НПА поширюється не тільки на громадян України, а й, за деякими обмеженнями, - на іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України.
Винятком вважаються лише окремі іноземці громадяни, які мають імунітет від юридичної держави перебування. Це окремі дипломатичні та консульські працівники, питання яких про юридичну відповідальність вирішується на підставі міжнародних угод. [7 c 120-125]
1.4 Основні структурні елементи нормативно-правового акта
Нормативно-правовий акт завжди має зовнішню структуру: визначені реквізити, що дозволяють його відносити до відповідного виду, наприклад, розрізняти закон це чи постанова, а також визначити, коли він був прийнятий, коли вступив у дію, ким прийнятий, затверджений, підписанийі і т.д. Офіційні реквізити являють собою зведення про посадову особу, що підписала акт, заголовок, вид акта, номер акта і дату прийняття. Також нормативно правовий акт має:
Преамбулу - вступну частину, без статейну (таку, що не містить норм права) загальне введення, у якому дається обґрунтування закону, визначаються цілі, завдання й іноді формулюються вихідні світоглядні положення. Зараз преамбули в законах зустрічаються рідко. Зокрема в Конституції України написано "Верховна Рада Украіни від імені Українського народу - громадян України всіх національностей, виражаючи суверенну волю народу, спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією, усім Українським народом права на самовизначення, дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя, піклуючись про зміцнення громадянської злагоди на землі України, прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу, усвідомлюючи відповідальність перед Богом, власною совістю, попередніми, нинішнім та прийдешніми поколіннями, керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року (1427-12), схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням, приймаємо цю Конституцію - Основний Закон України" це і є преамбулою. [1 преамбула]
Але нормативно-правовий акт має і внутрішню структуру: розподіл на розділи, глави, статті, параграфи, пункти, підпункти, частини, абзаци, розпорядження і т.п. Така будівля нормативно-правового акта - результат тривалого нормотворчого розвитку і служить, з одного боку, послідовному і чіткому викладу правового матеріалу в акті, а з іншого - зручності користування їм
-
Пункти, статті - містять вихідні одиниці нормативно-правового акта - нормативні розпорядження. Через нормативне розпорядження стаття співвідноситься з нормами права. Статті можуть поділятися на частини, а пункти - на абзаци і підпункти. І статтю, і частини, із яких вона складається, прийнято позначати скорочено початковими буквами: статтю - "ст.", а частини (абзаци) статей - "ч.". Статті в законах нумеруються, нерідко нумеруються і частини (абзаци) статей, тоді вони, як правило, звуться пунктами.
-
Глави - є у великих за обсягом нормативно-правових актах.
-
Розділи - об'єднують глави у великих за обсягом нормативно-правових актах. Можлива й інша ситуація, коли статті, пункти об'єднуються в розділи, а розділи - у глави.
-
Частини - найбільші підрозділи закону, містяться, як правило, у кодексах. Так, Кримінальний кодекс, Цивільний кодекс поділяються на дві частини: Загальну і Особливу. [3 c 25-29]
Отже, можна зробити висновок по першому розділі, що НПА є єдиним із головних джерел права сучасної держави. У ньому виражають більшість правових норм, які регулюють найважливіші суспільні відносини, також в них закріплені норми, які координують інтереси від конкретних економічних, соціальних, національних і міжнародних відносин на сучасному етапі розвитку нашої держави.
ІІ. Види нормативно-правових актів
2.1 Критерії класифікації
Нормативно-правові акти класифікують за різними критеріями:
1) За суб'єктами ухвалення на акти - народні (прийняті референдумом), органів держави, органів місцевого самоврядування, спільні акти, органів державних і недержавних формувань;
2) За сферою дії - на загальні, спеціальні, локальні;
3) За ступенем абстрактності правових норм - на первинні та конкретизаційні;
4) За характером волевиявлення - на акти встановлення, зміни та скасування норм права;
5) За галузями законодавства - на цивільні, кримінальні, кримінально-процесуальні та інші;
6) За часом дії - на визначено-строкові та невизначено-строкові;
7) За юридичною силою - на закони і підзаконні НПА. [4 c 60]
2.2 Закон, загальне поняття та види законів
Державний закон - це нормативно-правовий акт, який приймається вищими представницькими органами державної влади (парламентом або всім народом на загальнонародних референдумах) в особливому порядку, має найвищу або вищу юридичну силу по відношенню до інших нормативно-правових актів, загальнообов'язковий для всього населення і держави, охороняється державою і регулює найважливіші суспільні відносини.
Усі закони мають вищу юридичну силу, яка проявляється в тому, що:
Усі НПА повинні видаватись у відповідності з законами;
У разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативного акта діють норми закону;
Тільки законодавчий орган може підтвердити чи не підтвердити прийняття закону в разі повернення його Президентом при накладеному вето.
Відмінність між законом і правом полягає в тому, що право є системою норм, на його розвиток впливають об'єктивні фактори, воно є загальнообов'язковими структурними його елементами є норми. Закон же являється зовнішньою формою вираження норм.
На його формування і функціонування впливають фактори суб'єктивного характеру, структурними елементами його є статті, які містять нормативні процеси і він має певну юридичну силу.
