ВСТУП

Актуальність даної теми, дуже різко встала на сучасному етапі розвитку кримінального законодавства. Держава на певному етапі свого розвитку опиняється перед необхідністю реформування свого законодавства. Необхідність реформування кримінального законодавства України була викликана багатьма причинами: набуттям Україною незалежності, соціально-політичною й економічною обстановкою в державі, і, звичайно, прийняттям у 1996 році Конституції України. Кримінальний кодекс України, що діяв на її території до 1 вересня 2001 року, був прийнятий ще в 1960 році, тому названі вище обставини не могли не вплинути на відставання кримінального закону від реалій сучасної України. Українська держава будує свою діяльність на основі забезпечення прав і свобод людини, тому питання притягнення і звільнення від кримінальної відповідальності займають у кримінально-правовій політиці важливе місце. У реальному житті практика правоохоронної діяльності часто стикається із ситуаціями, коли діяння, що вчинено конкретною особою, ззовні надзвичайно подібне до того, яке належить до категорії злочинів. Але схожість залишається виключно зовнішньою і при наближеному, більш глибокому аналізі, вдумливий дослідник прийде до висновку, що ці діяння не несуть небезпеки для суспільства, а, навпаки, повинні оцінюватись як соціально корисні. Зовнішня схожість таких діянь із злочинами, як правило, ґрунтується на деяких ознаках об'єктивної сторони і найчастіше зумовлюється наслідком діяння, який у більшості випадків визначає наявність суспільної небезпеки. Скажімо, з першого погляду при наявності трупа з явними слідами насильницької смерті, завжди першою на думку спадає версія про вчинення вбивства. Однак відповідь на питання, чи правильним є перший висновок, дасть глибинне дослідження реальних обставин справи, яке, зрештою, може привести до визнання дій правомірними, наприклад, внаслідок їх вчинення в умовах застосування права на необхідну оборону від суспільно небезпечного посягання. Кількість видів обставин, які виключають злочинність діяння, в чинному КК України значно розширена порівняно з КК 1960 р. На необхідність цього тривалий час вказували вчені-криміналісти, оскільки реальне життя, реальна практика застосування кримінального закону пішли вперед у порівнянні з законодавством. Поняття обставин, що виключають злочинність діяння, давно відоме теорії кримінального права і кримінальному законодавству. Але мало хто виділяв обставини, які виключають винність особи. В.Д. Спасович у підручнику з кримінального права виділяв ряд обставин, які при дотриманні відповідних умов виключали злочинність діяння. До них він відносив: відмову від права його власником (самогубство, пособництво в ньому, спричинення собі тілесної шкоди); виконання діяння на підставі закону; крайню необхідність; необхідну оборону, примус, «неведение и заблуждение» та деякі інші. У підручнику Л.Є. Владимирова цим обставинам присвячений цілий розділ. Називаючи їх «легальные оправдания», автор вказує, що такими є виконання закону; необхідна оборона, стан крайньої необхідності, згода потерпілого. О.Ф. Кістяківський до обставин, що виключають злочинність діяння, відносив крайню необхідність, фізичний примус і погрозу, необхідну оборону, обов'язок та наказ керівництва, «неведение и заблуждение или ошибку», сп'яніння, афекту, стан сну та лунатизму, вік, душевні хвороби. При цьому слід зазначити надзвичайно глибокий (зрозуміло із урахуванням рівня загального розвитку наукової думки), аналіз цих обставин, здійснений автором. Л.С. Бєлогриць-Котляревський називав цю групу «причинами, исключающими преступность деяния» та включав до неї «неведение и ошибку», виконання закону та обов'язкового наказу, виконання дисциплінарного права та обов'язків звання; фізичний примус; необхідну оборону; крайню необхідність; згоду потерпілого. Інститут обставин, які виключають злочинність діяння є одним з найбільш оновлених і доповнених у Кримінальному кодексі України, тому в науці кримінального права не всі з передбачених у ньому обставин мають необхідний рівень розробки, аналізу і роз'яснень. Серед усіх інститутів загальної частини кримінального права одним з найважливіших є саме цей інститут. У повсякденному житті, як вже було зазначено, нерідко мають місце випадки, коли в певних ситуаціях здійснюються дії, які хоча і мають "зовнішню", формальну схожість із злочинами, але через переслідувані корисні цілі, не є суспільно небезпечними, тобто протиправними. Ці дії в тій або іншій мірі є вимушеними, а мотиви їх здійснення - морально-виправданими.

