4.3 Джерела комерційного права США Праматір американського права -- англійське право, що привезли з собою до Нового Світу в XVII-XVIII ст. ст. англійські колоністи. Воно було формально прийняте першими поселенцями американських колоній за основу при формуванні власного права і вважалося єдиним діючим правом. Право США, як і англосаксонське право, у якості основних джерел включає: звичаї і традиції; законодавство, що у широкому змісті називається статутним правом, і прецедентне право. Однак було б оманою вважати, що рецепція загального і статутного права Англії відбувалася в “чистому вигляді”, без яких-небудь творчих зусиль збоку самих колоністів. І хоча американське право, безумовно, бере свої витоки з пам'яток загального права Англії, з його принципів, вони піддалися істотній еволюції, що деякою мірою торкнулась спочатку загального права і права справедливості, а потім, у більшій мірі, і статутного та прецедентного права. У результаті такої еволюції право США набуло такої своєрідності, що стало значно відрізнятися від англійського. Розходження між англійською і американською правовими системами визначаються цілим комплексом факторів. Англія -- країна традицій, США -- республіка з дуже розвинутим президентським режимом. Розходження між ними пояснюються різним способом життя, системою управління, економічною структурою, і навіть різним порядком використання тих самих правових інструментів. Найважливіша відмінність американської правової системи від англійської полягає, по-перше, у значенні Конституції США 1787р. як основного джерела права. По-друге, специфіка американського права полягає в його федералізмі. Власне кажучи, американське право складається з права федерації і прав п'ятдесятьох окремих штатів. Прийняття федеральної писаної Конституції і конституцій штатів, що ввійшли до складу США, було першим кроком на шляху становлення американського права в якості самостійного національного права, що розриває свої зв'язки з “англійським минулим”. У ряді штатів були прийняті кримінальні, кримінально-процесуальні, цивільні і цивільно-процесуальні кодекси, що означало повну відмову від принципу прецеденту й інших характерних рис загального права. Однак повного розриву з англійським правом і переходу американського права до романо-германської родини не відбулося. Лише один штат Луїзіана, у якому міцно укоренилися французькі й іспанські традиції, не є штатом загального права. У штаті діє Цивільний кодекс, в основі якого лежить знаменитий кодекс Наполеона. При цьому Луїзіана страждає від тієї ж системи федеральних податків, що й інші штати, застосовуючи ті ж федеральні норми. Таким чином, у США просліджується, з одного боку, тенденція подальшого розвитку англійських традицій, а з іншого боку, відхилення від них. Звичаєве право в соціально-економічних умовах США стало більш схильним до відновлення: воно наповнювалося практикою і звичаями переселенців, що походили не лише з Англії, але і з інших європейських країн. Безумовно, переселенці не могли не привнести в американське право елементи своєї культури, погляди, звичаї, витісняючи часом рутинні і застарілі англійські звичаї. Завдяки активній і плідній діяльності американських судів, прецедентне право США усе більш відрізняється від англійського прецедентного права. Для збереження правової стабільності і гарантій від прийняття випадкових судових рішень у системі прецедентного права найважливішим принципом є зв'язаність прецедентом (doctrine of precedent). Принцип “прецеденту” -- той максимум, чим обмежений суддя, тобто тим, що колись було вирішено в подібному розглянутому випадку, що складає і понині суть доктрини загального права. Федералізм обумовлює існування в США двох роздільних самостійних юрисдикцій, кожна з який включає по декілька судових інстанцій: федеральні суди і суди штатів. Отже, доктрина зв'язаності прецедентом діє на двох рівнях: федеральні суди зв'язані тільки рішеннями федеральних судів, а суди штатів -- рішеннями судів свого штату. Американські суди у своїх рішеннях не дотримуються так жорстко правила прецеденту, як це схильні робити суди в Англії. На їхню думку, твердість прецеденту створює незручності для прийняття зважених рішень. Тому Верховний Суд США і верховні суди штатів не вважають себе зв'язаними своїми колишніми рішеннями. Скасовуючи застарілі прецеденти, ці суди можуть за своїм розсудом відкидати прецедент ретроспективно чи тільки на майбутнє. Особливу роль у прийнятті судових рішень грає Конституція США 1787 р., що має пряму дію. Тому в прецедентному масиві США існує набагато більший