З'ясуванню поняття правової держави приділяли увагу дуже багато спеціалістів як на Заході, так і в колишньому Радянському Союзі (Алєксєєв С. С, Лазарєв В. М. та інші). В Україні проблеми правової держави досліджували проф. Козюбра М.І., Заєць А.П., Рабінович П.М., Соколов А. II., Тимошенко В.І., і багато інших спеціалістів. У цілому проблемам правової держави присвячено тисячі наукових праць і публікацій. У них по-різному з'ясовується поняття правової держави, мають місце різні підходи і різний аналіз - від примітивного до інтегрованого, комплексного підходу до розуміння правової держави.

На наш погляд, правильний науковий підхід до розуміння правової держави передбачає розглядати таку державу як складне соціально-історичне явище, яке охоплює по суті три окремі, але тісно взаємопов'язані поняття явищ соціального життя: 1) поняття держави взагалі; 2) поняття права; 3) поняття -- основні риси (принципи) правової держави. Поєднавши всі ці поняття, матимемо поняття і визначення правової держави. Визначити поняття правової держави можна і поєднанням двох понять - держави взагалі і права. Це також дасть розуміння правової держави, її визначення. А от у науковій практиці сформувалися інші підходи до визначення і розуміння правової держави. Такий підхід можна назвати формально-логічним, оскільки він заснований на принципах і законах формальної логіки, на відміну від діалектичної та інших логік.

Цей підхід був практично обумовлений різними факторами: 1) по-перше, самою практикою розвитку, еволюції держави, коли правову державу розуміли як принцип поділу влади і т. п.; 2) впродовж багатьох століть наука і практика не могли дати інтегрованого визначення, що таке держава і що t; право, незважаючи на чималі зусилля вчених усіх країн світу. Лише в кінці XX ст. після наукового аналізу різних концепцій (теорій) держави і права виявилося можливим мати певне уявлення про ці явища; 3) по-третє, всі ці явища динамічно розвиваються разом із розвитком науки держави і суспільства, вони періодично змінюються, залежно від нашою пізнання й усвідомлення; 4) по-четверте, всі поняття і всі соціальні процеси мають тенденцію вдосконалюватися, змінюватися до безмежності; 5) всі держави і суспільства розвиваються нерівномірно - одні в напрямку прогресу, інші навпаки - в напрямку регресу (деградації), що також впливає на розвиток науки, правових понять, та й уявлень [16, 98].

В історії людства, як відомо, було дуже багато різноманітних видів і типів держави; демократична, соціальна, соціалістична, буржуазна, а також правова, або громадянська, держава.

Правова держава - це якісно інший вид і тип держави. Вона має свої ознаки (принципи), за якими відрізняється від авторитарної або інших видів антидемократичних держав. Аналіз наукової літератури, різних концепцій і практики свідчить, що правова держава відрізняється від неправових (антидемократичних) держав такими основними ознаками:

1) у ній проголошується і діє принцип верховенства права і правових законів над підзаконними нормативними актами, над свавіллям, політичною і військовою силою держави, її органів влади і посадових осіб;

2) принцип єдності й поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову, яка належить усьому народові з метою недопущення диктаторських антидемократичних режимів;

3) верховенство громадянського суспільства та його представників - парламенту і президента над державним апаратом і державною владою;

4) встановлення народного-контролю за діяльністю державної влади і державних органів у формах безпосередньої та представницької демократії, з метою недопущення зловживання владою і порушення вимог і принципу законності;

5) юридичне закріплення і фактичне забезпечення основних прав, свобод і обов'язків людини і громадянина;

6) взаємоповага і взаємовідповідальність особи перед державою і держави перед особою;

7) юридичне закріплення і реалізація принципу юридичної та політичної рівності, рівноправності і справедливості громадян один до одного, до закону і до держави;

8) всебічний розвиток представницької та безпосередньої демократії, свобода і відповідальність засобів масової інформації;

9) формування поваги до суб'єктивних прав і свобод громадян, юридичних осіб, держави і суспільства: формування поваги до правових законів і в цілому формування високого рівня правової, моральної та політичної культури;

10) зміцнення престижу і ролі судових органів і забезпечення їхньої діяльності на підставі правових законів;

11) пріоритет загальнолюдських політичних і моральних цінностей над класовими, клановими і груповими; високоморальний характер системи права і законодавства та реалізація їх у практичному житті державної влади і громадянського суспільства;

12) управління суспільством і державою на підставі справедливих і мудрих правових законів, за допомогою демократичних форм і методів, збереження громадянського миру, забезпечення (гарантування) права законності і правопорядку.

Можуть існувати й інші факультативні ознаки правової держави. Зокрема, в такій державі діє принцип: «Громадянам дозволено робити все те, що не заборонено законом, а державі та її органам влади - лише те, що дозволено законом».