Однак у науці кримінального права досліджувались й інші обставини, що виключають злочинність діяння, які не були закріплені безпосередньо в нормах КК України. Тому важливим і необхідним є аналіз позицій і підходів щодо даної проблеми, представлених у кримінально-правовій науці. Тому основна мета даної роботи полягає в проведенні порівняльного правового дослідження основних питань інституту обставин, що виключають злочинність діяння по кримінальному праву України. А також вивчення обставин, які визначають винність особи. Як відомо, одним з напрямків удосконалення законодавства є вивчення законодавства інших держав. В багатьох державах даний інститут називається по-різному, це викликається тим, що в даних країнах теорія кримінального права вбачає трохи інший сенс цих обставин. Тому виявлення рішення якого-небудь питання досліджуваної проблеми, однакової юридичної техніки й інших загальних рис дозволяє в майбутньому використовувати позитивний досвід тієї чи іншої галузі права іншої держави, тому необхідно також звертати увагу на розвиток кримінального права розвинутих правових держав, які приділяють велику увагу захисту прав своїх громадян. Та не соромитися використовувати досвід зарубіжних країн.

РОЗДІЛ 1. ЮРИДИЧНА ПРИРОДА ОБСТАВИН, ЯКІ ВИКЛЮЧАЮТЬ ВИННІСТЬ ДІЯННЯ ОСОБИ

Якщо говорити про термін обставин, які виключають злочинність діяння, то необхідно звернути увагу на те, що даний термін є законодавчим. В теорії та практиці кримінального права до прийняття кримінального кодексу 2001 року, про них говорилось, як правило, як про обставини, які виключають суспільно небезпечне діяння. Даний підхід був визначений в «класичній» радянській школі кримінального права.

Так, А.А. Піантковський писав: «при деяких обставинах діяння, за своїми зовнішніми ознаками схоже з ознаками того чи іншого злочину, а насправді не є такими, тобто не є злочинами; вони не тільки не представляють собою небезпеку. Але насправді є корисними»

І.І. Слуцький, також положив в основу виключення суспільної небезпеки класифікацію названих обставин в залежності від їх рівня «суспільної корисності».

Слуцький вважає, що дані обставини поділяються на:

Ті, в яких ярко виражена суспільна корисність і правомірність (необхідна оборона, прийняття мір, необхідних для затримання злочинця, крайня необхідність, виконання законного наказу, виконання службових та професійних обов'язків, використання свого права до примушення виконувати (в армії, на флоті і т. п.).

Ті, які хоча і виключають суспільну небезпеку, але в ряді випадків не роблять їх суспільно корисними і правомірними (добровільна відмова від скоєння злочину, згода потерпілого, малозначення правопорушення, зміна закону, зміна соціально-політичної обстановки, закінчення строків давності).

Фізичний примус та непереборна сила.

За радянських часів більша частина вчених-юристів до числа обставин, які виключають суспільну небезпечність діяння відносили згоду потерпілого, виконання суспільно-корисних, професіональних функцій, виконання обов'язкового наказу і т.і. Але давали цим поняттям різну природу. А.А. Піонтковський говорив і про обставини, які виключають суспільну небезпеку, і про обставини, які виключають склад злочину, але при цьому маючи одну і ту ж групу обставин. Тому в той період ряд вчених, а серед них такі як Беляєв Н.А. та Шаргородський М.Д. вказували на те, що у всіх випадках мова йде спричинення наслідків передбачених кримінальним законом, через що виникає питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності. Якщо ж таких наслідків не має, то проблема обставин, які виключають відповідальність безпредметна. Також малось на увазі виключення саме кримінальної відповідальності, а не караності. Вчені того періоду у такому випадку звертались до вчення про покарання. Також говорилось про відсутність суб'єктивної сторони злочину. Тому беручи до уваги дані погляди та виходячи з поняття злочину , вони признали те, що дані обставини можуть виключати суспільну небезпеку діяння або його протиправність, а також як те і те разом.