КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ВНУТРІШНІХ СПРАВ

навчально-науковий інститут заочного та

дистанційного навчання

факультет заочного навчання цивільних сосіб

КУРСОВА РОБОТА

НА ТЕМУ

Основні проблеми та специфіка правового регулювання у сфері адміністративних послуг

КИЇВ 2011р.

ПЛАН

Вступ

1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи

2. Поняття та особливості адміністративних послуг

3. Міжнародний досвід та нормативно-правове регулювання інституту адміністративних послуг

4. Класифікація адміністративних послуг

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Серед великої кількості правових інститутів навряд чи знайдеться багато таких, які б торкались інтересів переважної більшості людей. Одним із них є інститут адміністративної відповідальності. Вже в 1995 р. кількість осіб, яких було притягнуто до адміністративної відповідальності, сягнула 20 мільйонів і нині продовжує стрімко зростати. В ході адміністративно-правової реформи реформуванню інституту адміністративних послуг відведено важливе місце, але сьогодні юридична наука, на жаль, приділяє недостатню увагу цьому інститутові.

Нагальною потребою є систематизація законодавства про адміністративні послуги, а цей процес неможливий без відповідного наукового забезпечення.

Процес реформування законодавства про адміністративну відповідальність потребує якісно нових поглядів на зміст цього інституту та його місце в механізмі державного управління. Необхідно позбутися застарілих ідеологічних догм, які тривалий час справляли вплив на розвиток цього інституту. Орієнтація на побудову ринкових відносин в економіці, на пріоритет прав людини, на нове розуміння ролі держави в житті суспільства потребує відповідного урахування при розробці норм, які складають інститут адміністративної відповідальності.

Саме тому дослідження проблеми адміністративних послуг є актуальним напрямком сучасної правової науки. Сукупність зазначених чинників й зумовили вибір даної теми дослідження.

Основна мета курсової роботи полягає у визначенні основних проблем адміністративних послуг.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і розв'язання таких основних завдань:

1) проаналізувати законодавство України та у сфері адміністративних послуг;

2) узагальнити поняття адміністративних послуг;

3) проаналізувати види адміністративних послуг.

Об'єктом дослідження є правове регулювання у сфері адміністративних послуг.

Предметом курсової роботи є суспільні відносини у сфері адміністративних послуг.

Методологічною основою є наукові методи, що ґрунтуються на вимогах об'єктивного та всебічного аналізу суспільних явищ політико - правового характеру. В основу методології дослідження покладено загальнотеоретичні принципи та підходи щодо регулювання адміністративних послуг.

З цією метою використовується ряд загальнонаукових методів діалектичного пізнання: методи аналізу і синтезу, індукції і дедукції, моделювання, абстрагування тощо.

У процесі розроблення проблеми використовувалися порівняльно - ретроспективний, формально - логічний, системного підходу, порівняльно - правовий та інші методи дослідження.

Структура курсової роботи визначена метою і завданнями дослідження та включає в себе вступ, три розділи, висновки та список використаних джерел.

1. Загальний огляд джерел за темою курсової роботи

Основним джерелом дослідження адміністративних послуг постає Конституція України, зокрема, ст. З, згідно з якою: по-перше, „утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави": по- друге, держава відповідає перед людиною за свою діяльність". Виходячи з цих положень, принципова зміна погляду на суспільне призначення адміністративних послуг має базуватись на визнанні якісно нової ролі держави у взаємовідносинах з громадянами, а саме ролі не владарювання над людиною, а ролі служіння людині.

Управлінські послуги (хоча саме поняття в законодавстві і не згадується) мають тривалу історію та широку правову базу і містяться в багатьох законах України, зокрема, «Про громадянство», «Про об'єднання громадян», «Про органи реєстрації актів громадянського стану», «Про імміграцію», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», «Про підтвердження відповідності», «Про стандартизацію», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» та ін. Необхідно зазначити, що багато управлінських послуг, які стосуються саме пересічних громадян, нині передбачені і врегульовуються підзаконними нормативним актами, і це є орієнтиром для діяльності законодавця. Таким чином, як інститут адміністративного права управлінські послуги мають стояти в одному ряду, наприклад, з інститутом адміністративної відповідальності.

З вищенаведеного випливає, що предметом закону, наприклад, спеціального Закону України «Про управлінські послуги» або Адміністративного процедурного кодексу, не можуть бути послуги держави й об'єднань місцевого, самоврядування для всього суспільства. Тобто предметом норм про позитивні адміністративні акти в межах Адміністративного процедурного кодексу можуть бути лише послуги приватним особам (фізичним або юридичним), тобто громадянам та недержавним підприємствам (за певних обставин і державні підприємства можуть мати приватну форму організації).

