- Обмеження, в силу яких власник повинен чогось не робити (non facere);

- Обмеження, в силу яких власник зобов'язується до позитивних дій щодо об'єкта свого права власності (facere).

Вангеров, Беккінг, Беккер, визнаючи перші два види обмежень, не визнають обмежень, що зобов'язують власника що- небудь робити.

Обмеження в користуванні річчю Віндшейд ділить на обмеження, встановлені в інтересах сусідів, і обмеження в публічних інтересах. Брінц виділяє в окрему групу обмеження, спрямовані проти свободи в користуванні об'єктом права власності.

Беккінг вважає, що обмеження у праві відчужувати річ не є обмеженням права власності. Вони володіють спеціальним, відносним і минущим характером, встановлені для захисту або інтересів окремих осіб, або особливих юридичних відносин, або з метою сприяти здійсненню права у певних випадках. По своїй суті, вважає Беккінг, вони, будучи обмеженнями правоздатності, є особливими перешкоди до відчуження об'єкта права власності і повинні розглядатися у вченні про припинення права власності.

На наш погляд, позиція Беккінга представляється неприйнятною. Відчуження є одна з форм здійснення власником правомочності щодо розпорядження майном. У зв'язку з цим обмеження права відчужувати річ є обмеженням права власності. [16]

Обмеження в інтересах сусідів окремо розглядаються в роботах Пагенштехера, Дернбурга, Бринцева.

Обмеження щодо віндикації Вангеров також виділяє як окремого виду обмеження права власності.

За джерелами Беккінг ділить обмеження права власності на дві групи:

- Обмеження, що виникають з приватним актам;

- Обмеження, що у силу загальних приписів права.

Віндшейд поряд з обмеженнями, що виникають на підставі загального розпорядження права, виділяє обмеження, що виникають з набутих прав третіх осіб. Він також допускає обмеження права власності за судовим рішенням.

Обмеження у праві ділити річ Рот розглядає як різновид обмежень позитивного боку права власності поряд з обмеженнями у праві відчужувати і користуватися річчю.

Барон поділяє обмеження права власності на два класи залежно від того, чи виникають вони одночасно з об'єктом власності або з'являються внаслідок особливого юридичного акту. Перші є законними обмеженнями права власності, викликані інтересами сусідів чи громадським інтересом (за винятком законних заборон відчуження і узуфрукта). [16]

Обмеження права власності, що виникають внаслідок особливого юридичного акту, поділяються на дві групи. Першу групу складають обмеження, викликані речовими правами на чужу річ. При цьому власник не позбавляється правомочності, наданого не власнику, але він зобов'язаний поступатися, якщо того вимагає право останнього. Надане не власнику правомочність називається речовим правом на чужу річ.

Другу групу обмежень складають заборони відчуження, які поділяються на законні, судові, заповідальні і договірні обмеження. Особливість цих обмежень полягає в тому, що відібране у власника правомочність розпорядження може не переноситися на іншого. Це має місце при законних заборонах відчуження. Незважаючи на панівне в юридичній літературі думку, Ю. Барон, на наш погляд, цілком обґрунтовано схильний відносити судові заборони чи не до обмеженням власності, а до обмежень дієздатності марнотрата або загального боржника, і цим пояснювати нікчемність вчиненого ним відчуження. [16]

В.І. Синайський зазначав, що існують і інші обмеження права власності в інтересах суспільства і культури. Однак ці обмеження закон не відносить до права участі спільного. При цьому він вважав, що обмежень права власності в інтересах культури явно недостатньо. У той час як обмеження права власності в інтересах суспільства в українському законодавстві досить численні. Ці обмеження стосувалися:

- Влаштування та утримання будинків, фабрик і заводів та інших споруд;

- Розробки надр;

- Полювання, рибної та перловою лову;

- Користування лісами;

- Користування землею, розташованої уздовж лінії залізниць;

- Обмежень власників в інтересах народного здоров'я та особистої безпеки;

- Примусового вилучення майна.

Законні обмеження за своєю природою мають двоїстий характер, перебуваючи на кордоні публічного та приватного права. Однією стороною вони входять в сферу публічного права, інший - в сферу цивільного права, зачіпаючи інтереси власника. При цьому вони відповідають інтересам певних осіб або суспільства в цілому.

Крім того, допускаються обмеження щодо переміщення товарів і послуг, які можуть вводитися тільки у відповідності з державним законом, якщо це необхідно для вирішення наступних завдань (ст. 97 МКУ): [24]

- Забезпечення безпеки;

- Захисту життя і здоров'я людей;

- Охорони природи і культурних цінностей.

Правові форми цивільних відносин є результатом сукупної дії багатьох соціальних сил. Поряд з економічними потребами до них можна віднести сформовані у суспільстві погляди на поняття справедливості, державний устрій і ступінь його впливу на життя суспільства, розвиток науково-технічного прогресу, рівень розвитку й усуспільнення продуктивних сил і т. д. Дослідники обмежень права власності не повинні задовольнятися вивченням технічного боку правового регулювання, що об'єднує всі засоби, необхідні для правильного забезпечення балансу протистоять інтересів. Оскільки «законодавча функція не може бути відділена цілком від влади судової всупереч всім направленим до того заходам, і... тлумачення» закону завжди містить у собі явне або приховане перетворення його».

Аналіз різних підходів до питань класифікації законних обмежень права власності дозволяє зробити певні висновки. Переважна кількість вчених-юристів схильні поділяти обмеження права власності на дві групи. Перша група являє собою обмеження права користування, які поділяються на обмеження права користування майном, встановлені в інтересах суспільства, і обмеження в користуванні майном, встановлені в інтересах конкретної особи (або певного кола осіб). У другу групу входять обмеження в юридичному розпорядженні майном (заборони відчуження).

Іпотека (застава нерухомості) відповідно до Закону України «Про іпотеку (заставі нерухомості)» від 05.06.2003 № 898-IV передбачає певні обмеження права власності на нерухоме майно. Відповідно до Закону про іпотеку не допускається іпотека майна, вилученого з обороту а також майна, на яке за державним законом не може бути звернено стягнення. [19]

2.2 Самообмеження прав

Власник може сам добровільно, без жодного примусу ззовні, обмежити свої права на об'єкт власності. Чим може бути викликане таке дивне, на перший погляд, поведінка власника, в яких формах воно може здійснюватися?