В Україні право приймати закони належить Верховній Раді України, більшістю від її конституційного складу. Закони підписує Голова Верховної Ради України і направляє їх Президенту України, який протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання (промульгація) та офіційно оприлюднює або повертає закон зі своїми пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду.
Якщо ж президент України протягом п'ятнадцяти днів не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом і має бути підписаний та офіційно оприлюднений.
Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менше як двома третинами (2/3) від її конституційного складу, Президент зобов'язаний його підписати протягом 10 днів. Закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування. Відповідно до Конституції України право законодавчої ініціативи у Верховній Раді належить Президенту України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів і Національному банку України. [11]
Всі закони України приймаються в особливому порядку, який передбачає:
а) Законодавчу ініціативу;
б) Підготовку проекту закону до розгляду його Верховною Радою України;
в) Розгляд Верховною Радою України на пленарних засіданнях в першому, другому і третьому читаннях.
г) Прийняття закону Верховною Радою України та підписання його Президентом України
д) Опублікування закону і введення його в дію.
Закон України не пізніше як у 15-денний строк після його прийняття і підписання підлягає оприлюдненню державною мовою в офіційних друкованих виданнях:
ь Голос України (Газета Верховної Ради України. Засновник - Верховна Рада України. Виходить з 1 січня 1991 року. Періодичність - 5 разів на тиждень (крім неділі й понеділка);
ь Урядовий кур'єр (Газета органів державної виконавчої влади України. Засновник - Кабінет Міністрів України. Заснована в 1990 році. Газета виходить у вівторок, четвер та суботу);
ь Відомості Верховної Ради України (Щотижневий нормативний бюлетень українською та російською мовами. Рік видання 57-й. Засновник - Верховна Рада України. Видавець - парламентське видавництво);
ь Офіційний Вісник України (Щотижневий збірник актів законодавства, внесених до Єдиного державного реєстру. Видається з 1997 року. Засновники - Міністерство юстиції України, Головне державне об'єднання правової інформації та пропаганди правових знань Міністерства юстиції України. "Офіційний вісник України" видається відповідно до Указу Президента України від 13 грудня 1996 року №1207/96 "Про опублікування актів законодавства України в інформаційному бюлетені "Офіційний вісник України");
Всі закони, які існують в Україні, поділяють в залежності від суб'єктів їх видання на такі види:
§ Закони, які прийняті Верховною Радою України
§ Закони колишнього СРСР, які регулюють відносини, що не врегульовані законами України і не суперечать Конституції і законам України.
§ Закони Автономної Республіки Крим, які прийняті до прийняття нової Конституції України і діють тільки на території Криму.
Залежно від юридичної сили (ієрархії) і за спеціальним значенням (цінністю) в системі законодавства, вони мають таку ієрархію і види:
1. Конституційні закони, до яких відносяться: Конституція України, закони, прийняті на основі Конституції і повинні відповідати їй, а також інші закони, які вносять зміни і доповнення до Конституції України. Наприклад, Закон України "Про внесення змін до Конституції України", але станом на 2011 рік цей закон визнано неконституційним згідно з Рішенням Конституційного Суду N 20-рп/2010 від 30.09.2010 у зв'язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття.
2. Організаційні закони, які займають друге місце за юридичною силою після Конституції України. Це такі закони, які конкретизують найважливіші положення Конституції України, передбачені Конституцією України або її концепцією, а також які випливають з їх змісту. Ці закони приймаються 2/3 голосів від фактичної кількості депутатів ВРУ.
3. Звичайні або поточні закони, які регулюють інші суспільні відносини і складають найбільшу кількість законів.
4. Надзвичайні закони, які приймаються в необхідних випадках, передбачених Конституцією і надзвичайними ситуаціями. Крім того, можуть бути і інші закони, в тому числі прийняті на загальнодержавних референдумах, а також міжнародно-правові акти, які ратифіковані ВРУ входять в систему законодавства на рівні із законами держави.
Можуть бути закони правові і не правові, демократичні й авторитарні, по галузям права і законодавства - кримінальні, цивільні і т.д.; по сферам впливу і змісту - економічні, політичні, моральні і аморальні, міжнародно-правові і т.д. [5 c 69]
2.3 Підзаконні нормативно-правові акти та їх види
Підзаконні нормативно-правові акти - це правові акти, що видаються уповноваженими на те суб'єктами: Президентом, Кабінетом Міністрів України тощо, на основі законів і для виконання їх. Усі підзаконні нормативно-правові акти мають меншу юридичну силу, ніж будь-які закони і не можуть суперечити їм.
Підзаконних НПА багато і їх можна класифікувати за суб'єктами видання і юридичною силою:
1. Укази і постанови ВРУ;
2. Укази і розпорядження Президента України;
3. Декрети, постанови і розпорядження Кабінету Міністрів України;
4. Накази, інструкції і положення міністерств і державних комітетів;
5. Накази і розпорядження державної адміністрації району, області;
6. Акти колишнього Президента СРСР, Ради Міністрів СРСР (Кабінету Міністрів, укази та постанови ВР СРСР з питань, які не врегульовані і не заперечують законодавству України;
7. Підзаконні (рішення, постанови ВР АР Крим, Ради Міністрів АР Крим) нормативно-правові акти АР Крим;
8. Міжнародні договори укладені Україною і ратифіковані ВРУ згідно із законом "Про дію міжнародних договорів на території України" від 10.12.1991 року;
9.