавні часи починаються пошуки принципів, форм і конструкцій для встановлення належних взаємозв'язків, взаємозалежностей і узгодженої взаємодії права і влади. У процесі розвитку уявлень, що поглиблювалися, про право і державу досить рано сформувалася ідея про розумність і справедливість такої політичної форми суспільного життя людей. Цілий ряд положень, значимих для подальших уявлень про правову державу, було розроблено вже античними авторами. У їхньому числі положення про владу закону як поєднання сили і права (Арістотель та інші); про розрізнення правильних і неправильних форм правління, про змішане правління і про роль права в типології державних форм (Сократ, Платон, Арістотель, Полібій, Ціцерон); про співвідношення природного права і права, що випливає з волі людини (Демокріт); про рівність людей за природним правом (деякі софісти, римські юристи); про право як мірило справедливості і норму регулювання політичного спілкування (Арістотель); про державу (республіку), як "справу народу", як правове спілкування і "загальний правопорядок" (Ціцерон); про сфери приватного і публічного права; про вільного індивіда як юридичну особу, суб'єкт права (римські юристи). В епоху занепаду феодалізму ідеї правової державності з позицій історизму виклали прогресивні мислителі того часу Н. Макіавеллі і Ж. Боден. У період ранніх буржуазних революцій у розробку концепції правової держави значний внесок зробили філософи-мислителі і просвітителі Г. Гроцій, Б. Спіноза, Т. Гоббс, Ш.Л. Монтеск'є, Д. Дідро, П. Гольбах, Т. Джефферсон і багато інших.

Останніми роками в руслі реформаторських процесів відбулися серйозні зміни в наукових поглядах на державу і право.

Концептуальні положення і шляхи формування правової держави викладаються в працях сьогоднішніх дослідників права і держави: С.С. Алексеева, В.М. Хропанюка, В.М. Кудрявцева й ін.

Правова держава -- це форма організації та діяльності державної влади, що будується на відносинах з індивідами і різноманітними об'єднаннями на основі норм права.

Економічною основою правової держави є виробничі відносини, що базуються на багатоукладності, на різноманітних формах власності (державна, колективна, орендна, приватна, акціонерна, кооперативна та ін.) як рівноправних і однаковою мірою захищених юридично. У правовій державі власником повинен бути виробник і споживач матеріальних благ. Правові засади державності реалізуються тільки за наявності свободи і самостійності власності, що забезпечує право.

Соціальну основу правової держави становить саморегулююче громадянське суспільство, що об'єднує вільних громадян. У центрі уваги стоїть людина, її права, свободи й інтереси. Правова держава -- це водночас і соціальна держава.

Моральна основа правової держави полягає в загальнолюдських принципах гуманізму, справедливості, рівності й свободи особи, її честі й гідності. Правова держава відрізняється від неправової якістю законів: вони повинні бути гуманними, закріплювати невід'ємні права кожної людини, справедливими. Правова держава -- це суверенна держава, що втілює суверенітет народу, націй і народностей, які населяють її територію.

Політична природа держави найбільш чітко виявляється в її суверенітеті. Суверенність держави виражається в тому, що їй належить право офіційно представляти все суспільство в цілому, видавати закони й інші нормативні акти, обов'язкові до виконання всіма членами цього суспільства, і, нарешті, вершити правосуддя.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсової роботи: “Правова держава - основний гарант здійснення та захисту прав людини”.

Об'єкт дослідження - теорія держави і права.

Предмет дослідження - правова держава.

Мета дослідження - розглянути поняття та характерні ознаки правової держави, а також основні напрямки формування правової держави в Україні.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути теоретичні аспекти формування правової держави;

2) дослідити виникнення і реалізацію ідеї правової держави;

3) охарактеризувати поняття, основні ознаки і визначення правової держави;

4) дослідити суть і соціальне призначення правової держави.

5) розглянути основні напрямки формування правової держави в Україні.

Методи дослідження. Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація.

Структура дослідження. Курсова робота складається із вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури. В першому розділі мова йде про історичні передумови розвитку правової держави, її характерні ознаки. В другому - характеризуються головні напрями формування правової держави в Україні. Робота викладена на 39 сторінках друкованого тексту. Список використаної літератури виключає 23 найменувань.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ

1.1 Виникнення і реалізація ідеї правової держави

Сама ідея правової держави, як і багато інших оригінальних ідей, виникла надзвичайно давно в Стародавній Греції. В античних містах-полісах, а пізніше і в Афінах, які об'єднували 12 таких своєрідних мікродержав, існував принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову. Уже тоді були магістрати (адміністративно-виконавчі органи), ареопаг, судові органи і народні збори (віче). Ще в ті часи людство регулювало свої відносини, керуючись правом, законами, потребами та інтересами суспільства. Наприклад, відомий філософ Платон писав: «Я бачу близьку загибель тієї держави, де закон не має сили і перебуває під чиєюсь владою. Там же, де закон - володар над правителями, а вони його раби, я бачу спасіння держави і всі блага, які тільки можуть дарувати державам боги» [12, 145].

