Далі, в більш пізній період, виникла позиція в теорії вітчизняного кримінального права відносно виключення суспільної небезпеки діяння, при любій з цих обставин. Даний підхід використовується і сьогодні. Але деякі вчені розглядали дані обставини трохи інакше. Розділяючи їх за критеріями, наприклад Келіна С.Г. пише про виключення при наявності тої чи іншої обставини «суспільної небезпеки, протиправності та вини». Згідно цієї позиції, для окремих обставин виникають різні підстави для виключення злочинності спричиненої шкоди: при необхідній обороні та затримані особи, яка вчинила злочин, - це відсутність суспільної небезпеки, при виконанні наказу - відсутність винуватості; при крайній необхідності, фізичному або психічному примусі, обґрунтованому ризику - відсутність протиправності. Досить цікавою є думка А.В. Наумова, який визначає те, що всі ці обставини виключають і кримінальну протиправність (протизаконність), і суспільну небезпеку, і винуватість, і караність діяння, а це означає що і злочинність. Дана думка є досить цікавою, тому що вона виокремлюється найбільшою радикальністю: її суть полягає у тому, що при наявності тієї або іншої обставини злочинність спричиненої шкоди виключається за абсолютною підставою - підставою відсутності всіх ознак злочину. В даному випадку необхідно змоделювати класичну ситуацію: коли знаходячись у стані правомірної необхідної оборони, особа з метою врятування свого життя спричиняє смерть нападаючому. Причинитель шкоди досяг віку кримінальної відповідальності, значить являється суб'єктом можливої кримінальної відповідальності за причинену шкоду. А якщо причинитель шкоди є суб'єктом відповідальності, то теоретично він може нести відповідальність за те, що він накоїв. Але не несе він відповідальності тільки тому, що його дії є правомірними. Але при такому розгортанню подій навряд чи можна говорити про виключення винуватості, як ознаки злочинності діяння при спричиненні шкоди в даних обставинах. Так, на перший погляд здається, що А.В. Наумов правий, говорячи про відсутність у скоєному ознак злочину, але все ж таки повинен бути єдиний, основний критерій для виокремлення самої групи обставин, виключаючи злочинність діяння, як самостійного кримінально-правового інституту. Фактичне спричинення шкоди охоронюваним законом інтересам в рамках обставин, виключаючи злочинність діяння, дозволяє стверджувати, що така ознака діяння, як суспільна небезпека нікуди не зникає. Наприклад, якщо шкоду, згідно кримінальному закону було вчинено малолітнім, тобто особою, яка не являється суб'єктом кримінального закону. В даному випадку виключається відповідальність особи, але суспільна небезпека нікуди не зникає. Правомірність та суспільна небезпечність не являються взаємовиключними поняттями в кримінальному праві. Тому вчинене діяння, будучи за визначенням суспільно небезпечним, в той же час може характеризуватись, як правомірне. Але це повинно бути вказане в самому законі. Якщо говорити про такі ознаки, як суспільна небезпека та злочинність діяння. То тут можна сказати, що виключення злочинності не завжди можна пов'язувати з виключенням такої ознаки, як суспільна небезпека. Наприклад діяння, яке підпадає під ознаки злочину, в силу малозначності не є злочинним, але якщо воно не було суспільно небезпечним.

Необхідно сказати, що багато авторів вважають, що деякі обставини виключають скоріше винуватість ніж інші ознаки спричинення шкоди. Наприклад виконання наказу, дана обставина виключає кримінальну відповідальність, якщо виконавець наказу не розумів злочинності обов'язкового для нього наказу. В даному прикладі видно, що факт розуміння того, що наказ є злочинним являється умовою настання відповідальності, але на факт злочинності він не впливає, тому що кримінальну відповідальність за спричинення такої шкоди несе особа, яка відала незаконний наказ. Тому, спричинена шкода завжди буде розглядатися як злочинна, а закон виключає злочинність в діяння виконавця, маючи на увазі відсутність подію злочину в його поведінці. З цього випливає, що в рамках обставин ознака винуватого відношення до шкоди у особи залишається, тобто люба з даних обставин не виключає винуватість як ознаку злочинності причиненої діянням шкоди.

При визначенні природи обставин, які виключають злочинність діяння, необхідно визначитись з поняттям того, що є відсутнім при даних обставинах-злочин або склад злочину. У вітчизняній науці прийнято визнавати те, що «особа, яка діяла у стані необхідної оборони або крайньої необхідності, при інших обставинах, які виключають кримінальну відповідальність, діє таким чином, що в її діях відсутній склад злочину.» Як відомо злочином визнається діяння особи, яке включає всі ознаки, що вказуються у ст. 11 КК України. Але кримінальний закон, не визначає поняття складу злочину, дане поняття існує лише в теорії кримінального права. Загалом найбільш поширеною з даного приводу вважається точка зору, що склад злочину-це всього лише логічна модель, нормативна категорія, яка закріплює ознаки якої-небудь дії, та виражає його злочину суть. Тому в вітчизняній науці склалася тенденція до того, що при наявності тієї або іншої обставини відсутній склад злочину. Але в такому випадку, необхідним треба буде визнати те, що до обставин, які виключають злочинність діяння необхідно віднести, наприклад, неосудність спричинителя негативних злочинних наслідків, його малолітній вік та інші обставини, які дають змогу не бути притягнутими до кримінальної відповідальності, за основу в яких лежить відсутність складу злочину. Та головне протистояння даній позиції заключається в тому, що люба обставина, яка виключає злочинність діяння встановлює те, що за перевищення меж допустимості, особа підлягає кримінальній відповідальності за причинену шкоду. Тому більш правильним, на мою думку, було б говорити про те, що при наявності обставин, які виключають кримінальну відповідальність, необхідно говорити про відсутність ознаки самого злочину, як обов'язкової характеристики даного юридичного факту. Тому говорячи про юридичне коріння обставин, які виключають кримінальну відповідальність необхідно звернути увагу на виключення ознак злочину, звичайно при умовах його правомірності, які виключають кримінально-правовий юридичний факт-подію злочину. При цьому виключення події злочину при наявності тієї або іншої обставини в принципі виключає необхідність встановлення всіх ознак складу злочину в діянні особи як єдиного й достатнього приводу для притягнення до кримінальної відповідальності. Або інакше кажучи, допустимість обставин, які виключають злочинність діяння, залишає останнє без ознак злочину, що в свою чергу приводить до того, що не можливо побачити склад злочину. Тому кримінальне законодавство і виділяє відсутність події злочину та відсутність складу злочину.

