1

КУРСОВА РОБОТА

Особливості джерел різних правових систем

План

Вступ

Розділ I Теоретичні засади визначення торгівельних відносин та джерел їх регулювання

1.1 Відносини торгівлі як предмет регулювання цивільного та торгового права

1.2 Трактування терміну «джерело» торгового права

Розділ II Особливості джерел різних правових систем

2.1 Особливості романо-германської (континентальної) системи права

2.2 Особливості джерел англо-американськой (острівної) системи права

2.3 Основні риси мусульманського права

Розділ ІIІ. Історичні аспекти розвитку торговельних відносин в Україні та джерела їх правового регулювання

Розділ ІV. Характеристика джерел торгового (комерційного) права окремих країн

4.1 Джерела комерційного права Японії

4.2 Джерела комерційного права Німеччини

4.3 Джерела комерційного права США 4.4 Джерела комерційного права Франції Висновки Список літератури Вступ У зв'язку з розширенням матеріальної основи міжнародного приватного права, розвитком і поглибленням торгово-економічних і виробничих відносин на всіх рівнях (як між державами та суб'єктами національного права, так і між фізичними й юридичними особами окремих країн) інтерес до джерел міжнародного приватного права закономірно загострюється, набуваючи, насамперед, практичної значущості. Визначення особливостей джерел правового регулювання в національному законодавстві і законодавстві інших країн надасть можливість зясувати недоліки та прогалини в правовому регулюванні торгових відносин, створити стратегію їх усунення. Актуальність теми дослідження визначається роллю кожного з джерел правового регулювання в становленні світової системи торгівлі. Об'єктом дослідження є відносини, що виникають з приводу правового регулювання торгової діяльності в Україні і інших країнах. Предмет дослідження - законодавство, що торгової діяльності в Україні і інших країнах., літературні джерела, досягнення юридичної науки, юридична практика. Мета дослідження полягає у проведенні системного джерел правового регулювання торгової діяльності, виявлені проблем у правовому регулюванні Для досягнення поставленої мети основну увагу в роботі приділено вирішенню таких завдань: Визначити теоретичні засади визначення торгівельних відносин та джерел їх регулювання. Зясувати особливості джерел різних правових систем. Дослідити історичні аспекти розвитку торговельних відносин в Україні та джерела їх правового регулювання. Дати характеристику джерел комерційного права окремих країн. Методологічною основою дослідження є методи наукового пізнання, а саме: § системно-структурний метод, використаний при дослідженні класифікацій джерел правового регулювання за видами ; § метод порівняння, який застосовувався при аналізі стану правового регулювання торгівлі на світовому рівні, та при застосуванні різних нормативно-правових актів; § логічний метод, який полягає в аналізі викладеної в роботі теорії і практики застосування. Викладення проблем застосування;

Науково-теоретичною базою дослідження є теоретичні розробки, праці вітчизняних та зарубіжних вчених: Новицького І., Зикіна І., Мережко А., Цвіка М., Комарова А.

Структура роботи обумовлена темою дослідження і складом роботи, містить 4 розділи та підпункти до кожного з них.

Розділ I Теоретичні засади визначення торгівельних відносин та джерел їх регулювання

1.1 Відносини торгівлі як предмет регулювання цивільного та торгового права

Предметом цивільного права є:

1) майнові відносини, що виникають між суб'єктами права;

2) немайнові відносини, тісно пов'язані з майновими (авторське право);

3)немайнові відносини, безпосередньо не пов'язані з майновими (відносини, пов'язані с честю, гідністю та діловою репутацією).

Предметом торгового права - ті ж відносини, однак спрямовані на отримання прибутку. Особливістю галузі є метод рівності сторін, при якому жодна із сторін не може примусити іншу силою чи під загрозою будь-що вчинити проти волі. Гарантується вільне волевиявлення сторін. Норми цивільного права допомагають захистити права ( вибір місця проживання, на свободу пересування, на захист честі та гідності та т. і.)

Логічним продовженням дослідження предмету регулювання є з'ясування особливостей норм цивільного та торгового права. Норми цивільного права мають загальний характер: діють завжди, коли відсутні спеціальні торгові норми. Для цивільних норм характерні національні особливості, для торгових - уніфікація (поєднання, тотожність). Торгові норми характеризують відоплатність відносин, якщо інше не передбачено договором. Цивільні відносини, як правило, мають безоплатний характер, якщо інше не передбачено договором. Спільним для тих і інших норм є формалізм: вимоги до форми. Додатковою вимогою до цивільних та торгових норм є покладання обов'язку. Відповідальність тільки при наявності вини. Від відповідальності звільняє лише непереборна сила (безвинна відповідальність).

Торгове право виникло в умовах феодальної держави і було обумовлене:

· Сослівним характером суспільства ( виникло в середовищі купців);

· Необхідністю прискорення торгового обігу;

· Необхідністю чіткої фіксації прав на майно;

· Національною відокремленістю цивільного права, що надавало певну незручність в міжнародній торгівлі.

