42 Закону України “Про вибори народних депутатів України” кандидатів у депутати може висувати партія, яка зареєстрована в установленому законом порядку не пізніше ніж за 365 днів до дня виборів, або виборчий блок партій за умови, що до його складу входять партії, зареєстровані не пізніш як за 365 днів до дня виборів. Громадянин України, який має право бути обраним депутатом, може дати згоду балотуватися кандидатом у депутати від партії (блоку). Висування кандидатів у депутати розпочинається за 119 днів і закінчується за 90 днів до дня виборів. Висування кандидатів на пост Президента України партіями (блоками) та самовисування розпочинається за сто дев'ятнадцять днів і закінчується за дев'яносто п'ять днів до дня виборів (ст. 44 Закону України “Про вибори Президента України”). Висування кандидатів у депутати місцевих рад та кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови розпочинається за 70 днів і закінчується за 40 днів до дня місцевих виборів. Право висування кандидатів у депутати та кандидатів на посаду сільського, селищного,міського голови реалізується виборцями через місцеві організації партій (блоки) або шляхом самовисування (ст. 33 Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”). Виборчим законодавством більшості країн світу закріплені схожі принципи передвиборної агітації на виборах. Це насамперед свобода агітації, створення юридично рівних можливостей усім кандидатам на виборах, неупереджене ставлення з боку держави, її органів, посадових осіб тощо до всіх кандидатів, контроль над використанням фінансово-матеріальних засобів на виборах. Такі принципи регламентації передвиборної агітації покладені в основу масиву всього виборчого законодавства України. Передвиборна агітація може здійснюватись у будь-яких формах і будь-якими засобами, що не суперечать Конституції та законам України, зокрема, у формі політичної реклами. Строки та форми передвиборної агітації докладно визначені в Розділі VІІІ Закону України “Про вибори народних депутатів України”, Розділі VІІІ Закону України “Про вибори Президента України”, Розділі VІІІ Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”. Найголовніша стадія виборчого процесу -- стадія голосування та встановлення результатів виборів. Поряд із традиційним голосуванням виборчим бюлетенем у день виборів на виборчій дільниці за місцем проживання світова виборча практика знає процедури дострокового голосування. Існують також процедури голосування по пошті, за дорученням, голосування в місці перебування громадянина, якщо він не може прийти на виборчу дільницю. Процедура голосування допускає голосування в один або в два тури, за цих умов існує альтернативна стадія повторного голосування. При голосуванні бюлетенями розрізняють два його види: позитивне і негативне голосування. Організація голосування детально визначена в Розділі Х Закону України “Про вибори народних депутатів України”, Розділі Х Закону України “Про вибори Президента України”, Розділі Х Закону України “Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів”. Виборчий процес, як суспільно-політичне явище, є досить швидкоплинним і відповідно обмежується у часі термінами проведення. З огляду на це, встановлений виборчим законодавством порядок організації підготовки та проведення виборів обов'язково передбачає своєчасність здійснення суб'єктами виборчого процесу тих чи інших виборчих процедур і вчинення окремих дій. Правове закріплення строків у виборчому процесі пов'язане насамперед з тим, що строки виконують спеціальні завдання у регулюванні виборчих правовідносин. Зокрема, найважливішими серед них є: гарантування законності проведення виборів; забезпечення стабільності та реальності проведення виборів; забезпечення чіткості та визначеності у правовій регламентації виборчих правовідносин; гарантування реалізації громадянами України належних їм конституційних виборчих прав та забезпечення захисту цих прав; сприяння належному і якісному виконанню суб'єктами виборчого процесу передбачених законом повноважень та обов'язків, реалізації їх прав; забезпечення публічності і гласності діяльності суб'єктів виборчого процесу щодо підготовки та проведення виборів . Виборчі закони досить детально регламентують часові рамки проведення всіх стадій виборчого процесу. [21;c.248] Таким чином, як засвідчив короткий аналіз норм виборчого законодавства, ним достатньо чітко регламентована процедура проведення виборів народних депутатів, Президента України, депутатів місцевих рад. 4. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ВИБОРЧОЇ СИСТЕМИ виборчий конституційний правовий результат

Державно-правова практика виробила ряд форм здійснення прямого народовладдя, але найбільшого поширення набули вибори до органів державної влади і місцевого самоврядування.

Вибори - це процес, у результаті якого певна сукупність людей шляхом голосування формує державний орган чи орган місцевого самоврядування або заміщує вакантну виборну посаду. Створені таким шляхом органи чи обрані посадові особи при виконанні своїх суспільних функцій дістають право виступати від імені відповідної сукупності людей та ухвалювати обов'язкові для них рішення. За допомогою виборів у сучасному світі формується значна частина органів держави та місцевого самоврядування. Це означає, що саме завдяки здійсненню виборів, які є формою прояву народовладдя, формуються та здобувають можливість функціонувати на законних підставах органи представницького народовладдя (представницької демократії). [20;c.118]

Вибори були відомі ще первіснообщинному устрою. Вже тоді на загальних зборах обирались старійшини, воєначальники тощо. З часом процедура виборів упорядкувалась. У другій половині ХVІІІ ст. була створена теорія виборі, яка визнається класичною. Вона виходить з того, що джерелом будь-якої влади є народ, який і доручає її здійснення своїм представникам (депутатам), що обираються шляхом демократичних виборів.