Також можна звернутись до кримінальних кодексів інших країн та до їхнього досвіду визначення поняття та юридичної природи обставин, які виключають злочинність діяння. Зразу необхідно відмітити те, що більшість країн не знають даного терміну. Кримінальні кодекси романських держав традиційно говорять про «обставини звільнення від відповідальності». При цьому до таких обставин в кримінальному законодавстві романських країн до таких відносять, разом з необхідною обороною , крайньою необхідністю та іншими, такі, які за законодавством України, також виключають кримінальну відповідальність, але за іншими підставами (недосягнення віку кримінальної відповідальності, неосудність, невинувате спричинення шкоди і т.д.). Трохи по-іншому трактує природу даних обставин законодавство ФРН, в нормі про необхідну оборону вказується те, що «той, хто скоює діяння, яке було викликане потребою необхідної оборони, вчиняє не протиправно», але з іншої сторони, «хто вчиняє протиправне діяння, в умовах виключно крайньої необхідності, діє не винувато».

В кримінальному законодавстві країн загального права, данні обставини відносяться до розряду «виправдовуючих» і виключаючих вину. Більш детально, у зрівнянні з іншими країнами, мова піде далі. Але говорячи в даному розділі про юридичну природу даних обставин, не можливо не згадати про досвід інших країн. В європейській правовій думці біля ста років тому, було закладено сепаратне розуміння юридичної природи таких обставин: так, наприклад, Белинг відмічав, що за своєю юридичною сутністю, розглядувані обставини не однакові, одні перетворюють скоєне діяння в правомірне, а інші лише виключають протиправність, тобто роблять скоєне діяння не цікавим для права. Але воно і досі має місце в сучасному зарубіжному кримінальному праві. Так наприклад Римський Статут Міжнародного кримінального суду від 17 червня 1998 року, не використовує ніде формулювання «обставина, виключаючи злочинність діяння». Замість цього, в цьому документі мова йде про обставини, які звільняють від відповідальності. При цьому перелік даних обставин дуже великий. Всі обставини мають зовсім різну юридичну природу (неосудність, вимушена інтоксикація, помилка у факті…). З іншої сторони в багатьох нових кримінальних кодексах європейських держав, прийнятих за останнє десятиріччя, намітилася тенденція, відомості всіх названих обставин зводити «до єдиної юридичної підстави». Але це не означає те, що законодавству ряду європейських держав став відомий інститут обставин, які виключають злочинність діяння, можна сказати лише те, що наша держава опинилася в трохи вигіднішому становищі, але знов це вже кому як вигідніше. Все наводить на те, що при наявності тієї або іншої обставини, яка виключає злочинність діяння, зберігаються всі ознаки відповідного складу злочину. Проте діяння особи не може підлягати кримінально-правовій оцінці в силу наявності такої дозволюючої обставини, яка анулює протиправність спричиненої шкоди, тобто виключає формальну ознаку злочинності діяння. Але з іншої сторони, порушення умов правомірності обставини дозволяє таку шкоду розцінювати як злочину. В одній із монографій обставина, виключаючи злочинність діяння, визначалась, як вказаний в кримінальному законі привід, який виключає кримінальну відповідальність за вчинену охоронюваним інтересам шкоду. Таке виключення кримінальної відповідальності можливе при дотриманні критеріїв допустимості спричинення шкоди в рамках кожної з обставин. Але в даному визначенні є неточність, так як кримінальне законодавство знає також інші випадки, при наявності яких виключається кримінальна відповідальність, тобто причинена об'єкту кримінально - правової охорони шкода також розцінюється як «неправомірна».

Тому визначення обставин, виключаючи злочинність діяння, як категорії кримінального права, являється першочергово важливим, тому що правильне вирішення даного питання дозволить сформулювати унікальні характеристики даної категорії кримінального права.

Для того, щоб сформулювати визначення такої обставини, необхідно відповісти на питання, що з себе представляє обставина, для виключення злочинності скоєного.

Р.Р. Геліакберов виділив ці обставини, як вольові дії особи, поєднанні з спричиненням якої-небудь шкоди іншим інтересам, але в силу відсутності суспільної небезпеки та їх корисності, вони визнаються кримінальним законом корисними. Таким чином, люба обставина прирівнюється до поведінки самого причинителя шкоди. Дана позиція викликає зауваження, так як багато з цих обставин викликані діянням зовнішнього фактору, наприклад, напад іншої людини, дія сил природи, інші фактори.