Тому спеціальний Закон України «Про управлінські послуги» повинен мати за мету об'єднання великої кількості норм, розпорошених по багатьох інститутах адміністративного та господарського права, де врегульовані «послуги», які надає управління (установи та посадові особи) громадянам. Такий закон буде досить змістовним за обсягом, але стикатиметься на практиці із значними труднощами. Якщо, наприклад, узяти видачу ліцензій для видобування певних корисних копалин, що відбувається згідно з чинним спеціальним законом про використання природних ресурсів, то це означатиме, що процедурне регулювання про видачу ліцензій переводилося б до відповідного Закону України «Про управлінські послуги». В результаті він міститиме таку «загальну частину», в якій об'єднуватимуться деякі спільні положення, але найбільша частина Закону була б зібранням норм, які вже закріплені в інших спеціальних законах про видачу ліцензій та інших адміністративних актів.

Однак слід погодитися з думкою проф. Л. Отто, що об'єднання спеціальних норм в одному Законі України «Про управлінські послуги» було б досить сумнівним кроком, оскільки застосування та особливо тлумачення таких спеціальних норм може відбуватись тільки у тісному, внутрішньому систематичному поєднанні із самим спеціальним законом. У зв'язку з цим адміністративно-процедурні норми не можна висмикувати з такого контексту без того, щоб не виникало небезпеки для їх правильного розуміння. Закон України «Про управлінські послуги», який за структурою виглядатиме приблизно як закон про адміністративні правопорушення, дублював би вже врегульовані положення гарантії того, що він також буде оперативним та юридично спроможним до застосування [13, 174].

Проект Адміністративного процедурного кодексу уникає таких явних слабких місць. Він із самого початку обмежується положеннями, що мають загальний характер та стосуються регулювання, яке є спільним для всіх позитивних адміністративних актів. Усі спеціальні норми про позитивні адміністративні акти, починаючи з надання ліцензії, дозволу на будівництво і до видані дозволу на зброю, міститимуться у відповідних спеціальних законах. Адміністративний процедурний кодекс з його загальними положеннями застосовуватиметься поряд з цим тільки додатково як рамкова основа для них або субсидіарно, якщо не існує спеціальних норм. Такий захід з юридичної точки зору переконливий і має ту додаткову перевагу, що він відповідатиме загальним європейським стандартам.

Водночас для поліпшення якості надання управлінських послуг необхідно вживати системні заходи. Насамперед слід розмежувати в системі органів виконавчої влади органи, які займаються виробленням політики, і органи, що займаються поточним адмініструванням. У другій категорії необхідно виділити органи, які надають управлінські послуги, та зосередити їхню діяльність на якісному наданні послуг.

На даний час у державних інституціях, органах місцевого самоврядування та громадських колах обговорюються два варіанти нормативно- правового закріплення порядку надання управлінських послуг - врегулювання таких відносин в Адміністративно-процедурному кодексі України, проект якого опрацьовується, в повному обсязі або ж визначення в ньому лише загальних положень та принципів надання послуг, а конкретні питання вирішити у законі про управлінські послуги. Другий варіант - прийняти Закон про управлінські послуги, де закріпити всі види управлінських послуг та загальні процедури, які будуть застосовуватись при їх наданні [19, 101].

Концепція адміністративної реформи в Україні передбачає запровадження системи надання управлінських послуг населенню органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Потреба у цих "послугах" обґрунтовується насамперед сучасним розумінням демократичної держави: держава не управляє громадянами, а надає їм управлінські послуги, тобто вчиняє різноманітні дії, спрямовані на створення умов для реалізації ними своїх прав та свобод. Звичайно, тут щонайменше виникне питання щодо суті державного управління, об'єктом якого, як відомо, є громадяни, а апарат державного управління має обслуговувати їх відповідно до потреб.

Не заперечуючи необхідності надання державою громадянам послуг у сфері державного управління, слід пам'ятати, що управління - це владна діяльність відповідного державного органу, яка в багатьох випадках не передбачає паритетних взаємовідносин сторін, згоди однієї з сторін на виникнення правовідносин.

Разом з тим обмежитись лише цими двома законами щодо регулювання управлінських послуг досить складно. Існує досить широке коло видів послуг, вони мають різноплановий характер, надаються різними структурними підрозділами відповідних органів, хоча і кожна послуга закінчується прийняттям певного рішення (акта). Однак конституційні гарантії прав і свобод громадян, у тому числі з надання управлінських послуг, стосуються всіх суб'єктів суспільства і держави, незалежно від форм власності.

Окрім зазначених, джерелом для розуміння змісту поняття «адміністративні послуги» можуть постати Закони України " "Про громадянство", "Про об'єднання громадян", «Про органи реєстрації актів громадянського стану», «Про місцеве самоврядування в Україні», «Про місцеві державні адміністрації», «Про імміграцію», «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності», «Про підтвердження відповідності», «Про стандартизацію», «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», Указ Президента України "Про заходи щодо впровадження Концепції адміністративної реформи в Україні", ін.