Всі ці основні принципи права виражають його соціальну природу і суть. Вони є фундаментом системи права і правового законодавства, на відміну від авторитарної та антидемократичної системи права й законодавства. Авторитарні системи права й законодавства будуються на полярно протилежних принципах і засадах, які засновані на фізичному або військово-політичному насильстві над особою, на принципах нерівності й нерівноправності між класами і соціальними групами - відповідно і громадянами, на експлуатації людини людиною або державою людини, на пригнобленні, на страху перед диктатором чи правоохоронними або силовими органами, на терорі, деспотизмі й антинародній політиці в різних сферах соціального життя, на принципі антиморальності й анти-демократії тощо. Таким чином, право і антиправо - протилежні за своєю суттю. Вони можуть, як і будь-які парні протилежні, або полярні, категорії, за певних умов переходити одне в одне і мінятися місцями.

Юридичні закони можна назвати правовими і в тому випадку, якщо вони виражають основні принципи і положення природного права, основні закономірності економічного, політичного, морального і соціального розвитку суспільства, загальновизнані принципи і норми міжнародного права. Правові закони повинні формуватися на наукових принципах, на досягненнях науки в різних сферах суспільного життя.

Від характеру законів та їх реалізації безпосередньо залежить режим законності й правопорядку. Законність і правопорядок - це основа нормального функціонування правового суспільства і держави. Виконання і дотримання аморального, абсурдного, антидемократичного і антинаукового законодавства фактично призводить до беззаконня, безпорядку, свавілля і хаосу, до деградації та кризи в економічному, політичному і соціальному розвитку тощо.

Отже, правова держава - це така держава, яка має всі ознаки звичайної типової держави (державну владу, територію, суверенітет, фінансово-грошову систему, державну мову, національну культуру), а також соціально-демократичну форму правління і демократичний державний режим, які засновані на пріоритеті права і правових законів, забезпечення основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина, прав і свобод народу, законності й правопорядку відповідно до основних вимог і суті права - правди, правильності, наукової обґрунтованості, справедливості, рівності й рівноправ'я, гуманізму.

1.3 Суть і соціальне призначення правової держави

Розглядаючи питання про форми, типи і види держав, а також з'ясовуючи суть звичайної держави, можна дійти висновку, що всі вони мали і мають різну суть і сутність. Для експлуататорських і диктаторських типів і видів держави їхня суть виявлялась у формах і видах здійснення державної влади, яка належала пануючим класам -- рабовласникам, феодалам, буржуазії, пролетаріату або аристократам, монархам, самодержавцям, деспотам, тиранам та ін. Державна влада здійснювалась в окремих випадках в егоїстичних інтересах монарха і його найближчого оточення, або в інтересах провідного чи домінуючого стану, або класу, дворян, в інших випадках - в інтересах бюрократичного апарату чиновників або державних службовців, ще в інших - в інтересах всього народу і суспільства - в демократичних республіках і теократичних монархіях, іноді і в аристократичних республіках.

Суть правової держави значною мірою відрізняється від суті звичайних видів і типів держави. Соціальна природа правової держави полягає в тому, що вона має інший характер та іншу природу. Вона виникає лише на базі еволюційного або революційного розвитку держави і суспільства, у процесі переходу його від домонополістичного капіталізму, від експлуататорських форм, видів і типів до такого суспільства і держави, в якому проголошується, юридично закріплюється і реалізується основний принцип - принцип рівності й рівноправності громадян перед законом і державою. Цей принцип дає можливість перейти до демократичних форм правління і демократичного режиму, до офіційного юридичного закріплення політичних і економічних прав людини і громадянина. Тому основна суть правової держави виражається в демократії, тобто такій формі правління, за якої державна влада здійснюється самим народом (за безпосередньою участю народу) і в інтересах усього народу чи більшості населення. Ця держава поєднує представницькі та безпосередні форми демократії. На цій підставі правову державу можна назвати демократичною державою, і не тому, що демократичні права закріплено в конституціях чи інших законах, а тому, що ці права реалізуються у практичному виборчому процесі, у практичному житті, якщо немає антидемократичного законодавства. Ступінь і рівень демократії може бути різним залежно від особливостей тих чи інших держав і суспільств [4, 34].

Соціальна природа і призначення правової держави і демократії полягає в тому, щоб згладжувати і стримувати сутички, конфлікти, різноманітні антагонізми між різними класами і соціальними групами. Ця суть закладена в самій природі держави, що яскраво виявилось у Стародавньому Римі, коли траплялися конфлікти між патриціями і плебеями. Щоб ці класи не знищили один одного, не воювали один з одним, патриції пішли на компроміс із плебеями і допустили їх до управління державними справами, в певних межах і формах.

Якщо суто експлуататорська або диктаторська держава є організацією насильства одного класу над іншим, організацією придушення одного класу іншим, то правова держава за своїми завданнями і функціями є політичною організацією примирення, консенсусу і компромісу різних класів, націй і соціальних груп. Однією з основних функцій правової держави є врахування і координація інтересів різних груп населення, знаходження і проведення в життя таких рішень, які підтримуються різними соціальними групами населення. Однією з найважливіших функцій правової держави є також дотримання і задоволення інтересів меншості (опозиції), захист прав кожної людини. Змінюються і зовнішні функції правової держави. У міжнародному аспекті держава розглядається як носій народних інтересів, а не лише класових.