На цій підставі можна дати визначення правової держави: Правова держава - це така держава, в якій панує і діє принцип верховенства права і правових законів у всіх сферах державного життя і громадянського суспільства, в якій вся державна влада належить народові, в якій проголошуються і гарантуються основні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, державної влади, форми представницької та безпосередньої демократії, загальнолюдські політичні та моральні цінності, рівність, рівноправ'я і справедливість, свобода і відповідальність, взаємоповага і взаємовідповідальність державної влади і громадян, в якій панують громадянський мир, правопорядок і право - законність [16, 100].

Окремі автори дають таке визначення: правова держава -- це форма здійснення народовладдя, політична організація громадян, яка функціонує на основі права, інструмент захисту і забезпечення прав, свобод і обов'язків кожної особи.

Інші спеціалісти вважають, що з урахуванням історичних даних, суспільної та державної практики і з позицій сучасного наукового знання можна виділити такі принципи правової держави:

1) принцип пріоритету права (або «панування права» - «правління права»).

Цей принцип полягає в тому, що:

а) право безпосередньо пов'язано з людиною, це - частина його буття, універсальний засіб спілкування і гарантія нормального способу життя;

б) держава - не єдине джерело формування права; у багатьох випадках держава лише оформляє і виражає природно-правові вимоги або рішення референдумів усього народу, або рішення судової практики;

в) право виникло раніше держави, а тому має більш природний характер, ніж держава;

2) принцип правової захищеності людини і громадянина, який має абсолютний характер;

3) принцип єдності права і закону, оскільки у правовій державі будь-який нормативно-правовий акт повинен бути не тільки за формою і назвою, але і за смислом (сенсом), і за змістом правовим. Це означає, що він має відображати природно-правові засади, відповідати міжнародно-правовим нормам про права людини і громадянина, бути прийнятим легітимним органом державної влади, законно обраним або призначеним. Він має відповідати гуманістичним принципам, процесуально-демократичним процедурам прийняття тощо;

4) принцип правового розмежування діяльності різних гілок державної влади, яка має демократичний і легітимний характер.

Правова держава - не тільки одна із соціальних цінностей, яка повинна утверджувати гуманістичне начало, справедливість, але й практичний інститут забезпечення і захисту свободи, честі й гідності особи, засіб боротьби з бюрократією, місництвом і відомчістю, форма здійснення народовладдя. Формування правової держави пов'язано з максимальним забезпеченням прав і свобод людини, відповідальністю держави перед громадянином і громадянина перед державою, підвищенням авторитету закону і суворим його дотриманням всіма державними органами та іншими суб'єктами, з ефективною роботою правоохоронних органів. У цих ознаках певною мірою виражається демократична ідея народного суверенітету. Суверенітет народу означає, що тільки народ є джерелом державної влади - основа і джерело державного суверенітету. Крім таких ознак, у літературі останніх років називають й інші ознаки правової держави. До них можна віднести такі [16, 102]:

1) концентрація всіх прерогатив державно-владного регулювання в системі державних інститутів;

2) принцип поділу влади і неможливість підміни однієї гілки влади іншою;

3) наявність розвинутого громадянського суспільства;

4) створення антимонопольних механізмів, засобів стримування і противаг проти концентрації всієї влади в якійсь одній гілці влади;

5) верховенство і пряма дія конституційного закону;

6) встановлення в законі та проведення на практиці суверенності державної влади;

7) формування суспільством законодавчих органів влади і контроль за формуванням і вираженням законодавчої волі в законах;

8) відповідність внутрішнього законодавства загальновизнаним нормам і принципам міжнародного права;

9) правова захищеність усіх суб'єктів соціального забезпечення від свавільних рішень хоч би кого;

10) відповідність законів праву і правова організація системи державної влади;

11) підвищення ролі суду як зразка, моделі та засобу забезпечення правової державності;

12) єдність прав та обов'язків держави і громадян;

13) взаємна відповідальність держави та особи [18, 134].

Отже, можна назвати близько 15-20 ознак, за якими правова держава відрізняється від звичайної, експлуататорської, або антидемократичної держави. Переважно всі ці ознаки правової держави були апробовані практикою світового державного будівництва, науково обгрунтовані або емпірично встановлені.

Будь-яка система права будується на основних або головних принципах (ідеях). До таких принципів можна віднести такі: 1) принцип народовладдя або суверенітету народу, від якого походять суверенітет і незалежність держави; 2) принцип рівності й рівноправності всіх громадян перед законом і державною владою або державою; 3) принцип моральності, мистецтво добра і справедливості; 4) принцип істинності, правди, правильності, розумності й мудрості з позицій потреб та інтересів народу або держави, прогресивного розвитку держави, людини і суспільства; 5) принцип свободи й відповідальності за правопорушення; 6) принцип гуманізму; 7) принцип діалектичної єдності й гармонії прав та обов'язків усіх суб'єктів суспільних відносин; 8) пріоритет загальнолюдських морально-політичних цінностей над класовими і клановими, або верховенство загальнонародних потреб та інтересів над класовими і приватними у випадку їх суперечностей; 9) пріоритет природних і невідчужуваних прав і свобод людини над правами і свободами держави і державної влади або гармонія прав та обов'язків держави й особи [21].