Теорії та ідеї античних юристів щодо проблем формування правової держави поступово стали центральними у концепціях представників юридичної думки середньовіччя і нового часу. Про це свідчить творчість Фоми Аквінського, Джона Уікліфа, Марсілія Падуанського, , Генрі Бректона та ін. Так Генрі Бректон писав: « Силу закону має те, що по справедливості встановлено і схвалено вищою владою короля або ж князя, за порадою і за згоди магнатів, за загального схвалення держави». История политических и правовых учений: Учебник/ под. ред. В. С. Нерсесянца. 2-е издание., перераб. и доп. - М.: Юрид. Лит., 1988. - С. 134.

Г. Гроцій вважав, що справедливість є необхідною ознакою права. При цьому справедливість він тлумачив як вимогу розуму, веління самої природи розумної істоти « Тому що право, - наголошував він, -ь тут означає не що інше як те, що справедливо, при цьому перевага - в заперечу вальному, а не в затверджу вальному значенні, бо право є те , що не суперечить справедливості. Суперечить справедливості те, що огидне природі істот, які мають розум». Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых обьясняються естественное право и право народов, а также принципы публичного права. - М., 1956. - С.68-72.

Дж. Локк етичний принцип права доповнив принципом рівності людей у суспільстві і державі, обґрунтував принципове положення про право народу на повстання. Дж. Локку належить теорія свободи особистості, розробляючи яку він доводив, що свобода людей, які перебувають під владою держави, полягає в тому, щоб дотримуватись власних бажань у всіх випадках, коли цього не забороняє закон, а також не бути залежним від невизначеної, невідомої волі іншої людини. В цьому твердженні простежується надзвичайно важливий принцип правої держави, а саме «Дозволено все, що не заборонене законом». Локк Дж. О государственном правлении. Избранные философские произведения. - М., 1960. - Т.2. - С. 95-16.

Особливий інтерес, з точки зору дослідження теорії правової держави, становить вивчення праць німецького вченого Іммануіла Канта. Держава на його думку, повинна забезпечувати тріумф права. При цьому право оцінюється з точки зору моралі, тому що до нього вводиться категоричний імператив, який стосовно права вимагає вчиняти зовнішньо так, щоб вільне виявлення твого свавілля було сумісно з волею кожного, згідно із всезагальним законом. І відповідно цьому: « Право - це сукупність умов, свавілля одного сумісно із свавіллям іншого з точки зору всезагального закону свободи». Кант И. Соч. Т.4. Ч.2.- М.- С. 139-140.і канту належить велика заслуга ідей правової держави. Останню він визначав «як об'єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам». Це дало йому можливість стверджувати, що благо держави полягає у вищому ступені узгодженості державного устрою з правовими принципами.

Проблемами понять, ознак, принципів правової держави займалися і вітчизняні вчені. Першим серед них треба назвати професора Київського Університету К.О. Неволіна, який у своїй праці «Энциклопедия законоведения» вперше в Україні підійшов до вивчення філософсько-методологічних проблем правової держави через дослідження теорії права. Неволин К. Эниклопедия законоведения. Т.1. - К., 1838. - 325 с.

На мій погляд, теоретичні розробки великих учених минулого з повною впевненістю можна назвати геніальними. Адже і сьогодні більшість з цих принципових положень та ідей щодо правової держави не втратила актуальність як для теорії, так і для практики. Вони лише доповнюються у зв'язку із тим, що держава і суспільство постійно розвиваються, змінюються і знаходяться у постійній динаміці.

Правова держава - така суверенна, політико-територіальна організація влади, яка існує і функціонує в громадянському демократичному суспільстві на підставі соціального, справедливого права і за якої на основі останнього реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів людини і громадянина, окремих груп людей і громадянського суспільства у цілому, держава і людина несуть взаємну відповідальність згідно з правовим законодавством.

Принципи правової держави - це найголовніші закономірності теорії правової держави. До них треба відносити принципи верховенства права, поділу влади, реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина.

Принцип верховенства права у правовій державі визначає умови життєдіяльності всього соціального організму, тобто створення, існування і функціонування державних органів і громадських організацій, соціальних спільностей, ставлення до них, а також взаємовідносини окремих громадян, а тому він є базовим, найбільш значущим. Саме завдяки цьому він модифікується у різних сферах функціонування держави і права, наприклад у правоутворенні, право реалізації, правоохороні.

Цей принцип також означає, що не держава утворює право, а навпаки право є основою організації і життєдіяльності держави в особі її органів і посадових осіб, інших організацій. А звідси випливає твердження, що не держава надає права і свободи людині, а народ утворює право, щоб насамперед обмежити ним державну владу. Адже, як відомо, у правовій державі владі притаманні деякі межі, які вона неспроможна перейти. Обмеження влади у правовій державі забезпечується визнанням за собою непорушних і недоторканних прав, поділом влади, чітким визначенням компетенції структурних одиниць тощо. У правовій державі вперше визнається, що в особи є певна сфера самовизначення і самовиявлення, в яку держава не має права втручатися.

Формування правової держави у нашій країні, враховуючи її минуле і сучасне, буде дуже тривалим і складним процесом.