У VI ст. до нової ери всесвітньо відомий архонт (цар) Солон, у зв'язку з кризою Афінської держави і суспільства, за погодженням основних політичних партій афінського суспільства, провів правову реформу, створив нові закони і завдяки досягненню компромісу між аристократами і демократією (народом) вирішив усі політичні і соціальні суперечності, які нагромадились у суспільстві. Він запропонував принцип консенсусу, компромісу, договору (угоди), щоб консолідувати всі політичні сили, прийти до узгодженого рішення, зберегти громадянський мир і всі інші матеріальні та культурні цінності суспільства. Суть своїх реформ Солон висловив так: «Всіх я звільнив. А цього домігся владою закону, силу з правом поєднав» [12, 145].

Сам Солон про свої закони сказав так: «Владу дарував я народу тією мірою, якої він потребував. Честі його не позбавив, але й не дав зайвих прав. Також про тих потурбувався я, хто багатством і силою всіх обійшов -- щоб їх не зганьбив ніхто. Став я між тих і інших, простягнувши міцний щит мій над ними, і забороняв перемагати несправедливо інших».

На думку Арістотеля, з реформ Солона в Афінах почалася демократія. Сам же Арістотель обґрунтував концепцію розумних і справедливих законів, тобто правових законів. Він вважав: «Хто вимагає, щоб закон володарював, вимагає, здається, того, щоб панувало тільки божество і розум, а хто вимагає, щоб володарювала людина, додає до цієї своєї вимоги свого роду тваринний елемент, оскільки пристрасть є щось тваринне, та й гнів зводить правителів з істинного шляху, хоча б вони і були найкращими людьми; натомість, закон - це врівноважений розум» [12, 146].

Паралельно ідея правової держави виникла і в Стародавньому Китаї, за життя найвідомішого китайського філософа Конфуція. На запитання: «Що є життя?» Конфуцій відповідав: «Не роби людині того, чого не бажаєш собі. І тоді щезне ненависть у державі, щезне ненависть у сім'ї». Конфуцій був прибічником ненасильницьких методів правління. Він закликав правителів, чиновників і підданих будувати свої взаємовідносини на основі доброчинності. «Для чого, управляючи державою, вбивати людей? Якщо ви будете прагнути до добра, то і народ буде добрим», «Коли багатства розподіляються рівномірно, - то не буде бідності; коли в країні панує гармонія, то народ не буде нечисленним; коли панує мир (у відносинах між верхами і низами), не буде небезпеки повалення правителя». Доброчинність, за Конфуцієм, - це широкий комплекс етико-правових норм і принципів, в які входять правила ритуалу (лі), людинолюбства (гуманізму) (жень), турботи про людей (шу), поважного ставлення до батьків (сяо), вірності правителю (чжуан), обов'язку і т. ін.1 Гуманні форми і методи правління й управління становили основу правової держави.

На думку античних філософів і юристів - правда, справедливість, право, закон - традиційно вважалися божественними настановами, необхідними атрибутами космічних і земних порядків, антиподами насильства, свавілля, хаосу. Повагою до божественно справедливого і розумного закону продиктований і безсмертний афоризм Геракліта: «Народ повинен воювати за закон, як за свої стіни».

Стародавній Рим, перейнявши весь історичний досвід Стародавньої Греції, всю передову філософію, закони і принципи права, також вважав, що право -- це мистецтво добра і справедливості, що право і юридичні закони виражають або повинні виражати справедливість. Наприклад, відомий римський юрист, політичний діяч і філософ Марк Тулій Цицерон зазначав, що мудрий державний діяч повинен бачити і передбачати шляхи і повороти у справах держави, сприяти зміцненню і сталості держави як гаранта «загального порядку». Особа, яка керує справами держави, має бути мудрою, справедливою, витриманою і красномовною, компетентною у державних справах, володіти основами права.

В основі права (за Цицероном) лежить властива природі справедливість як вічна, незмінна і невід'ємна властивість і природи в цілому, і людської природи зокрема. Він писав про природний закон: «Справжній закон - це розумне положення, що відповідає, природі і поширюється на всіх людей, він постійний, вічний, закликає до виконання обов'язку; проте, коли це не потрібно, він нічого не наказує чесним людям і не забороняє їм, і не впливає на безчесних, наказуючи їм будь-що або забороняючи. Пропонувати повне або часткове скасування такого закону - блюзнірство, будь-якою мірою обмежувати його чинність не дозволено; скасувати його повністю неможливо, і ми ні постановою сенату, ні постановою народу звільнитися від цього закону не можемо» [12, 147].