З моменту зародження конституційного режиму був встановлений принцип демократичного регулювання публічних фінансів. Відповідно до статті 14 Декларацій прав людини і громадянина 1789 року публічні доходи і витрати повинні визначатися або всім народом, або вибраними його представниками: «Всі громадяни мають право безпосередньо або через своїх представників встановлювати необхідність податкового обкладання, вільно погоджуватися на це, визначати призначення податків, кількість і суму, їх використання, принципи обкладання і терміни».

Проте даний принцип рівного використання інструментів прямої і представницької демократії у сфері публічних фінансів так і залишився незатребуваним практикою фінансово-правового регулювання. Фінансове право пішло по шляху використання механізмів демократії представницької. У истоков финансового права. Т. 1. / Под ред. А.Н. Козырина. М.: Статут, 1998. (Серия «Золотые страницы финансового права России»).

З виникненням конституцій в сучасному вигляді норми відповідних галузей лише конкретизують їх відповідно до принципу вищої юридичної сили. Норми фінансового права фактично деталізують положення конституційних норм і забезпечують формування, розподіл та перерозподіл фондів публічних коштів. Проте необхідно мати на увазі, що конституційно-правові норми, будучи базовими для фінансового права, залишаються в рамках права конституційного і відносини, що виникають на їх основі є виключно конституційно-правовими. Тобто, конституційне і фінансове право є суміжними галузями в системі права, але такими, що не перетинаються. При аналізі зв'язку конституційних і фінансових норм слід враховувати їх певну однорідність, але розуміти, що вони не тотожні. На відміну від фінансово-правових конституційні норми мають більшу юридичну насиченість, більшу щільність юридичного змісту, що створює підстави для багатьох юридичних інтерпретацій з урахуванням змін життєвих обставин. Фінансове право: Підручник / (Алісов Є. О., Воронова Л. К., Кадькаленко С. Т. та ін.); Керівник авт. колективу і відп. ред. Л. К. Воронова. -- X.: Фірма «Консум»,1998.-С.38.

Розглядаючи конституційні фінансово-правові положення у розрізі теми даного дослідження, однозначно можна сказати, що усі вони намагаються відповідати принципам права, створюючи відповідний правовий режим у сфері суспільних відносин щодо публічних фінансів. Взагалі принципи фінансового права у тексті основного закону за сферами їх реалізації можна поділити на загально-правові та суто фінансово-правові. Дана класифікація є абсолютно зрозумілою, оскільки положення розділів 1 та 2 Конституції України є найбільш всезагальними, всеохоплюючими, в яких закріплені основні постулати, на основі яких відбувається розбудова нашої держави, і їх додержання є безкомпромісною вимогою для всіх сфер правового регулювання. Це гуманістичні принципи, які є неодмінними атрибутами будь-якої сучасної соціальної, демократичної, правової держави. На їх основі реалізуються начала рівності, свободи, справедливості у фінансовому праві, які знаходять своє практичне вираження через принципи, закріплені якщо не в Конституції, то на рівні галузевого законодавства, наприклад, юридична рівність усіх платників податків і зборів, всезагальність оподаткування, співнапруженість оподаткування тощо.

Я не буду звертатися до детального розкриття даного аспекту питання, оскільки він є широко дослідженим представниками не лише фінансово-правової наукової думки, а й вченими, які досліджують інші галузі права, що пояснюється основоположністю цих статей Конституції України.

Щодо конкретно фінансово-правових конституційних положень, то, на нашу думку, їх можна охарактеризувати як втілення світоглядних, історичних, природно-позитивних, спеціально-юридичних, реальних принципів фінансового права.

Справедливо буде зазначити, що в більшості конституційних норм можна виявити принципи фінансового права. Найбільшої деталізації на конституційному рівні у фінансовій сфері отримали бюджетні правовідносини, які по суті є «кровоносною системою» будь-якої держави, і без нормального функціонування яких увесь державний механізм може просто зупинитися, а отже припинить своє існування держава як така, не маючи відповідних засобів для забезпечення свого існування.

Так, відповідно до ч.1, 2 ст.95 Конституції, бюджетна система України базується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Навіть особливо не вдумуючись в текст статті, очевидним є акцентування уваги законодавця на принципі справедливості при задоволенні загальносуспільних потреб (інтересів) як основної мети функціонування бюджетної системи держави. І хоч термін «принцип» прямо не застосовується, проте його духом пронизаний увесь зміст статті, яка вказує на відправні категорії, які повинні враховуватися в процесі створення та функціонування бюджетної системи. Це єдина стаття фінансового змісту в Конституції України, яка містить пряме посилання на конкретні засади виникнення і функціонування фінансової системи держави, точніше її елементу. Усі інші конституційні положення є більш вужчими нормативними приписами, які в певній сукупності можна віднести до тих чи інших принципів як елементи, через які проявляються їх риси, характерні для даного етапу суспільного і державного розвитку.