Правова держава - це не суто класова держава, а певною мірою надкласова, міжкласова, оскільки вона виражає і захищає потреби й інтереси всіх соціальних класів, соціальних груп, кожної людини і громадянина, всього суспільства і всієї нації. Державна влада в ній формується в результаті демократичних виборів, і як у кожній республіці з демократичним режимом, вона підзвітна й підконтрольна народові. Весь народ є джерелом державної влади, тому в такій державі існує принцип верховенства влади народу над законодавчою, виконавчою і судовою гілками влади. Таке верховенство влади народу виражається в безпосередніх і представницьких формах правління і управління. Найвищі органи державної влади (парламент, президент, уряд, Конституційний або Верховний Суд) є різними гілками представницької державної влади безпосередньо чи опосередковано. Весь народ або його активна більшість формують ці найвищі органи державної влади, довіряють їм здійснювати законодавчі, виконавчо-розпорядчі й судові функції в межах певного терміну або строку (4-7 років). Ці органи і посадові особи, відповідно, несуть або повинні нести моральну, політичну та юридичну відповідальність за свою діяльність перед народом. Народ уповноважує їх здійснювати представницькі функції держави і суспільства від імені всього народу як усередині держави, так і на міжнародній арені, оскільки за великої кількості населення всі питання внутрішньої та зовнішньої політики держави і суспільства неможливо вирішувати на загальнонародних референдумах або віче. Принцип верховенства влади народу вимагає від усіх гілок державної влади враховувати і виражати потреби та інтереси, а також законні й правомірні бажання і прагнення різних верств населення і соціальних груп - молоді, пенсіонерів, працівників і власників підприємств, національної еліти, державних службовців, працівників освіти і культури, політичних партій і громадських організацій тощо. Державна влада, яка не виражає цих потреб, інтересів і побажань, відривається від суспільства і народу, починає зловживати своїми повноваженнями, їй рано чи пізно доводиться нести моральну або політичну відповідальність (іноді й юридичну).

Цей принцип обумовлений і тим, що держава і державна влада походить від народу, нації або суспільства. Творцем держави є народ або його найкращі представники (еліта), які беруть активну участь у формуванні системи державних органів (у державотворенні) та формують систему права і законодавства для найкращого управління і регулювання найбільш важливих суспільних правовідносин і охорони всіх матеріальних і культурних цінностей суспільства. Цей принцип може бути формальним -- юридично і політично закріпленим, і фактичним, або реальним. Тому для правової держави найважливіше значення має не стільки юридичне закріплення (хоча воно також має свою соціальну цінність), скільки фактична реалізація його у практичному житті. Принцип єдності слова і діла завжди вимагає реалізації принципів правової держави на практиці.

Суть правової держави полягає також і в тому, якими засобами і методами реалізується державна влада, за допомогою якого права й законодавства здійснюється управління державою та суспільством. Для вирішення цих завдань і функцій правова держава обирає правові та законні форми й методи правління та управління. Тому в такій державі домінує пріоритет права і правових законів над усіма підзаконними нормативно-правовими актами або іншими свавільними рішеннями державних органів.

Для правової держави й державної влади правові закони - священні й непорушні. Тому суть права виявляється в режимі або у процесі законності (правозаконності) в усіх сферах економічного, політичного і соціального життя суспільства та особи. Пріоритет права виражається у практичній діяльності державних органів, у режимі законності й дотриманні прав людини і громадянина. Реалізація права і режим законності ведуть до встановлення правопорядку - законними, ненасильницькими і непротиправними методами. Державні органи і посадові особи можуть діяти й використовувати лише ті форми, засоби і методи, що їх дозволяє чинне правове законодавство. Антиправові держави і суспільства головну ставку роблять на державний примус, на фізичну і військову силу, на силу поліції та інших правоохоронних органів в управлінні суспільством і державою. Правова ж держава та її органи мають право застосовувати силу і насильство лише до порушників правопорядку, до кримінальних злочинців тощо. Всі інші спірні питання вирішуються в судовому порядку.

Правова держава підтримує високий рівень правової культури, виявляє повагу до закону і прав, свобод людини і громадянина, юридичних осіб, держави та інших соціальних цінностей. Престиж права і закону (правового) значною мірою обумовлений звичаями і традиціями суспільства, високим, гідним прикладом найвищих посадових осіб у дотриманні вимог права і закону, оскільки закон є загальнообов'язковим для всіх -- для міністра і рядового громадянина, незалежно від заслуг і привілеїв [7, 47].

Соціальна цінність і призначення правової держави полягає в тому, щоб забезпечити вільний розвиток особи (людини і громадянина), створити економічні, політичні, соціальні та міжнародні умови для всебічного розвитку особистості, для вільного розвитку економіки, політичної системи і всіх інститутів державної влади і громадянського суспільства. Це призначення будь-якої держави, але не всі держави і не всі органи державної влади усвідомлюють і розуміють такі високі завдання і функції держави.

РОЗДІЛ 2. НАПРЯМИ ФОРМУВАННЯ ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ В УКРАЇНІ

2.1 Демократична, соціальна, правова держава і громадянське суспільство

Установлення демократичної, соціальної, правової держави є необхідною умовою створення, формування та функціонування громадянського суспільства. У свою чергу громадянське суспільство виступає певним фундатором правової держави.