Виходячи з цього можна стверджувати, що верховенство права у сфері економічної системи має дістати вияв у регулюванні якомога більшої кількості виробничих відносин, особливо це стосується володіння, використання і розпорядження власністю. Право має охопити всю сферу не тільки виробництва, а й розподілу, обміну і споживання. Треба підкреслити, що сучасний стан розвитку економіки потребує існування плюралістичних економічних відносин, різноманітних форм і видів господарської діяльності, якісного сполучення ринкової економіки, державного планування і прогнозування, знищення державного монополізму, антимонопольної політики, ефективної зовнішньоекономічної та інвестиційної діяльності тощо. Об'єктивна необхідність виникнення й розвитку нових економічних явищ матеріально обумовлює верховенство права, на підставі і у відповідності з яким ці явища з'являються і функціонують. Окрім того нові виробничі відносини за своєю сутністю потребують верховенства права, міцного і стабільного правопорядку та законності, успішної боротьби зі злочинністю.

Принцип верховенства права є визначальним у всіх сферах суспільного життя. Я ж розглянула його детальніше лише у сфері економіки, що зумовлено тематикою курсової роботи.

Надзвичайно важливою керівною ідеєю правової держави є принцип поділу влади. Цей принцип - модель побудови державного апарату, у відповідності з якою влада в державі має бути поділена між законодавчими, виконавчими та судовими органами, при цьому кожна з гілок влади відносно інших - самостійна і незалежна, що виключає можливість узурпації всієї влади в державі якоюсь особою чи окремим органом.

Вперше конституційне закріплення принцип поділу влади одержав у Конституції США 1787 р, у якій від імені всього американського народу були поділені повноваження органів держави - конгресу, президента і підзвітних йому міністерств, судів.

Останнім часом, розглядаючи цей принцип, почали відводити належне місце його соціальним, організаційним, функціональним та іншим аспектам.

Необхідно зазначити, що теорія правової держави і практичне її втілення в державному будівництві України вносять свої зміни у принцип поділу влади. Адже у демократичній правовій державі влада належить народу, який є її єдиним джерелом і носієм, суверенітет влади народу - це основа суверенітету державної влади.

У демократичній правовій державі влада здійснюється за допомогою спеціально створених органів , що функціонують за окремими напрямками роботи. За останніми й виокремлюють законодавчу, виконавчу і судову гілки влади. Таке становище, на мою думку, існує для того, щоб попередити зловживання владою і можливість виникнення абсолютної влади, не обмеженої правом.

Слід зазначити, що принцип поділу влади - не тільки юридичний, а ще й соціально - політичний і структурно - організаційний, тому що, якщо його тлумачити в широкому розумінні, то він врегульовує поділ влади між правовою державою і громадянським суспільством, державою у цілому та її складовими одиницями, політичними і державною системами. Він є одним з головних принципів правової держави.

Принцип реальності прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина, разом з принципами верховенства права і поділу влади, становить основу правової держави. Сутність його у тому, що права, свободи, обов'язки і законні інтереси людини і громадянина мають бути не тільки продекларовані у законодавчих актах, а й забезпечені і гарантовані всіма соціальними суб'єктами, і насамперед державою. Для цього остання повинна створювати зовнішні і внутрішні механізми. Зовнішній механізм забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів людини і громадянина характеризується постійним розширенням і оновленням міжнародних відносин у сфері гарантування прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини.

Світова спільнота визнала права людини загальнолюдською цінністю. З огляду на це можна стверджувати, що правова держава - це така організація влади, яка обмежена правами і свободами людини і громадянина. Останні є системоутворюючою категорією щодо правової держави, яка виникає та існує, в особі всіх державних організацій, для їх забезпечення.

Найбільш значущими нормативно-правовими актами декларування прав і свобод людини і громадянина є : Загальна декларація прав людини, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Факультативний протокол пакту про громадянські і політичні права, європейська конвенція з прав людини, Конвенція про запобігання злочинів геноциду і покарання за нього тощо, вони мають дістати відображення у національному законодавстві держави, насамперед у Конституції та законах країни. При цьому права і свободи людини і громадянина мають викладатися так , щоб вони були обов'язковими для всієї системи органів держави.

Безперечно, проблема реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів має не тільки правовий аспект. Вона тісно пов'язана з політичним і економічним станом суспільства, станом його духовності. Щоб створити правову державу, в якій були б реальними права, свободи і обов'язки людини і громадянина, я думаю потрібно:

- створити єдину концепцію забезпечення прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина і таким чином забезпечити послідовність, системність і комплексність вирішення даного завдання.

- передбачати на законодавчому рівні шляхи підвищення правової культури посадових осіб, конкретні міри відповідальності за відхід від права, який найбільш очевидно дістає вияв у неповазі до прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина.

- навчати самих громадян, як відстоювати свої права, використовуючи правосуддя, можливість звернення до вітчизняних державних органів і міжнародних та національних недержавних органів і організацій. Такими засобами захисту можуть стати засоби масової інформації, найрізноманітніших громадських об'єднань, трудових колективів.

- зміцнювати силу, авторитет держави щодо забезпечення реальності прав, свобод, обов'язків і законних інтересів людини і громадянина. Держава не може вважатись непотрібним явищем, ворогом громадянського суспільства. Зміцнення держави має здійснюватись шляхом послідовного украплення і вдосконалення всіх гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової.