не досягнення віку кримінальної відповідальності

примушування до вчинення злочину

помилку в праві

виконання закону або вказівки законного органу влади

правомірний захист

крайню необхідність

Таким чином одразу видно, що французький законодавець в одній групі об'єднує не тільки ті, які з точки зору українського законодавства відносяться до обставин, які виключають злочинність діяння, тобто відсутні всі елементи злочинного діяння. А ще й ті, в яких відсутній суб'єкт злочину. Але це досить не логічно виглядає і для самого французького законодавця, тому що, навіть якщо особа вчинила описане в законі діяння, при цьому не досягшого віку кримінальної відповідальності або будучи неосудним. Відносно таких суб'єктів кримінальне переслідування припиняється, але наслідки вчиненого діяння залишаються, тому слідчі та юрисдикційні органи можуть признати особу небезпечною для суспільства та застосувати для нього міри впливу, які не пов'язані з покаранням. Для малолітнього міри виховного характеру для неосудного міри медичного характеру. Але це тільки у визначених випадках, в інших дані заходи не застосовуються. Тому якщо виходити з назви глави Кримінального кодексу Франції, в якій знаходяться описувані обставини - «Підстав не наставання кримінальної відповідальності», дійсно досить не логічно говорити про те, що до визначених осіб не застосовується відповідальності. Як вже було вказано, в інших випадках дані заходи не застосовуються, тому що такі діяння не можуть бути розцінені як суспільно небезпечні. Примушення до вчинення злочину вказує на те, що суб'єкт не осудній, що діє з власної ініціативи тобто добровільно. А це означає відсутність морального елементу злочину.

Отже першою обставиною виключаючою настання відповідальності, за кримінальним законодавством Франції, є примушення до вчинення злочину. Кримінальна концепція французького законодавця виходить з морального елементу. Тобто особа повинна розуміти та бажати настання наслідків. Дана обставина була закріплена ще в ст. 64 КК Франції 1810 року, в якій вказувалось, що «не має ні злочину, ні проступку, якщо під час вчинення діяння обвинувачений знаходився в стані божевілля або під примусом сили, якій не міг протистояти». Кодекс 1992 року трохи змінив дане поняття, придаючи йому трохи інший сенс. Згідно ст. 122-2 не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка діяла під дією якої-небудь сили або примушення, котрій вона не могла протистояти. У кримінальному законодавстві Франції поняття «примушення», «форс мажорні обставини» та «непереборна сила» вживаються, як тотожні. Судова практика під примушенням розуміє фізичне примушення, дію сил природи, але суди не визнають такими психічне примушення. У КК Франції є самостійні склади злочину з примушенням, наприклад визнається злочином як геноцид, так і примушення до вчинення злочину проти людства.

У кримінальному законодавстві Франції також передбачено таку обставину, як юридична помилка. Дана обставина була введена в КК Франції 1992 році. Згідно ст.122-3, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка представить докази того, що вона діяла законно і не мала підстав вважати, що діяла не законно. Дана обставина має виправдовуючи значення, тому що особа чистосердечно не могла такої помилки визначити.

До наступної обставини КК Франції відносить виконання закону або регламенту, або наказу законного органу влади. Згідно ст. 122-4 КК, не підлягає кримінальній відповідальності, особа, яка вчинила діяння, передбачене законом або регламентом, а також особа, яка вчинила діяння за витребуванням законної влади, якщо даний наказ, не був явно не законним. Виконання закону або наказу передбаченого органом влади, також було передбачене Кодексом 1810 року ст. 327 Кодексу встановлювала правило, згідно якого, не має ні злочину, ні проступку, якщо позбавлення життя, нанесення побоїв було передбачено законною владою. В 1992 році говориться про приписання закону (регламенту). В Кодексі говориться про те, що закон передбачає не тільки те передбачене, а те що дозволено. Наприклад закон дає мовчазну згоду на вчинення тілесного пошкодження при проведені хірургічної операції, при проведенні спортивних змагань з силових видів спорту, наприклад бокс, регбі, карате та інші види єдиноборств. Але багато вчених юристів розділяють законне дозволення та припис закону. Припис закону направлено конкретній особі, яка виконує важливі державні та соціальні функції, які за звичай не стосуються тяжких діянь, безперечно виключають кримінальну відповідальність. Якщо ж говорити про виправдання, то не всяке виправдання може бути прийняте як таке, що дозволить особі не підлягати кримінальній відповідальності. Виправдовується тільки нормальна поведінка, можна навести приклад, коли хірург навмисно залишив тампон, в череві пацієнта або спортсмен, регбіст навмисне штовхнув свого супротивника по команді, заради зведення особистих рахунків. Тобто видно, що обов'язковою умовою є дотримання правил даного виду діяльності. Деякі вчені юристи висловлюють думку, про те, що необхідно виключити законну вимогу державного органу, якщо вона направлена на здійснення соціально не корисної функції. Наприклад до недавнього часу, не оправдовувалась хірургічна операція, з стерилізації або косметичного втручання, так як, законодавець не вбачав в цих діях соціально корисної мети. Під законною владою розуміється орган державної влади або управління, наділений правом давати вказівки на виконання закону. Також необхідно вказати на те, що наказ повинен бути виданий законним органом публічної влади, під законністю розуміється не тільки його відповідність закону, а ще також те, що він повинен бути виданий компетентним органом. На практиці досить важко вирішувати питання відносно відповідальності службовця. В теорії кримінального законодавства дане питання вирішується двояким чином. Перша з позицій отримала назву «теорії послухання», особа, яка знаходиться в підкоренні, зобов'язана виконувати накази вищестоящих органів, без заперечення. А вже особи, які видавали наказ повинні нести відповідальність за те, що видали не законний наказ. А от інша теорія отримала назву «розумних штиків», особа яка знаходиться в підкорені не повинна виконувати не законний наказ. Якщо ж вони виконають наказ, то в такому разі вони нестимуть відповідальність.

На теперішній час багато авторів висловлюють думку стосовно того, що необхідно притримуватись проміжної думки, по відношенню до цих двох теорій. Якщо незаконність наказу, явно виражена та направлена на спричинення тілесного ушкодження або позбавлення життя людини, то в такому разі виконавець наказу підлягає кримінальній відповідальності. Якщо ж злочинність наказу важко визначити, а у виконавця є невеликий спектр дій. А не виконання наказу потягне за собою санкції, то в такому разі виконавець не буде нести відповідальності. У 1983-1984 роках у Франції була проведена реформа, загального Статуту службовців. Закон від 13.07.1983 ввів у дію правило, згідно якого, кожний службовець має право не виконувати незаконний наказ ст. 28 закону. Окрім цього у Франції для військовослужбовців діє Всезагальний регламент дисципліни збройних сил (Статут), прийнятий декретом від 28. 07. 1975. Який дозволяє військовому не виконувати явно злочинний наказ, який не відповідає військовим звичаям, міжнародним звичаям, які підписані французькою владою. В 1992 КК Франції визнав законний наказ законної влади обставиною виключаючою кримінальну відповідальність, та прямо вказав на те, що наказ повинен мати явно виражений незаконний характер. Тому після цього Кримінальний кодекс Франції признав винними у вчиненні злочинів осіб, які вчиняли злочини проти людства, навіть, якщо вони були регламентовані державними органами.