діапазон вибору варіантів судових рішень. При цьому найважливіша частина роботи з формування прецедентів як джерел федерального права припадає на частку Верховного Суду США. Важливим джерелом американського права є статутне право. При цьому законодавство в правовій системі США має велику питому вагу і більш значиме, ніж статутне право в Англії. Конституція США наділяє федеральні органи законотворчою компетенцією лише у суворо визначених галузях. Крім валютно-фінансової сфери, права стягувати податки і мита, зовнішньополітичної сфери й оборони, це насамперед громадянство, правовий захист економіки й авторських прав, банкрутства, морське право і регулювання зовнішньої торгівлі і торгівлі між штатами. Цивільне право і не згадані галузі торгового права знаходяться в компетенції кожного штату. Законодавство відноситься переважно до компетенції штатів. Згідно 10-ї поправки до Конституції США, прийнятої в 1791 р., “повноваження, не надані дійсною Конституцією Сполученим Штатам і користування якими не заборонено окремим штатам, залишаються за штатами чи народом”. Разом з тим, так зване “торгове застереження” до ст. 1 Конституції надає конгресу право регулювати торгівлю з іноземними державами, між окремими штатами і з індійським населенням. Проте, правове регулювання торгової діяльності залишається, власне кажучи, у винятковій компетенції штатів. У юридичній літературі США поняття “цивільне право” має два значення. В одному воно використовується для визначення права країни чи її частини на противагу міжнародному праву. В іншому значенні ним охоплюється сукупність правових норм, що не відносяться до кримінального права. Цивільне право включає правові норми, що регулюють встановлення, зміну чи задоволення прав приватних осіб. В американському праві поняттям “приватне право” охоплюються наступні інститути: контракти (Contracts), зобов'язання з правопорушень (Torts), власність (Property), сімейне право (Family Law), право торгового обороту (Commercial Law) і підприємства бізнесу (Business Enterprises). В галузі приватного права, і в тому числі права торгового обороту, компетенція штатів практично необмежена. Кожний зі штатів може приймати закони в галузі договірного і деліктного права, земельного права, права компаній, страхового права і регулювання цінних паперів. У деяких штатах (Каліфорнія, Північна і Південна Дакота, Джорджія, Монтана) діють цивільні кодекси. Але ці кодекси аж ніяк не нагадують європейські кодекси. У них відтворені норми, вироблені судовою практикою. Лише в одному штаті -- Луїзіані -- діє Цивільний кодекс європейського зразка -- Цивільного кодексу Франції. Одночасно з розвитком законодавства штатів йде зустрічний процес його уніфікації. З метою упорядкування і систематизації прецедентів, сформульованих у формі законів, у 1933 р. був створений Інститут американського права, що видає коментований Звід права (Restatement of Law). Звід права не є джерелом права в точному змісті цього слова. Однак суди в спірних ситуаціях звертаються до нього за доказовою базою для своєї аргументації. Наприкінці XIX ст. США переконалися в тому, що було б доцільніше регулювати визначені сфери життя суспільства в різних штатах за допомогою уніфікованих за змістом законів. Тому в 1892 р. з ініціативи Асоціації американських юристів був створений національний комітет з назвою “Національна конференція уповноважених з уніфікації законів штатів”, у задачу якого входила розробка однакових законів у тих питаннях, що мали потребу в однаковому регулюванні і надання їх на затвердження законодавчим органам штатів. Діяльність конференції в значній мірі стимулювала процес правової уніфікації, особливо в галузі комерційної діяльності, де потреба в однаковому регулюванні особливо велика. Багато проектів уніфікованих законів були прийняті всіма штатами, наприклад закони про векселі і чеки, ряд законів мав успіх лише в деяких штатах. Найбільш важливою й успішною справою конференції була розробка разом з Інститутом американського права Єдиного торгового кодексу (Uniform Commercial Code), офіційно схваленого в 1962 р. Він був прийнятий з невеликими виправленнями всіма американськими штатами, крім Луїзіани, де, однак, з 1974 р. також діють багато з його розділів. Єдиний торговий кодекс США регулює дуже широке коло відносин, пов'язаних із внутрішньою і зовнішньою торгівлею. Його цілями і задачами є: спрощення, уточнення і модернізація права, що регулює торгові угоди; забезпечення постійного розвитку торгової практики на основі звичаїв і угод сторін; уніфікація торгового права всіх штатів.