Кожний депутат законодавчого органу влади (парламенту) представляє весь народ, а не лише населення округу, що його обрало. Тому депутат при виконанні своїх повноважень повинен бути незалежним від виборців. Цими ідеями керуються і в сучасному світі, тобто вибори розглядаються як процес передання влади від виборців до тих, кого вони обирають.

Поступово сформувались і ввійшли в практику певні вимоги й правила, спрямовані на забезпечення об'єктивного виявлення волі виборців та запобігання фальсифікаціям результатів виборів. Найважливіші з таких умов і правил закріплюються в конституціях демократичних держав. Сукупність таких конституційних норм утворює конституційний інститут виборів до органів державної влади та місцевого самоврядування. Норми цього інституту поділяються на кілька груп. По-перше, це норми, які закріплюють основні вимоги й правила самої процедури здійснення виборів. По-друге, - норми, що визначають коло осіб, які наділяються активним виборним правом, тобто правом обирати представників до органів держави та місцевого самоврядування. І, по-третє, - норми, що визначають осіб, наділених пасивним виборним правом, тобто правом бути обраним до органів державної влади чи місцевого самоврядування або на виборну посаду. [20;c.118]

Найбільш поширеною формою прямого народовладдя є вибори, які на відміну від референдумів, постійно і періодично застосовуються у більшості країн світу. Шляхом виборів формуються різні органи публічної влади, як державні інститути - парламенти, посади глав держав, іноді уряди, судові органи, так і представницькі органи місцевого самоврядування.

Провівши комплексне дослідження пропорційних виборчих систем, опрацювавши європейський шлях виборчого правотворення, та з огляду на істотність та системність конституційних поправок, котрих потребує українське законодавство.

Впровадження конституційних поправок можуть співпадати з пакетом інших важливих та невідкладних ініціатив щодо реформування Основного закону, наприклад, стосовно позбавлення депутатів Верховної Ради України «недоторканості» та інших привілеїв, реформування вертикалі виконавчої влади та інших гострих моментів конституційної реформи. Насамперед, что б удосконалити виборчу систему необхідно:

1. Розведення у часі виборів до Верховної Ради України та виборів до місцевих рад. Необхідність даного кроку диктується однопалатною структурою українського парламенту, відсутністю працюючих механізмів відкликання депутатів та неефективністю існуючих алгоритмів партійно-політичної відповідальності перед виборцями, а також необхідністю кореляції змін у суспільному житті країни зі змінами політичних уподобань виборців.

2. Синхронізація президентського та парламентського електоральних циклів. З огляду на те, що український політичний простір характеризується так званим розділеним правлінням між президентською та парламентсько-прем'єрською вертикалями, вважаємо за доцільне звести у часі вибори до Верховної Ради України та вибори Президента України. Результативність даного кроку вимірюється необхідністю партійно-політичної консолідації виконавчої та законодавчої влади за допомогою: 1) паралельно-синхронного результату парламентських та президентських виборів, 2) процесу творення парламентської коаліції, 3) призначення на посаду прем'єр-міністра людини близької до Президента за політичними поглядами. 3. Запровадження практики постійної ротації парламенту. Практика перманентної ротації законодавчого органу довела свою ефективність у багатьох країнах (США, Індія, Франція та ін.). Головна мета ще процедури - створення у політичній свідомості партійних функціонерів та інших політичних гравців відчуття «стану постійних виборів». Ситуація, коли повний загальнонаціональний електоральний парламентський цикл вимірюється 4 роками, існує можливість секторальної ротації половини парламенту (225 місць) кожні 2 роки. Таке збільшення динаміки виборчого циклу, разом із розведенням у часі загальнонаціональних та місцевих виборів, здатне певною мірою вирішити питання партійно-політичної відповідальності перед виборцями. [20;c.118]

II етап - «законодавчо - процесуальний етап» (березень - червень 2008 р.). На відміну від попереднього передбачає глибинну ревізію та реформування українського виборчого законодавства. З огляду на сьогоденну динамічність політичних ризиків, вважаємо за доцільне переформатування української виборчої моделі за наступними ознаками та напрямками.

1. Формування електорального кодексу З огляду на недостатню зрілість та несталість української партійної та політичної систем, законодавче врегулювання та реформування виборчого законодавства потребує подальшого процедурного розвитку. Задля цього, не дивлячись на загальну інертність виборчого законодавства, необхідно винести положення виборчих законів у окремий Кодекс виборчого права України. Створення даного кодексу є одним із запобіжників, по-перше, щодо мінімізації подальшого втручання в Конституцію України: по-друге, зробить вітчизняне виборче законодавство самостійним напрямом державного правотворення, перетворивши його на більш динамічне у відповідях майбутнім політичним викликам.