Основними принципами цивільного та торгового права є:

· формальна рівність сторін перед законом (реально, щоб захистити свої інтереси, потрібні кошти);

· недоторканість приватної власності;

· вільність договору;

· диспозитивність норм (сторони можуть змінювати ці норми);

· невтручання держави в приватні справи;

Тенденції розвитку цивільного та торгового права (в основному витікають з принципів):

· тенденція до встановлення повної рівності сторін;

· обмеження повноважень власника на користь суспільного інтересу (як наслідок: втрата актуальності поділу права на приватне та публічне);

· створення нових механізмів захисту права власності;

· обмеження свободи договору з боку держави та з боку самого торгового обігу (наприклад, у випадку монополії свобода вибору не спостерігається)

· уніфікація цивільного та торгового права внутрі держави (наприклад, США) та у всьому світі.

1.2 Трактування терміну «джерело» торгового права

У зв'язку з розширенням матеріальної основи міжнародного приватного права, розвитком і поглибленням торгово-економічних і виробничих відносин на всіх рівнях (як між державами та суб'єктами національного права, так і між фізичними й юридичними особами окремих країн) інтерес до джерел міжнародного приватного права закономірно загострюється, набуваючи, насамперед, практичної значущості. Аналіз відповідної літератури свідчить про істотні розходження в поглядах фахівців навіть у трактуванні терміна «джерело».

Доктрина виділяє два елементи поняття «джерело права»: зовнішню форму вираження зовні внутрішньо організованого змісту правової норми та конститутивний елемент - додання нормі якості правової норми. Французький компаративіст Давид Р. джерелами права не в останню чергу називає технічні прийоми, за допомогою яких у даній країні й у даний період створюють чи уточнюють юридичні норми . Так, розділ, присвячений джерелам міжнародного приватного права професора Роттердамського університету М. Коппенол-Ляфорс, починається з висвітлення матеріалу, що відноситься до діяльності міжнародних органів і організацій у сфері уніфікації права (Гаазьких конференцій, ЮНСІТРАЛ, УНІДРУА, ЕС та ін.), до документів, вироблених міжнародними органами й організаціями, на думку автора, є найбільш важливим прикладом джерел міжнародного приватного права . Визначення джерел права в юридичному змісті полягає в тому, що це - способи закріплення правил поведінки та такі форми вираження правил, яким за допомогою наявних у держави владних функцій надається юридична обов'язковість. Однак не менш істотним є ще один момент, який відіграє важливу роль для поняття «джерело права» - владна чи офіційна забезпеченість форми вираження права. У внутрішньодержавному праві вона має буквальне значення, оскільки походить від державного веління й є державно-правовими гарантіями застосування та дотримання розпоряджень, що містяться в акті правотворчості. У міжнародному праві цей елемент існує в опосередкованому виді - як продукт компромісу в узгодженні рішень, інтересів і велінь держав, що персоніфікують носіїв влади, і виражається іншими засобами, властивими специфіці міжнародного права, насамперед авторитетом досягнутої угоди. Ці елементи характеризують конструкцію джерел права, чітко виявляються в специфіці міжнародних видів джерел міжнародного приватного права - міжнародно-правові договори та звичаї.

Розходження в джерелах права зумовлені розходженнями в походженні правових норм. Зрозуміло, що норма звичаю відрізняється від норми, наприклад, судового прецеденту. Отже, для джерел права, наприклад міжнародного приватного права, передусім через їх різноманіття, характерно, з одного боку, розмежування, а з іншого - поєднання «форми права» як зовнішнього його вираження, внутрішньодержавного закону, міжнародного договору тощо і способу додання з боку держави моделям поводження юридичної чинності, тобто санкціонування державою обов'язковості як зразок розпорядження, що укладено в конкретну оболонку визначеної правової форми.

Аналіз закону, міжнародного договору і звичаю, а також судового прецеденту дає можливість установити в усіх цих видах наявність загальних елементів, їх єдність у кожному із джерел міжнародного приватного права. Простежити це доцільно при конкретному розгляді відповідних їх видів.

В останні роки з'явилися роботи, в яких є спроби проаналізувати юридичну природу норм, що містяться в міжнародних договорах, під кутом зору конкретно міжнародного приватного права. Особлива увага приділяється двостороннім і багатостороннім договорам, уніфікованого характеру, тобто тим міжнародно-правовим угодам держав, у яких є однакові матеріальні чи колізійні цивільно-правові норми. Це ряд конвенцій, укладених у сфері міжнародної торгівлі: конвенції про міжнародну купівлю-продаж товарів, міжнародний факторинг, міжнародний фінансовий лізинг, прості та перекладені векселі, чеки, багатосторонні угоди про перевезення автомобільним, залізничним, повітряним, водним транспортом тощо, а також різноманітні обопільні умови, у тому числі про правову допомогу.

Висновки з питань міжнародних договорів як джерел міжнародного приватного права дуже суперечливі. Конструкція «міжнародного цивільного права», що обґрунтовується як самостійна галузь «міжнародного права в широкому розумінні», і уніфіковані цивільно-правові норми в принципі заперечують можливість для міжнародного договору бути джерелом міжнародного приватного права. Критичний аналіз ряду концепцій, що існують у вітчизняній правовій науці, у тому числі у зв'язку з проблемою функцій міжнародного договору в міжнародному приватному праві, підтверджує тезу про те, що міжнародне приватне право - це особлива правова система, що містить норми цивільно-правового характеру та використовує для їх вираження національну і міжнародну форми.